ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 лютого 2012 року 11:32 № 2а-1044/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Карпенко Я.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Київського міського військового комісаріату
провизнання протиправним і скасування рішення та зобов’язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивачаОСОБА_1
ОСОБА_2 (довіреність)
від відповідачане з’явився
ВСТАНОВИВ:
25.01.2012 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київського міського військового комісаріату з питань визначення статусу бойових дій щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.10.2011 р. про встановлення статусу учасника бойових дій, оформлене протоколом №9 від 28.10.2011 р. засідання Комісії Київського військового комісаріату з розгляду питань із встановлення статусу ветерана війни (надалі –Комісія).
2. Зобов’язати Комісію розглянути у встановленому чинним законодавством порядку заяву ОСОБА_1 від 14.10.2011 р. про встановлення статусу учасника бойових дій та визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших країн і видати посвідчення встановленого зразка.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2011 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання з’явився позивач, котрий позов підтримав в повному обсязі, та вказав, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що він, будучи курсантом відряджався до Узбекської РСР, потім був передислокований до Абхазької АРСР для виконання службових обов’язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами. Вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, чим порушив вимоги Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»(надалі –Закон №3551) та постанови Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 р. «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі –Постанова №63), Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №158 від 26.04.1996 р. (надалі –Положення №158).
В судове засідання не з’явився представник відповідача, подав відзив в якому позов не визнає в повному обсязі, просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що відмова позивачу в наданні статусу «учасник бойових дій»була здійснена в межах положень Закону №3551, Постанови №158 та Постанови №63, поручень чинного законодавства під час розгляду заяви позивача допущено не було.
Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Позивач 14.10.2011 р. звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою в якій просив визнати його учасником бойових дій на території інших держав та видати йому посвідчення встановленого взірця.
28.10.2011 р. на засіданні Комісії позивачу було відмовлено в наданні статусу бойових дій, в зв’язку із тим, що відсутній предмет розгляду, передумовлений Законом №3551.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначає позивач, під час навчання в Ленінградському вищому політичному училищі МВС СРСР, 05.06.1989 р. наказом начальника Ленінградського вищого політичного училища МВС СРСР №139 с/ч від 05.06.1989 р. був відряджений у складі 2-го батальйону Ленінградського вищого політичного училища МВС СРСР для виконання службових обов’язків, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами, до м. Фергана Узбекської РСР. На підставі наказів начальника Ленінградського вищого політичного училища МВС СРСР №185 с/ч від 28.07.1989 р. та №213 с/ч від 29.08.1989 р., у період з 17.07.1989 р. по 29.08.1989 р., з м. Фергана був відряджений до м. Сухумі Абхазької АРСР.
Відрядження для вико нання службово-бойових задач по охороні громадського порядку, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами підтверджується архівною довідкою Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації №4/А/Г-6706 від 09.11.2010 р.
Відповідно до положень Закону №3551, Постанови №158 Уряду Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим комітетам Рад, Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Національній гвардії, Штабу Цивільної оборони було доручено створити відповідно республіканську, обласні, міські, районні, районні в містах та відомчі комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни.
Для розгляду заяв громадян про визнання їх учасниками бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті було створено Комісію з питань визначення статусу учасника бойових дій.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій прохав розглянути питання по наданню йому статусу учасника бойових дій та видати йому посвідчення вставленого зразка як учаснику бойових дій.
Згідно із протоколом засідання Комісії №9 від 28.10.2011 р. позивачу було відмовлено у визнанні його учасником бойових дій на тій підставі, що відсутній предмет розгляду, передумовлений Законом №3551.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону №3551 учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій в них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суд приймає до уваги, що Постановою №63 затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території. Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.
Суд при вирішенні спору виходив із того, що відповідно до Переліку ні Узбекська РСР ні Абхазька АРСР не визнаються державами, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Більше того, в постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 р. по справі №21-162а11 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання недійсним рішення Комісії ГУ МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій та зобов'язання Комісії визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка суд дійшов аналогічного висновку.
При цьому, суд акцентує увагу, що відповідно до ч.1 ст.2442 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, суд критично ставиться до доводів позивача, що Абхазька АРСР та Узбекська РСР відносяться до Переліку.
Крім того, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_6, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору
Водночас, відповідно до п.7 Положення №158 на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до ст.6 Закону №3551 з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.
Пунктом 9 Положення №158 передбачено, що Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; партійних документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).
Водночас, під час судового розгляду, суд встановив, що до заяви про визнання статусу учасника бойових дій на території інших країн, позивач надав пакет документів, зокрема: довідку Центрального архіву внутрішніх справ МВС Російської Федерації №4/а/Г-6706 від 09.11.2010 р.; диплом про закінчення Ленінградського вищого політичного училища ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР; наказ міністра Внутрішніх справ СРСР №298 від 29.11.1989 р. «Про встановлення періодів надзвичайних обставин»; сторінку журналу «На боевом посту»; сторінки газети «Фереганская правда»за червень 1989 р.; інтерв’ю з командуючим внутрішніх військами МВС СРСР генерал-полковником ОСОБА_7 щодо подій в Ферганській області; сторінки збірника «Честь. От вага. Мужество.»; стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1»журналу «На боевом посту»НОМЕР_1, 1989 р.; копія журналу «На боевом посту»; копія посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_8; довідка центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації №4/А-882 від 24.122.2009 р., копія посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_6, довідка Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації №А/Б-2032-08 від 08.12.2009 р.
Крім того, відповідно до п.10 Положення №158 за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.
Під час судового розгляду було встановлено, що в заяві позивач просив отримати показання свідків –осіб, які перебували одночасно із позивачем де велись бойові дії, та отримали посвідчення учасників бойових дій: ОСОБА_8 та ОСОБА_6.
Водночас, як встановлено в судовому засіданні, що не спростовано відповідачем та підтверджено витягом з протоколу №9 від 28.10.2011 р., під час розгляду заяви позивача, Комісія розглянула довідку архіву МВС РФ від 09.11.201 р. №4/А/Г-6706.
Як встановлено в судовому засіданні, що не спростовано відповідачем та підтверджується матеріалами справи, інші надані позивачем матеріали Комісія не розглядала, зокрема не досліджувались диплом про закінчення Ленінградського вищого політичного училища ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР; наказ міністра Внутрішніх справ СРСР №298 від 29.11.1989 р. «Про встановлення періодів надзвичайних обставин»; сторінка журналу «На боевом посту»; сторінці газети «Фереганская правда»за червень 1989 р.; інтерв’ю з командуючим внутрішніх військами МВС СРСР генерал-полковником ОСОБА_7 щодо подій в Ферганській області; сторінка збірники «Честь. От вага. Мужество.»; стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1»журналу «На боевом посту»НОМЕР_1, 1989 р.; копії журналу «На боевом посту».
Як наслідок, відповідачем не було досліджено та не надано належної правової оцінка всім документам, що були подані позивачем до заяви.
Більше того, відповідно до положень п.8 Положення №158, комісії зобов’язані робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника, а також повинні інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії
Водночас, відповідач не надав жодних доказів, щодо проведення Комісією запитів до архівних установ. Більше того, відповідачем не було надано жодних доказів, щодо належного повідомлення позивача про час, дату та місце проведення розгляду заяви позивача.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, судом встановлено, що Комісією не було вчинено достатніх дій, щодо отримання вичерпних документів (зокрема інформації з архіву), щодо прийняття участі позивачем в бойових діях, а також не було належним чином проінформовано позивача про час та місце розгляду його заяви.
Суд критично ставиться до пояснень позивача, що відповідачем неправомірно не взято до уваги під час розгляду питання надання позивачу статусу учасника бойових дій пояснення свідків. Так, відповідно до положень п.10 Положення №158, прийняття показань свідків, які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій є правом Комісії а не її обов’язком.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більше того, суд під час вирішення спору суд керується положеннями ст.8 КАС України, яка визначає один із ключових принципів ведення судочинства - верховенство права. Так, ч.4 ст.8 КАС України, зафіксовано заборону відмову в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Більше того, ч.1 ст.70 КАС України, зазначено що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судові витрати позивачу відшкодовуються частково.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163, 2442 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати п.10 протоколу Комісії Київського міського військового комісаріату з розгляду питань із встановлення статусу ветерана війни №9 від 28.10.2011 р. про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
3. Зобов’язати Київський міський військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому статусу учасника бойових дій.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 (п’ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін