ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 лютого 2012 року 10:37 № 2а-1011/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Карпенко Я.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
провизнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у визнанні учасником бойових дій та видачу посвідчення встановленого зразка
за участю представників сторін:
від позивачаОСОБА_1
ОСОБА_2 (довіреність)
від відповідачаОСОБА_3 (довіреність)
ВСТАНОВИВ:
25.01.2012 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (надалі –ГУВВ МВС України), в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, в частині відмови визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав, оформлене протоколом №6 від 09.12.2011 р.
2. Зобов’язати ГУВВ МВС України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2012 р. було відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання з’явився позивач, котрий позов підтримав в повному обсязі, та вказав, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що він, будучи курсантом відряджався до Узбекської РСР, потім був передислокований до Абхазької АРСР для виконання службових обов’язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами. Вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, чим порушив вимоги п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»(надалі –Закон №3551) та постанови Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(надалі – Постанова №63.
В судове засідання з’явився представник відповідача, котрий позов не визнає в повному обсязі, просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що відмова позивачу в наданні статусу «учасник бойових дій»була здійснена в межах положень Закону №3551 та Постанови №63.
Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Позивач 18.11.2011 р. звернувся до Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій із рапортом в якому просив визнати його учасником бойових дій на території інших держав та видати йому посвідчення встановленого взірця.
09.12.2011 р. на засіданні Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій позивачу було відмовлено в наданні статусу бойових дій.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначає позивач, будучи курсантом Харківського вищого військового училища тилу Міністерства внутрішніх сил СРСР, в період часу з 04.06.1989 року по 29.08.1989 року залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, нормалізації громадського порядку при над звичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в Узбекській РСР, та потім передислоковано до м. Гагри, Абхазької АРСР. Залучення до виконання вказаних спеціальних завдань здійснювалось на підставі наказу в. о. начальника училища №136 ввід 08.06.1989 р. «По стройовій частині»
Відрядження для вико нання службово-бойових задач по охороні громадського порядку, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами підтверджується архівною довідкою Академії внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ №4/356 від 14.09.2010 р. та архівною довідкою Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ №1193 від 21.12.2011 р.
Відповідно до положень п.2 ст.9 Закону №3551, Постанови Кабінету Міністрів України №458 від 26.04.1996 року «Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»Уряду Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим комітетам Рад, Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Національній гвардії, Штабу Цивільної оборони було доручено створити відповідно республіканську, обласні, міські, районні, районні в містах та відомчі комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни.
Для розгляду заяв громадян про визнання їх учасниками бойових дій при ГУВВ МВС України було створено Комісію з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни.
З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2011 р. позивач звернувся до ГУВВ МВС України з рапортом, в якому прохав розглянути питання по наданню йому статусу учасника бойових дій та видати йому посвідчення вставленого зразка як учаснику бойових дій.
Згідно із протоколом засідання Комісії ГУВВ МВС України з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни №6 від 09.12.2011 р. позивачу було відмовлено у визнанні його учасником бойових дій на тій підставі, що постанова Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 р. «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»не відносить колишні республіки СРСР до регіонів в яких велись бойові дії.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону №3551 учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій в них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суд приймає до уваги, що Постановою №63 затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території. Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.
Суд при вирішенні спору виходив із того, що відповідно до Переліку ні Узбекська РСР ні Абхазька АРСР не визнаються державами, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Отже, оскільки не було надано належних доказів на підтвердження участі позивача у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності в державах, на території яких велися бойові дії і які віднесено до Переліку, Комісія ГУВВ МВС України з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни правомірно дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій.
Більше того, в постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 р. по справі №21-162а11 за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання недійсним рішення Комісії ГУ МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій та зобов'язання Комісії визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка суд дійшов аналогічного висновку.
При цьому, суд акцентує увагу, що відповідно до ч.1 ст.2442 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Водночас, відповідно до п.9 Положення №158 передбачено, що Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; партійних документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).
Під час судового розгляду, суд встановив, що підтверджується поясненнями представника відповідача, що до рапорту позивача про визнання статусу учасника бойових дій на території інших країн, позивач надав архівну довідку №4/356 від 14.09.2010 р. та копію почесної грамоти від 25.07.1989 р.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, що не спростовано відповідачем та підтверджено витягом з протоколу №6 від 09.12.2011 р., під час розгляду рапорту позивача, Комісія розглянула лише довідку архівну довідку №4/356 від 14.09.2010 р., при цьому, копію почесної грамоти від 25.07.1989 р. Комісія не розглядала.
Як наслідок, відповідачем не було досліджено та не надано належної правової оцінка всім документам, що були подані позивачем до заяви.
Більше того, відповідно до положень п.8 Положення №158, комісії зобов’язані робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника, а також повинні інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії
Однак, як було встановлено в судовому засіданні, що підтверджено представником відповідача, Комісією не проводились запити до архівних установ. Більше того, в судовому засіданні відповідачем не було надано жодних доказів, щодо належного повідомлення позивача про час, дату та місце проведення розгляду заяви позивача.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, судом встановлено, що Комісією не було вчинено достатніх дій, щодо отримання вичерпних документів (зокрема інформації з архіву), щодо прийняття участі позивачем в бойових діях, а також не було належним чином проінформовано позивача про час та місце розгляду його заяви.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вищевказане, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, та постановити:
ь визнати протиправним та скасувати п.1 протоколу Комісії ГУВВ МВС України №6 від 09.12.2011 р. про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій.
ь зобов’язати ГУВВ МВС України повторно розглянути заяву позивача про надання йому статусу учасника бойових дій
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більше того, суд під час вирішення спору суд керується положеннями ст.8 КАС України, яка визначає один із ключових принципів ведення судочинства - верховенство права. Так, ч.4 ст.8 КАС України, зафіксовано заборону відмову в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Більше того, ч.1 ст.70 КАС України, зазначено що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.94 КАС України, судові витрати позивачу відшкодовуються частково.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163, 2442 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати п.1 протоколу Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України №6 від 09.12.2011 р. про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
3. Зобов’язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому статусу учасника бойових дій.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 (п’ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін