Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-ц/490/453/12 Головуючий у 1 й інстанції - Савченко В.О.
Категорія 40 Доповідач - Кіктенко Л.М.
02.02.2012
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2012 року Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Кіктенко Л.М.
Суддів: Пищиди М.М., Кочкової Н.О.
При секретарі: Горлаковій Ю.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ставить питання про скасування вказаного рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2., посилаючись на неповне з*ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування вказаного рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як убачається із матеріалів справи(а.с.26-31), 1 лютого 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинне будівництво.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Положенням ч. 2 ст.331 Цивільного кодексу України зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, але якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України суд на вимогу власника (користувача) земельної ділянки може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачки , суд обгрунтовано виходив з того, що у неї відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку по АДРЕСА_2, погоджувальні та дозвільні документи на будівництво зазначеного майна, а також документи щодо прийняття нерухомого майна до експлуатації.
Рішення суду в цій частині відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.
Встановлено, що 21 грудня 2009 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідно до вимог ст.391 ЦК України, посилаючись на те, що з відповідачкою знаходився у зареєстрованому шлюбі з 3 вересня 2005 року , 4 вересня 2007 року зареєстрував її як члена сім*ї у належному йому на праві власності домоволодінні АДРЕСА_1(а.с.4-5). 8 грудня 2009 року шлюб між ними було розірвано.
Відповідно до вимог ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розрорядження своїм майном.
Згідно вимог ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім*ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у належному йому будинку, користуються житловим приміщенням нарівні із власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до вимог ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім*ї власника будинку відносяться особи, вказані у ч.2 ст.64 ЖК України (чоловік, жінка, їх діти та батьки).
Частиною 4 ст.156 ЖК України передбачено, що припинення сімейних стосунків із власником будинку(квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до вимог ст.157 ЖК України члени сім*ї власника житлового будинку (квартири) можуть бути виселені у випадках, передбачених частиною 1 ст. 116 цього Кодексу.Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи те, що відповідачка була членом сім*ї позивача, то у відповідності з вимогами ч.4 ст.156 ЖК України , якою передбачено, що припинення сімейних стосунків із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.
Тому виселити відповідачку із спірного домоволодіння без надання іншого жилого приміщення за нормами матеріального права, на які посилався позивач, неможливо.
Рішення суду в цій частині також відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, тому не можуть бути підставою для їх задоволення та скасування рішення суду.
За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального, процесуального права та підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: