ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/10671/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретаріТроценко О.О.
за участю представника сторін:
від позивача:
від відповідача: Єпіфанова Ю.О.
Москаленко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» до ССпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень від 16.02.2011р., від 12.05.2011р.,-
ВСТАНОВИВ:
23.08.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус» звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську та просить:
- визнати нечинним повністю податкове повідомлення – рішення від 16.02.2011р. №0000088822/5971-08-03/2-12 відповідача про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 924 001, 00 грн.;
- визнати нечинним повністю податкове повідомлення – рішення від 12 травня 2011р. № 0000358822 відповідача про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 403739, 00 грн.;
- визнати нечинним повністю податкове повідомлення – рішення від 12 травня 2011р. № 0000368822 відповідача про зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 356 192, 00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.02.2011р. позивачем було отримано податкові повідомлення – рішення відповідача від 16.02.2011р. № 0000078822/5968-08-03/2-12 на збільшення суми грошового зобов’язання з ПДВ на 949 915,00 грн. (за основним платежем – 759932,00 грн., за фінансовими санкціями – 189 983,00 грн., № 0000088822/5971-08-03/2-12 на зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 2 924001,00 грн. (в тому числі за жовтень 2010р. – 2 133936,00 грн., за листопад 2010р. – 790 065,00 грн.), що прийняті на підставі Акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «Оптимус» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП «Аллюр - 2009» у серпні, вересні, жовтні 2010р. Згідно з повідомлення – рішення та актом перевірки ТОВ «Оптімус» порушено вимоги п.п. 7.4.1, 7.7.1, 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, п.198.1 ст. 198, п. 200.1 – 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2012р. № 2755 внаслідок завищення податкового кредиту з ПДВ за серпень, вересень, жовтень 2010 року на 3683932,00 грн. по операціях з придбання насіння соняшника у ПП «Аллюр-2009», що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року на 356192 грн., за вересень 2010 року на 403 739 грн., завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2010 року на 2 133 936 грн., за листопад 2010 року на 790 065 грн. Рішенням ДПА у Дніпропетровській області від 29.04.2011р. № 13171/10/25-008: скасовано податкове повідомлення – рішення від 16.02.2011р. № 0000078822 на збільшення суми грошового зобов’язання з ПДВ на 949 915,00 грн. (за основним платежем – 759932,00 грн., за фінансовими санкціями – 189983,00 грн.); залишено без змін податкове повідомлення – рішення від 16.02.2011р. № 0000088822 на зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 2924001,00 грн. (в т.ч. за жовтень 2010р. – 2 133936,00 грн., за листопад 2010р. – 790065,00 грн.) та збільшено на 403739 грн. суму зменшення бюджетного відшкодування, зобов’язано СДПІ прийняти податкове повідомлення – рішення про зменшення на 356192 грн. розміру від’ємного значення ПДВ по декларації з ПДВ за серпень 2010 року. 12.05.2011р. відповідачем винесено податкове повідомлення – рішення № 0000358822 від 12.05.2011р. на зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2010 року на 403 739 грн. та № 0000368822 від 12.05.2011р. на зменшення розміру від’ємного значення ПДВ за серпень 2010 року на 356192 грн. Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення – рішення від 16.02.2011р. та від 12.05.2011р. прийняті на підставі необґрунтованих висновків в акті перевірки та підлягають скасуванню з наступних підстав. На момент вчинення фінансово – господарських операцій з ПП «Аллюр - 2009» останній перебував у базі платників податку на додану вартість як платник даного податку. Між позивачем та Приватним підприємством «Аллюр - 2009» були укладені ряд контрактів, які досліджувалися відповідачем під час перевірки за якими ПП «Аллюр - 2009» (продавець) зобов’язувався поставити товар позивачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус» на умовах франко – заготівельне підприємство: Ботіївська філія ВАТ «Розівський елеватор» та на франко – заготівельне підприємство: філія «Якимівський елеватор» (згідно Інкотермс в редакції 200р.). Факт відвантаження соняшнику ПП «Аллюр - 2009» на користь позивача на вищевказані елеватори підтверджується копіями складських квитанцій, які також були надані відповідачеві при перевірці, але не були враховані. Позивач також зазначає, що до видів його діяльності віднесено, зокрема, виробництво нерафінованої та жирів, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами. Насіння соняшнику, яке позивач придбав у ПП «Аллюр – 2009» в подальшому було завезено на ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» для переробки на олію соняшникову нерафіновану. Позивач у позові посилається на те, що відповідач безпідставно робить висновки в Акті перевірки про здійснення безтоварних операцій, оскільки позивачем були надані всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність господарських операцій за вказаними контрактами та зазначений Акт не містить достатніх доказів факту порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Факти придбання насіння соняшнику підтверджується податковими накладними, актами приймання – передачі товару, що не заперечується в Акті перевірки. Крім того, позивач вважає, що ні Закон про «Про податок на додану вартість», ні Податковий кодекс України не містить положень згідно з якими право платника на податковий кредит у майбутньому може переглядатися податковим органом у зв’язку зі зміною податкового статусу контрагента – постачальника. Закон «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на своєчасне віднесення ним сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з проведенням органами податкової служби перевірок його постачальників взагалі по будь – якому ланцюгу. За викладеного, на думку позивача оскаржувані податкові повідомлення – рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що відділом податкового супроводження підприємств торгівлі та харчової галузі було здійснено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Оптімус» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Аллюр - 2009» у серпні, вересні, жовтні 2010 року. За результатами перевірки складено Акт від 28.01.2011р. № 131/08-03/2-24613799, яким встановлено порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., п. 8 «Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р. № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2005р. № 770/11050, п. 5.7 «Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р., а саме: позивачем за період серпень – жовтень 2010 року встановлено завищення суми податкового кредиту на суму 3 683 932, 00 грн., що призвело до завищення від’ємного значення в сумі 2 924001, 00 грн. До складу податкового кредиту ТОВ «Оптімус» включено суму податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Аллюр - 2009» в деклараціях за серпень, вересень та жовтень 2010 року. ПП «Аллюр - 2009» у серпні, вересні та жовтні 2010 року не надано податкову звітність з податку на додану вартість до ДПІ за місцем податкового обліку і не задекларовано податок на додану вартість в сумі 3 683 931, 65 грн. з операцій по продажу товарів ТОВ «Оптімус». Відділом податкової міліції Мелітопольської ОДПІ було встановлено, що згідно з довідкою форми 18-ОПП від 27.10.2010р. за місцем реєстрації ПП «Аллюр - 2009» не знаходиться. Фактичне місцезнаходження підприємства не відомо. Також ПП «Аллюр - 2009» не має власних виробничих, складських, офісних приміщень та виробничого обладнання. Операції з придбання ПП «Аллюр - 2009» товару у постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від постачальників до ПП «Аллюр - 2009» у зв’язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання – передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. ПП «Аллюр - 2009» в порушення п. 1.4 ст. 1 абз. «д» п.п. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» внесено до податкових накладних неправдиві дані щодо фактичного місцезнаходження та реальності проведення господарської операції. Також відповідач зазначає, що згідно Закону України «Про податок на додану вартість» право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.
У судовому засіданні оголошувалося перерва до 27.01.2012р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2010р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у січні 2011р.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного до 01.01.2011р.), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Аналогічні норми визначені також і Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011р.
Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 26.01.2011р. по 27.01.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Приватним підприємством «Аллюр - 2009» у серпні, вересні, жовтні 2010 року.
За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт № 131/08-03/2-24613799 від 28.01.2011р. за висновками якого встановлені наступні порушення, допущені позивачем:
- в порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р. № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2005р.
№ 770/11050, п. 5.7 «Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. позивачем за період серпень – жовтень 2010 року встановлено завищення суми податкового кредиту на суму 3 683 932,00 грн., а саме: завищення від’ємного значення в сумі 2 924001 грн., в тому числі по періодах: вересень 2010 року – 2 133936 грн., жовтень 2010 року – 790065 грн.; завищення суми бюджетного відшкодування за період жовтень – листопад 2010 року в сумі 2924001 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2010 року 233936 грн., листопад 2010 року – 790065 грн.; заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 759932 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року на 356192 грн., за вересень 2010 року на 403739 грн. (а.с. 8-21 Том 1).
Також в акті перевірки міститься посилання і на те, що господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» в контексті договорів з Приватним підприємством «Аллюр - 2009» була спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з отриманням податкової вигоди через посередника, який порушував приписи господарського і цивільного законодавства. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус» з метою штучного формування податкового кредиту проводив транзитні грошові операції для імітації розрахунків «по схемі руху» соняшника, укладаючи цивільно-правові угоди, спрямовані на отримання податкової вигоди за рахунок зменшення платежів до бюджету. В зв’язку з тим, що договори поставок згідно вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 626, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (а.с. 15 – 16 Том 1).
На підставі вищезазначеного акту перевірки, податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0000088822/5971-08-03/2-12 від 16.02.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за жовтень 2010 року у розмірі 2133936,00 грн., за листопад 2010 року у розмірі 790065,00 грн., на загальну суму 2924001,00 грн. (а.с. 22 Том 1);
- податкове повідомлення – рішення № 0000368822 від 12.05.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за вересень 2010 року у розмірі 403739,00 грн. (а.с. 23 Том 1);
- податкове повідомлення – рішення № 0000368822 від 12.05.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за серпень 2010 року у розмірі 356192,00 грн. (а.с. 24 Том 1).
Як вбачається із наданих суду документів, позивачем в період з серпня по листопад 2010 року укладалися контракти № 25724 від 19.10.2010р., № 25564 від 06.10.2010р., № 25230 від 06.10.2010р., № 24853 від 23.09.2010р., № 24414 від 22.09.2010р., № 24142 від 16.09.2010р., № 23796 від 08.09.2010р., № 23755 від 06.09.2010р., № 23653 від 02.09.2010р., № 23575 від 31.08.2010р., № 23382 від 20.08.2010р., № 23504 від 27.08.2010р. та додаткові угоди до контрактів з Приватним підприємством «Аллюр-2009» щодо купівлі – продажу соняшника, які є однотиповими.
Згідно умов зазначених контактів продавець (Приватне підприємство «Аллюр – 2009») зобов’язувався передати покупцеві (Товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус») соняшник на умовах франко – заготівельне підприємство: «Ботіївська філія ВАТ «Розівський елеватор», франко - заготівельне підприємство: філія «Якимівський елеватор» (згідно Інкотермс 2000р.), які наявні в матеріалах справи (а.с. 71-74, 140-143, 179-195, 224-227, 230-233, 236-247 Том 1; а.с. 16-30, 55-101, 186-207, 240-250 Том 2; а.с. 17-38, 127-129, 132-172 Том 3).
Факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Аллюр-2009» підтверджується копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі – приймання, рахунків-фактури, товаро – транспортними накладними, складськими квитанціями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 75-76, 144-145, 159-178, 196-229, 248-250 Том 1; а.с. 1-15, 31-54, 102-185, 208-239 Том 2; а.с. 1-16, 39-89, 130-131, 173-254 Том 3; а.с. 11-137, 163-250 Том 4; а.с. 1-219, 222-226, 229-240 Том 5; а.с. 8-134, 162-240 Том 6; а.с. 1- 252 Том 7; а.с. 1- 249 Том 8; а.с. 1-93 Том 9).
Станом на момент проведення господарських операцій позивачем з Приватним підприємством «Аллюр – 2009» останній перебував в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником податку на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.
Також, позивач співпрацював з філією «Якимівський елеватор» ВАТ «Розівський елеватор», Ботіївською філією ВАТ «Розіївський елеватор» з якими позивачем були укладені договори складського зберігання соняшника та додаткові угоди до них, а також з Закритим акціонерним товариством «Запорізький Оліяжиркомбінат» за яким позивачем було укладено договір № 615 від 01.09.2008р. на переробку придбаного соняшника та додаткові угоди до нього (а.с. 34-45, а.с. 78-104 Том 1).
Факт реальності здійснення господарської операції позивачем з вище зазначеними підприємствами також підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями платіжних доручень про оплату, рахунків-фактури, актів здачі – приймання, видатковими та податковими накладними, товаро – транспортними накладними, складськими квитанціями, які наявними в матеріалах справи (а.с. 75-76, 144-145, 159-178, 196-229, 248-250 Том 1; а.с. 1-15, 31-54, 102-185, 208-239 Том 2; а.с. 1-16, 39-89, 130-131, 173-254 Том 3; а.с. 11-137, 163-250 Том 4; а.с. 1-219, 222-226, 229-240 Том 5; а.с. 8-134, 162-240 Том 6; а.с. 1- 252 Том 7; а.с. 1- 249 Том 8; а.с. 1-93 Том 9).
Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та товарів у серпні – жовтні 2010 року щодо купівлі, зберігання та переробки соняшника, що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях, рахунками – фактури, в актах здачі – приймання, складських квитанціях, товаро – транспортних накладних, які наведені вище, позивачем здійснено за ними оплату на користь контрагента ПП «Аллюр – 2009» шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих фінансових документів видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%. (а.с. 77 – 89 Том 3).
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.
Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки відносно Приватного підприємства «Аллюр – 2009», який був наданий податковою інспекцією щодо перевірки контрагента позивача ПП «Аллюр – 2009» на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг (а.с. 113-116 Том 3).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
З наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 28.01.2011р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч. 1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори купівлі – продажу, поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.
Крім того, акт перевірки від 28.01.2011р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 28.01.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представників позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не звертався, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності позивача на підставі акту перевірки від 14.12.2010р. ПП «Аллюр – 2009».
Судом було встановлено, що позивачем у складі сплачених сум вартості товарів сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та накладними, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.
Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на 2010р. та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов’язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов’язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов’язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов’язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагент позивача – ПП «Аллюр -2009», не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього та така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 28.01.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.
Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на серпень 2010р. – жовтень 2010р. контрагент позивача не мав права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій ПП «Аллюр – 2009».
Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ПП «Аллюр – 2009», які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.
За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, зазначені у акті перевірки від 28.01.2011р. щодо нікчемності правочинів є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті від 28.01.2011р. є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000088822/5971-08-03/2-12 від 16.02.2011р., № 0000358822 від 12.05.2011р.,
№ 0000368822 від 12.05.2011р. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
За таких обставин, сплачені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. за квитанцією № 10896.413.1 від 18.08.2011р. підлягають стягненню з Державного бюджету у відповідності до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень від 16.02.2011р., від 12.05.2011р. - задовольнити повністю.
Визнати нечинними повністю податкові повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську:
- від 16.02.2011р. № 0000088822/5971-08-03/2-12 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкового зобов’язання наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 924001,00 грн.;
- від 12.05.2011р. № 0000358822 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 403739,00 грн.;
- від 12.05.2011р. № 0000368822 про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ у розмірі 356192,00 грн..
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 122, код за ЄДРПОУ 24613799) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 01 лютого 2012 року
Суддя
С.О. Конєва