Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Сачука В.І.,
Шпинти М.Д., з участю
прокурора Захарця О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію прокурора Панчук А.А. на постанову Рівненського районного суду від 24 лютого 2012 року.
Указаною постановою відмовлено у задоволенні подання старшого слідчого Рівненського райвідділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області Бялого О.О. про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту щодо ОСОБА_3, який 23 лютого 2012 року прийшов із явкою з повинною про вчинення в січня поточного року в смт. Клевань. Суд послався на те, що ОСОБА_3 має постійне місце проживання, не має судимості, написав явку з каяттям, не перешкоджав встановленню істини по справі і його належну поведінку та виконання процесуальних обов’язків можуть забезпечити і більш м’які (ніж взяття під варту) запобіжні заходи.
Суд виніс постанову щодо відмови у взятті під варту ОСОБА_3.В апеляції помічник прокурора району Панчук А.А. просить скасувати постанову суду щодо ОСОБА_3 і повернути справу по розгляду подання на новий судовий розгляд до Рівненського районного суду. При цьому помічник прокурора стверджує, що постанова суду є незаконною і не відповідає фактичним обставинам справи. Зрозумілого пояснення в чому на думку прокурора полягає незаконність постанови суду апеляція не містить. Яким фактичним обставинам справи, дослідженим в судовому засіданні, не відповідають висновки суду прокурор Панчук А.А. в апеляції теж не зазначає. Натомість підставою для скасування постанови суду прокурор Панчук А.А. вважає наявність погашених судимостей і дані, що „згідно рапорту оперуповноважених СКР Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області має намір залишити місце залишити місце фактичного проживання і ухилитись від слідства”. Хто має намір ухилитись від досудового слідства, які оперуповноважені про це повідомляли і кому, чому про ці рапорти ні слідчий, ні прокурор не повідомляли суду і не надали їх апеляційному суду в апеляції не зазначено.
У засіданні апеляційного суду прокурор Захарець О.В. заявив, що підтримує апеляцію, та доводів щодо незаконності чи необґрунтованості постанови суду першої інстанції навести не може, бо матеріалів справи не знає. Прокурор доручив йому прийняти участь в засіданні і заявити про підтримку апеляції. Давати оцінку доведеності апеляції, відмовлятись від її підтримання йому керівництвом прокуратури не дозволено.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання прокурора про задоволення апеляції, ознайомившись з матеріалами справи по розгляду подання слідчого, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
За роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року № 10, від 24 жовтня 2008 року N 15) при вирішенні питань, пов'язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суди мають додержувати вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50), і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою
Як убачається із подання слідчого (а.с.2-3) обґрунтування неможливості застосувати більш м’який запобіжний захід щодо ОСОБА_3 зводиться до посилання на неконкретизовану „оперативну інформацію” та неконкретизовані рапорти оперуповноважених, які не були перевірені в процесуальному порядку та фактичні дані яких не були досліджені судом першої інстанції, бо ні слідчий, ні прокурор суду їх не надавали. З протоколу судового засідання (а.с. 4) убачається, що ні слідчий, ні прокурор не навели суду жодного доводу на переконання суду, крім повідомлення, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.
За межами своїх повноважень діяла в суді і помічник прокурора Панчук А.А.. На стадії досудового слідства вона не має ніяких повноважень по нагляду за досудовим слідством, не уповноважена вирішувати питання про наявність підстав для взяття особи під варту, не може процесуально самостійно дати оцінку обґрунтованості подання слідчого погодженого з прокурором. Нагляд за досудовим слідством і вирішення питання про можливість під час досудового слідства застосування найбільш суворого запобіжного заходу покладається на прокурора і не входить в компетенцію помічника прокурора. У ст. 56 Закону „Про прокуратуру” роз’яснено у яких випадках під словом „прокурор” розуміється і помічник прокурора. Коли йдеться про прокурорський нагляд за досудовим слідством під словом „прокурор” в цьому законі не мається на увазі помічник прокурора. Відповідно наказом Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року N 5гн встановлено, що участь у розгляді судами подань про взяття під варту, продовження строків тримання під вартою або виконання оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій забезпечувати прокурорам, які дали згоду на внесення чи самі внесли до суду подання або здійснюють нагляд за досудовим слідством. До таких прокурорів помічник районного прокурора не відноситься, а тому в суді вона діяла за межами своєї компетенції. Прокурор, який давав згоду на внесення подання і який здійснює за законом нагляд за досудовим слідством, всупереч згаданого наказу Генерального прокурора України ухилився від підтримання подання в суді.
Прокурор області, будучи повідомленим про необхідність забезпечення участі прокурора в засіданні апеляційного суду, доручив приймати участь стажисту помічника прокурора району, який не має повноважень наглядати за досудовим слідством.
Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді прокурори не наводили доводів для набуття судом впевненості, що менш суворі, ніж взяття під варту, запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність підстав, які за діючим законодавством України і судовою практикою Європейського Суду з прав людини дають підстави для взяття особи під варту в порядку попереднього ув’язнення.
В апеляції прокурора не наведено доводів для спростування цього висновку суду.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції прокурора.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Постанову Рівненського районного суду від 24 лютого 2012 року про відмову у задоволенні подання старшого слідчого Рівненського райвідділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію помічника прокурора району Панчук А.А. на вказану постанову залишити без задоволення.
Cудді (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач О.К. Коробов