Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-ц/490/1774/12 Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т.О.
Категорія 18 Доповідач - Городнича В.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
Головуючого судді: Городничої В.С.
Суддів: Глущенко Н.Г., Баранніка О.П.
при секретарі судового засідання: Біленькій О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»про визнання договору недійсним , -
В С Т А Н О В И Л А:
До суду першої інстанції звернувся ОСОБА_2 з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2002 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 13 250 грн., апеляційним судом Дніпропетровської області вказане рішення залишено без змін. В 2004 році було відкрито виконавче провадження по виконанню зазначеного рішення суду першої інстанції. Через відсутність коштів та будь-яких інших надходжень у боржника, виконавчою службою було прийнято рішення продати Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4 В 2005 році ПП «Діалог»була зроблена оцінка ринкової вартості зазначеної частини відповідно до якої її вартість складає 34 291 грн. З торгів ОСОБА_2 придбав дану частину квартири за 24 003,21 грн. 21 січня 2006 року між ОСОБА_2 та державним виконавцем ДВС Красногвардійського району був підписаний акт приймання-передачі Ѕ частини квартири. 10 лютого 2006 року позивач отримав свідоцтво про право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, яке було зареєстроване державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. В лютому 2006 року він надав техніку БТІ усі необхідні документи для державної реєстрації за ним права власності, але отримав відповідь, що 06 березня 2006 року ОСОБА_4 отримала на руки документи, які засвідчують, що право власності на спірну квартиру належить її дочці ОСОБА_3 і тому йому було відмовлено в оформлені права власності на Ѕ частину спірної квартири. Як виявилося пізніше, 27 січня 2006 року відповідачі уклали між собою договір про визначення часток у квартирі, що є спільною сумісною власністю в результаті чого ОСОБА_4 має 1/100 частину спірної квартири, а ОСОБА_3 має 99/100 частин. Вважає, що його права порушені, тому просив визнати договір про визначення часток у квартирі, що є спільною сумісною власністю від 27 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_5 недійсним.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, неправильну оцінку доказів судом першої інстанції, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що згідно ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2003 року було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 13 050 грн., а 28 жовтня 2004 року Красногвардійським ВДВС ДМУЮ відкрито виконавче провадження. 17 травня 2005 року державним виконавцем винесено постанову про призначення експерта ОСОБА_6 у виконавчому провадженні, за висновком №05/3-3 якого ринкова вартість Ѕ частини 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, складає 34 291 грн. без НДС. 18 травня 2005 року Красногвардійським ВДВС ДМУЮ складено акт опису і арешту майна на Ѕ частину АДРЕСА_1 та накладено заборону на відчуження цього майна. 06 вересня 2005 року було укладено договір про проведення прилюдних торгів та реалізацію арештованого майна між Красногвардійським ВДВС ДМУЮ та СДП «Укрспец'юст». Аукціон не був проведений, оскільки не знайшлося покупців, тому 21 січня 2006 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ винесено постанову про передачу Ѕ частини АДРЕСА_1 та по акту передано стягувачу ОСОБА_2 вказану частку квартири вартістю 24003 грн. 70 коп. (а.с.16). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 грудня 1996 року ДП «Авіаагрегат», квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_4 та її донькою ОСОБА_3 як спільна власність. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.10.2004 право власності на дану квартиру було зареєстровано КП «Дніпропетровське МБТІ» по 1/2 частині за кожним власником.
27.01.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір про визначення часток у спільній сумісній власності, згідно якого було визначено частки за ОСОБА_3 на 99/100 частин квартири, за ОСОБА_4 на 1/100 частин АДРЕСА_1. Зазначений договір було зареєстровано в КП ДМБТІ 06.03.2006 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року визнано незаконним рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 26 жовтня 2004 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину АДРЕСА_1. За ухвалою цього ж адміністративного суду від 25 березня 2010 року щодо роз’яснення даної постанови зазначено, що рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»від 26 жовтня 2004 року є нечинним з моменту його прийняття тобто з 26 жовтня 2004 року.
Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності , може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними , якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Визначення часток у праві спільної сумісної власності є переважним правом осіб, яким належить спільна сумісна власність.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки договір про визначення часток у спільній власності від 27.01.2006 року є законним та таким, що укладений на підставі чинного законодавства та не порушує прав інших осіб, а позивачем не наведено підстав, встановлених законом, для визнання договору недійсним.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції , у відповідності до вимог ст.212-213 ЦПК України, повно та всебічно з’ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, надав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір з урахуванням й роз’яснень наданих в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Судом, також, обґрунтовано в силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України було прийнято до уваги постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року, якою визнано незаконним рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 26 жовтня 2004 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири, яке є нечинним з моменту його прийняття, тобто з 26 жовтня 2004 року.
Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта щодо наявності судової заборони укладати спірний договір, оскільки в матеріалах справи міститься постанова державного виконавця Красногвардійського ВДВС ДМУЮ від 20 січня 2006 року про зняття арешту та заборони відчуження Ѕ частини квартири АДРЕСА_1(а.с.14) та ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2006 року про заборону проводити державну реєстрацію права власності на Ѕ частину зазначеної квартири , але судових рішень щодо заборони укладати спірний договір не ухвалювалося й доказів іншого апелянт не надав.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Таким чином рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, а тому скасуванню воно не підлягає.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: