донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.03.2012 р.           справа №24/233

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівПриходько І. В.,

Бойченка К. І., Колядко Т. М.,

за участю  

представників сторін:                                                                             

від позивача:ОСОБА_1. –за довіреністю;

не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго»м. Горлівка Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області

від19.12.2011р.

у справі№24/233 (суддя Величко Н.В.)

за позовомпублічного акціонерного товариства «Донецькобленерго»м. Горлівка Донецької області

до державного підприємства «Селидіввугілля»                  м. Селидове

простягнення 60 965,45 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго»(далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до державного підприємства «Селидіввугілля»(далі –відповідач) про стягнення 60 965,45 грн., у тому числі: інфляційних в сумі 48 351,91грн. та 3% річних в сумі 12 613,54 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.12.2011р. у справі №24/233 частково задоволено позовні вимоги та присуджено до стягнення 3% річних в сумі 6 449,34 грн., інфляційні в сумі 23 504,26 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 297,73 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 115,64 грн.

Рішення суду першої інстанції щодо часткової відмови в позові  мотивовано тим, що оскільки чинним законодавством передбачено право кредитора (позивача) нараховувати інфляційні та три проценти річних саме за договором, то позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних та річних на загальну суму боргу з урахуванням сум компенсації за інфляцією, 3% річних, держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що стягнуті за рішенням суду у справі № 20/493.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.  

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилався на порушення судом норм матеріального права. Зокрема скаржник зазначив, що, на його думку, зобов’язання виникли з рішенням суду, а тому застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України є правомірним до стягнутої за рішеннями суду заборгованості,у тому числі щодо інфляційних , 3% річних  та  судових  витрат.

Скаржник у судовому засіданні 06.03.2012 р. підтримав апеляційну скаргу, наполягав на її задоволенні.  

Представник відповідача у судове засідання 06.03.2012 р. не з’явився, був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчать матеріали справи.

У відзиві б/н від 02.03.2012р. проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає рішення прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, клопотав про слухання справи за його відсутності.  

Враховуючи те, що явка учасників процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою та той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті,  колегія суддів задовольняє клопотання відповідача і вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, суд  встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи  за рішенням господарського суду Донецької області від 12.03.2008р. по справі №20/493, яке на час розгляду справи  набуло законної сили, з відповідача на користь позивача було стягнуто 286 817,51 грн. –суму заборгованості з активної електричної енергії, 71 659,32 грн. –суму заборгованості з реактивної електричної енергії, 47 897,42 грн. –суми компенсації за інфляцією, 17 007,19 грн. –суму 3% річних, 3 570 грн. –суму державного мита, 16,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 34-39).

Згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи - є преюдиціальними та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зазначеним рішенням господарського суду встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої електроенергії, а також наступне.  

Між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго»(постачальник –правонаступником якого є позивач у справі) та державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Росія»ДП ДХК «Селидіввугілля»(споживач - правонаступником якого є відповідач у справі) був укладений договір про постачання електричної енергії №4 від 16.03.2003р. (далі –Договір) предметом якого є постачання електричної енергії, її використання та сплата споживачем на користь постачальника електричної енергії згідно із умовами Договору та додатків до нього.  

Позивачем з посиланням на положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України заявлено про стягнення інфляційних та 3% річних, які нараховані на суми, що стягнуті за рішенням господарського суду Донецької області від 12.03.2008р. по справі № 20/493, крім суми 286 817,51 грн. – заборгованості з активної електричної енергії,  (а.с. 34-39).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані Господарським кодексом України.

Відповідно до положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки можуть виникати, зокрема, з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області у справі №20/493 встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої  активної  та  реактивної  електроенергії.

За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені статей 202-205 Господарського кодексу України, статей 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

У вказаний в розрахунках період відповідачем зобов’язання щодо сплати боргу в повному обсязі не було виконано, стягнута за вищевказаним рішенням суду заборгованість за спожиту електроенергію, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем саме умов спірного Договору, в повному обсязі не сплачена, що по суті відповідачем у судових засіданнях обох інстанцій не заперечувалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованим.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верхового Суду України, що викладена в постанові від 14.11.2011р. №12/207, що є обов’язковою для господарських судів згідно приписів ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.  

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок та обґрунтованість  нарахування позивачем інфляційних та 3% річних і встановлено його невідповідність вимогам законодавства, оскільки нарахування здійснено не тільки на суму боргу за спожиту реактивну електричну енергію, а також на інфляційні,  3% річних, суму державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Колегія суддів зазначає, що дійсно стягнуті за рішенням суду інфляційні та 3% річних за своєю правовою природою не є санкціями, проте, виходячи із положень 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верхового Суду України від 15.11.2010р. №4/720).  

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.

Тому цілком правомірною є позиція суду першої інстанції, що три відсотки річних та інфляційні не є грошовим зобов’язанням в розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України  і  тому  за умови їх несплати на них не може бути нараховано знов 3 % річних та інфляційні і іншого законодавством не передбачено.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони і не є грошовими зобов’язаннями в розумінні цивільного законодавства, тому нарахування на них інфляційних втрат та трьох процентів є неправомірним.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення вказаних сум обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом частково з урахуванням розрахунку суду від простроченої суми богу 71 659,32 грн.,а саме: 3 %  річних за період 25.10.2008р. по 24.10.2011р. в розмірі 6 449,34 грн. та інфляційних за період з 01.11.2008р. по 01.07.2011р. в розмірі 23 504,26 грн.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи скаржника не приймаються судом апеляційної інстанції як юридично неспроможні та такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.   

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 19.12.2011р. у справі №24/233 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго»м. Горлівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 19.12.2011р. у справі №24/233 –залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 19.12.2011р. у справі №24/233 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                                       І. В. Приходько  

                     Судді                                                                       К. І. Бойченко  

                                                                                                      Т. М. Колядко

                                      Надруковано: 5 прим.

1-позивачу

2-відповідачу

3-у справу

4-ГСДО

5-ДАГС