КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2012                                                                                           № 35/337

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Авдеєва  П.В.

суддів:            Куксова В.В.

          Коршун Н.М.

за участю представників:

від  позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

на рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2011 року

у справі №35/337 ( суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго”

до Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

про стягнення 35 805 879,97 грн.,

                                                В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2011 року позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості за активну електричну енергію у розмірі 34 040 825,63 грн., 3 646,35 грн. –заборгованості за реактивну електричну енергію, 1 428 106,47 грн. – пені, 51 728,18 грн. –інфляційних втрат, 281 573,34 грн. – 3% річних та судових витрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем систематично порушуються договірні зобов’язання в частині оплати спожитої електроенергії, внаслідок чого за період з 01.03.2011 по 01.10.2011 у відповідача виникла заборгованість за використану електричну енергію.  

        Рішенням Господарського суду м.Києва від 19.12.2011р. у справі №35/337 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 32 969 371,98 грн. – заборгованості за договором №1 на використання електричної енергії від 29.12.1990, 51 728,18 грн. - інфляційних втрат, 280 601,33 грн. –трьох процентів річних, 711 542,22 грн. – пені, 24 223,33 грн. – державного мита та 224,18 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.   

         Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, а саме ст.ст.253, 530 Цивільного кодексу України та ст.50 Господарського кодексу України, що призвело до неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

     Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

            Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.1990р. між Підприємством Київські кабельні мержі ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго", як постачальником, та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", як споживачем, був укладений договір № 1 на користування електричною енергією (далі – Договір), відповідно до умов якого, в редакції додаткової угоди від 21.12.2009 до Договору,  постачальник продає споживачу електричну енергію, як різновид товару, для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю в точках продажу електричної енергії згідно з умовами цього Договору та Додатків до нього, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатків "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії", що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до Додатку 2Г до Договору споживач зобов'язується щомісячно направляти свого представника до постачальника, для надання звіту за використану електроенергію та отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату.

Згідно із п.5 Додатку 2Г до Договору споживач зобов'язаний провести остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію до 1 числа місяця, наступного за звітнім.

Як передбачено Додатком 11 до Договору, плата за перетікання реактивної електроенергії визначається відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України №19 від 17.01.2002.

Як свідчать наявні в матеріалах справи звіти за використану електричну енергію, акти прийому-передачі товарної продукції та розшифровки до них, рахунки-фактури, за період з 01.03.2011 по 01.10.2011, відповідачем було спожито електричної енергії на суму 42 219 671,98 грн., з яких: 42 216 025,63 грн. – активна енергія, 3 646,35 грн. – реактивна енергія.

        Судом встановлено, що відповідач покладені на нього зобов’язання в частині повної та своєчасної оплати спожитої електроенергії не виконав, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 34 044 471,98 грн.  

З платіжних доручень №69, 70, 71, 72 від 03.10.2011 та з наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума боргу у розмірі 1 075 100,00 грн. була сплачена відповідачем 03.10.2011, тобто до дати подання позивачем позову до суду (17.10.2011), а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

       З урахуванням зазначеного, заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту електроенергію становить 32 969 371,98 грн. (34 044 471,98 – 1 075 100,00), з яких: 32 965 725,63 грн. - заборгованість за використану активну електроенергію та 3 646,35 грн. - заборгованість за реактивну електричну енергію.

      Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних  умовах  звичайно  ставляться.   Кожна  сторона  повинна  вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

      До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

     Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

      Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

      В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

     Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

       Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 32 969 371,98 грн., з яких: 32 965 725,63 грн. - заборгованість за використану активну електроенергію та 3 646,35 грн. - заборгованість за реактивну електричну енергію належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в цій частині, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.   

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, 3% річних та пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2.1 Договору в редакції протоколу розбіжностей передбачено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

  Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

 Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведених норм законодавства позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 428 106,47 грн., 51 728,18 грн. інфляційних нарахувань та 281 573,34 грн. 3% річних.

Надані позивачем розрахунки пені та 3% річних за несвоєчасну оплату відповідачем спожитої активної електроенергії за період з 10.10.2011 по 20.10.2011 судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем частково сплачено заборгованість за вересень в сумі 1 075 100,00 грн.

Враховуючи зазначене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаний період розмір 3% річних становить 4614,47 грн., замість нарахованих позивачем 5586,48 грн., а розмір пені – 23 841, 45 грн., замість нарахованих позивачем 28 863,49 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 51 728,18 грн. та 280 601,33 грн. відповідно. Розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 1 423 084,43 грн.

         Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

        Отже, враховуючи положення п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та те, що основним видом діяльності відповідача є надання послуг з водопостачання та водовідведення споживачам - фізичним та юридичним особам, які несвоєчасно та не у повному обсязі оплачуються споживачами, і вказані обставини впливають на своєчасність та повноту виконання зобов'язань відповідача перед контрагентами, в тому числі і перед позивачем, судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшино розмір пені до 711 542,22 грн.  

        Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.     

       Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

       Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

      Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

      Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

                                       П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на рішення Господарського суду м.Києва від 19.12.2011 року залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м.Києва від 19.12.2011 року у справі №35/337 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №35/337 повернути до Господарського суду м.Києва.

           Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      Авдеєв  П.В.

Судді                                                                                          Куксов В.В.

                                                                                          Коршун Н.М.