АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26» травня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Михайлова В.О.,
при секретарі – Шевляковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 09 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» про визнання неправомірними дій адміністрації та профспілкового комітету по розподілу житла та зобов’язання надати житло, -
В С Т А Н О В И Л А:
22.03.2010 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, в якому просив визнати дії адміністрації та профспілкового комітету ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» про відмову йому в наданні житла незаконними і протиправними, а протокол №5 від 10.12.2002 року про розподіл житла по АДРЕСА_1 таким, що не відповідає чинному законодавству, та зобов’язати відповідача надати йому на склад сім`ї з чотирьох чоловік житлове приміщення відповідно до встановлених норм, тобто по 13,65 кв.м. на одну людину.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10.04.1972 року він за направленням Міністерства автомобільної промисловості був прийнятий на Одеський автоскладальний завод молодшим спеціалістом, де працював до 10.01.2003 року. Згідно зі статусом молодшого спеціаліста він мав право позачергового виділення житла. На квартирний облік підприємства був поставлений з 25.07.1975 року.
У 1993 році йому та його родині, яка складалася з чотирьох чоловік згідно ордеру №150, виданого виконкомом Ленінської Ради народних депутатів від 25.06.1993 року, у порядку поліпшення житлових умов надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 без зняття з квартирного обліку.
Але при розподілу квартир, який відбувся 10.12.2002 року на розширеному засіданні адміністрації ЗАТ «Одеський автоскладальний завод», згідно протоколу № 5 в будинку АДРЕСА_1 йому та його родині було відмовлено у надані житла.
27.12.2002 року за наказом адміністрації заводу він був незаконно звільнений та знятий з квартирного обліку.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 19 вересня 2008 року його поновили на роботу та стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 09 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, поновити строк позовної давності, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав зміст рішення, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач з квітня 1972 року по січень 2003 року працював на Одеському автоскладальному заводі. На квартирний облік був поставлений з 25.07.1975 року (а.с.43-45).
У 1993 році у порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку йому була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с.21).
Згідно зі списком, затвердженим на сумісному засіданні правління заводу та профспілкового комітету, позивач зі своєю родиною в кількості чотирьох осіб стояв під №7 (а.с.12, 13-20).
10.12.2002 року на розширеному засіданні адміністрації ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» згідно протоколу №5 було проведено розподіл квартир в будинку АДРЕСА_1 між особами, які, на думку позивача, знаходилися на квартирній черзі після нього і між особами, які взагалі не значилися в списку працівників заводу і мали право на отримання житла.
27.12.2002 року за наказом адміністрації заводу ОСОБА_1 був звільнений та знятий з квартирного обліку.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 19.09.2008 року позивача поновили на роботу (а.с.5-6).
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вважає, що при розподілу житла 10.12.2002 року адміністрацією ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» та профспілковим комітетом були грубо порушені норми ЖК України, а саме, ст.43 «Черговість надання громадянам житлових приміщень», згідно якої житлові приміщення надаються громадянам у порядку черговості. Черговість визначається з часу постановлення на облік (а.с.7).
Відмовляючи в позовних вимогах ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивач дізнався про своє порушене право в лютому 2003 року, а з позовом звернувся лише 22.03.2010 року, тобто після закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову, що є підставою для відмови в позові в повному обсязі.
При цьому, керувався вимогами ст.ст.257, 261 ЦК України, в редакції 2003 року.
Колегія погоджується з висновками суду, що стосується відмови в позові, в зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки вони відповідають матеріалам справи та доказам, які були надані сторонами.
Між тим, колегія звертає увагу на те, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами ЖК України, а також нормами ЦК України в редакції 1963 року.
Загальна позовна давність встановлювалася тривалістю у три роки статтею 71 ЦК України та ст.ст. 57,59 ЖК України). Це ж передбачено і ст.257 ЦК України в редакції 2003 року.
Однак, неправильне посилання суду на статтю ЦК України в редакції 2003 року, на думку колегії, не є підставою для скасування рішення.
Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не врахував факт звернення позивача до суду в 2005 році з позовом до ТОВ «Автоскладальне виробництво» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку про час вимушеного прогулу, поновлення в списках на квартирний облік, зобов’язання надати житлове приміщення та стягнення моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки рішенням суду від 29.07.2005 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено, в зв’язку зі зверненням з позовом до неналежного відповідача. До належного відповідача ОСОБА_1 з позовом про поновлення в списках на квартирний облік не звертався.
Твердження в скарзі про те, що строк позовної давності має бути поновлений, так як він був пропущений з поважних причин, є безпідставні, бо позивач з заявою про поновлення строку до суду першої інстанції також не звертався. Про порушення свого права йому було відомо з 2003 року.
Інших правових доводів скарга не містить.
З урахуванням викладеного колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду не встановлено.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 09 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.О.Михайлов
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька