Справа № 2\0124\302

                                                                             2012 року

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23 лютого 2012 року                   Ялтинський міський суд Автономної республіки Крим у складі головуючого судді Кайро І.А., при секретарі Олефір А.С.  за участю позивача ОСОБА_1 , її  представника ОСОБА_2, представника відповідача Корінчук О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялта цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Республіканського підприємства «Курортно – оздоровчий комплекс «Росія»» про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в :                            

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» у якій просить визнати незаконним наказ № 432-ЛС від 13 жовтня 2010 року, поновити її на роботі на посаді лікаря-терапевта Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія»,стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 31590 гривень та моральну шкоду у сумі 20000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 21 січня 1974 року по 18 жовтня 2010 року позивач працювала у Республіканському підприємстві «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» на посаді лікаря-терапевта 1 категорії.  18 жовтня 2010 року на підставі наказу № 432-ЛС від 13 жовтня 2010 року вона була звільнена з посади по п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату, вважає це звільнення незаконним оскільки вона має переважне права на залишення на роботі, від переведення на іншу посаду вона не відмовлялась. При скороченні їй було видане гарантійне свідоцтво про те, що при переході відповідача на літний розклад вона буде прийнята на роботу по строковому трудовому договору. 27 квітня 2011 року, а у послідуючому 07 жовтня 2011 року вона звернулась до відповідача за виконанням  гарантійного зобов’язання від 22 жовтня 2010 року, у зв’язку з чим їй було повідомлено про те, що на посаду лікаря-терапевта була прийнята інша особа без категорії, чим було порушене її пріоритетне право на роботу. Вважає, що вона повинна бути поновлена на роботі з 13 жовтня 2010 року з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 31590 гривень. Крім того, діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у порушенні її прав, нервовій напрузі та конфліктах, інших психологічних факторах пов’язаних з  незаконним звільненням з Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія», з приниженням її честі та гідності як громадянина України, висококваліфікованого спеціаліста та добросовісного робітника, з приниженням її ділової репутації, її здоров’я погіршилось, погіршились відносини з навколишніми людьми, вона не могла вести нормальний образ життя, оскільки постійно думала про своє незаконне звільнення, а також про те, де їй взяти гроші на проживання. Моральну шкоду вона оцінює у 20000 гривень.  

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з тих самих підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що у зв’язку зі скороченням штату працівників у Республіканському підприємстві «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» ОСОБА_1 була звільнена з посади лікаря-терапевта у встановленому законом порядку. Наказ про своє звільнення ОСОБА_1 у встановлені законом строки не оскаржувала. Можливості переведення її на іншу посаду у підприємства не було, оскільки здійснювалось скорочення усіх лікарів-терапевтів.

Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору  безпосередньо у районний, районний у місті, міський або міськрайонний суд у трьохмісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а по справам про звільнення – у місячний строк з дня отримання копії приказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 липня 1974 року працювала у Республіканському підприємстві «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» на посаді лікаря-терапевта 1 категорії, що підтверджено копією довідки № 543 від 05 вересня 2011 року (а.с.6), копією наказу № 5-ЛС від 28 січня 1974 року (а.с.27), трудовою книжкою на ім’я ОСОБА_1 (а.с.7-8).

Наказом № 290-А від 29 липня 2010 року Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» (а.с.28), у зв’язку з виробничою необхідністю: приведенням численності штатного персоналу  у відповідність з загрузкою оздоровниці у зимовий період (з 15 жовтня 2010 року по 15 квітня 2011 року) наказано скоротити з 15 жовтня 2010 року штатну чисельність підприємства на 24,0 штатні одиниці, в тому числі: лікар-терапевт 1 категорії – 1,0 штатна одиниця…

Наказом 320-ЛС від 29 липня 2010 року (а.с.31), ОСОБА_1 попереджена про наступне розірвання 15 жовтня 2010 року трудового договору по пункту 1 статті 40 КЗпП України.

03 серпня 2010 року ОСОБА_4 відмовилась від підпису у попередженні про звільнення, що підтверджено копією акту від 03 серпня 2010 року (а.с.33), копією попередження (а.с. 32).

20 вересня 2010 року  Республіканським підприємством «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» голові профспілкового комітету Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» винесене подання № 654 від 20 вересня 2010 року (а.с.34-35), відповідно до якого просив на засіданні профспілкового комітету розглянути дане подання про наступне розірвання трудових договорів з працівниками підприємства з 15 жовтня 2010 року, у списку до якого була визначена ОСОБА_1.

Відповідно до витягу з протоколу № 23 від 04 жовтня 2010 року (а.с.36) засідання профспілкового комітету Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» постановлено дати згоду на розірвання з 15 жовтня 2010 року трудового договору по пункту 1 статті 40 КЗпП України з наступними працівниками підприємства, у зв’язку з їх соціальною захищеністю: ОСОБА_1 - лікарем-терапевтом 1 категорії.

 На підставі наказу № 432-ЛС від 13 жовтня 2010 року Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» (а.с.26), ОСОБА_1 звільнена з роботи з посади лікаря-терапевта 1 категорії з 18 жовтня 2010 року, у зв’язку зі скороченням  штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. З зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена у встановленому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що при розірванні 18 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 трудового договору, порушень процедури її звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не виявлено, у зв’язку з чим наказ № 432-ЛС від 13 жовтня 2010 року не підлягає визнанню незаконним.  

Відповідно до ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу,- протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Посилання позивача на те, що в неї було преважне право на залишення на роботі, і в межах однорідних професій на переведення її на іншу посаду, як у працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, судом до уваги не приймаються, оскільки наказом № 290-А від 29 липня 2010 року Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» були скороченні усі посади лікарів-терапевтів.

Крім того, у встановлений законом місячний строк ОСОБА_1 до суду з позовом про поновлення на роботі не зверталась.

22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видане гарантійне зобов’язання (а.с.12), відповідно до якого адміністрація Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія», в особі генерального директора ОСОБА_5, діючого на підставі Статуту та контракту, керуючись ст. 42 КЗпП України, зобов’язується при переході  на літній штатний розпис .

Відповідно до ст. 42-1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства,установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

27 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до генерального директора Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» з заявою про прийняття її на роботу, у зв’язку з переходом підприємства на літній штатний розпис,що підтверджено копією зазначеної заяви (а.с.14).

Листом №352 від 26 травня 2011 року (а.с.15), ОСОБА_1 дана відповідь на її заяву від 27 квітня 201 року про наступне, що в дійсний час оздоровниця не заповнена в повному обсязі, у зв’язку з чим не має потреби в роботі додаткового лікаря-терапевта.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до генерального директора Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» з заявою про виконання гарантійного свідоцтва, на яку 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 дана  відповідь № 679 (а.с.17), про те, що у зв’язку з затвердженим штатним розписом на літній період у медичному підрозділі не була передбачена посада лікаря-терапевту 1 категорії, а була введена посада лікаря-терапевта без категорії (з меншим окладом) на яку був прийнятий спеціаліст з більш високою кваліфікацією.

Введення у штатний розпис Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» посади у розділ «Лікарів» лікаря-терапевта, вищої категорії, Заслуженого Лікаря України на 0,5 ставки підтверджено довідкою Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» № 805 від 20 грудня 2011 року (а.с.37).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 правомірно не могла бути прийнята Республіканським підприємством «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» на роботу на посаду лікаря-терапевта, вищої категорії, Заслуженого Лікаря України, оскільки не відповідає вимогам що пред’являються до спеціаліста зазначеної посади, оскільки є лікарем-терапевтом 1 категорії.

Оскільки позовні вимоги про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позовні вимоги про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

У зв’язку з тим, що у задоволені позову відмовлено відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь держави підлягають стягненню удові витрати у сумі 423,20 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6,10,60,209,212-215 ЦПК України, ст..  ст.ст. 36,38, п. 1 ст. 40, 42, 233, 235, 237-1 КЗпП  України суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовної заяви    ОСОБА_1 до Республіканського підприємства «Курортно – оздоровчий комплекс «Росія»» про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 423 ( чотириста двадцять три) гривні 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд АРК в порядку та строки передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя: