АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«02» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Фальчука В.П.,
при секретарях – Шевляковій О.В., Йовенко К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики та розписки недійсними, -
В С Т А Н О В И Л А:
27.12.2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення 64135,00 грн. боргу.
19.02.2008 року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів 59085,00 грн., як безпідставно набуте майно, та 5050,00 грн. відповідно до договору позики.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що на початку грудня 2005 року він передав неповнолітньому ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 11700,00 дол.США для придбання стільникових телефонів, які останній зобов’язався повернути 15.12.2005 року, та 1тис.дол.США до 23.12.2005 року, про що останній написав розписку. Однак, ОСОБА_1 борг не повернув. В зв’язку з тим, що він є неповнолітнім, позивач ставив питання про стягнення коштів з його батька – ОСОБА_3 (т.1 а.с.5)
Справа розглядалася судами неодноразово.
При останнім розгляді справи, у зв’язку з досягненням ОСОБА_1 повноліття, ОСОБА_2 у судовому засіданні надав заяву про залишення позовних вимог про стягнення боргу без розгляду до відповідача ОСОБА_3 (батька ОСОБА_1В.), та просив стягнути борг в розмірі 11700,00 дол.США, що еквівалентно 59085,00 грн., та 1000,00 дол.США, що еквівалентно 5050,00 грн., з ОСОБА_1 (а.с.217 т.1).
Ухвалою суду від 12.07.2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу був залишений без розгляду (а.с.218 т.1).
15.07.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з самостійним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, посилаючись на те, що договір позики з ОСОБА_2 він не укладав, а боргову розписку написав під психічним та фізичним насиллям, застосованим до нього працівниками міліції Суворовського РВ м.Одеси. З цих підстав просив суд визнати розписку від 13.12.2005 року, видану на ім`я ОСОБА_2, та договір позики недійсними, а також стягнути на його користь судові витрати та витрати на правову допомогу (а.с.198-199 т.1).
Ухвалою суду від 07.10.2010 року було задоволено клопотання ОСОБА_2 про об’єднання в одне провадження цивільної справи № 483/2010 за його позовом з цивільною справою № 2-4872/10 за позовом ОСОБА_1 (а.с.239 т.1).
В процесі розгляду справи ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 12700,00 дол.США із рахунку 790,99 грн. за 100,00 дол.США. (а.с.54 т.2).
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 100455,73грн. та суму судового збору в розмірі 641,33 грн.
Також на користь держави стягнуто суму судового збору в розмірі 363,20 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовив в повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким його позов задовольнити, а у позові ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення вказаній нормі права не відповідає.
Згідно ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України, суд захищає порушені, не визнані або оспорювані права, свободи та інтереси фізичних осіб, які звернулися за таким захистом.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім, випадків, встановлених цим Кодексом (ст.61 ЦПК України).
З урахуванням вищевказаних норм процесуального права, суд повинен був встановити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи і інтереси позивача.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 і відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд виходив з того, що 13 грудня 2005 року між сторонами був укладений договір позики грошей на суму 12700,00 дол.США., що на день отримання коштів за офіційним курсом НБУ складало 64135,00 грн., які відповідач зобов’язався повернути до 23.12.2005 року.
На підтвердження укладеного договору відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України позивачем надана розписка позичальника від 13.12.2005 року.
Наявність розписки позивача є доказом невиконання грошових зобов’язань з боку ОСОБА_1
Представник відповідача і сам ОСОБА_1 не довели ті обставини, на які вони посилалися на підставу своїх зустрічних позовних вимог та заперечень, а саме, те, що розписка була написана під психічним та фізичним насиллям і те, що вона є безгрошовою.
При цьому, суд керувався вимогами ст.ст. 545, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України та відповідними нормами ЦПК України.
Між тим з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2005 року відповідачем було надано розписку про отримання ним від позивача грошових коштів в загальній сумі 12700,00 дол.США.
Ч.2 ст.1047 ЦК України допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладання договору позики письмового доказу (розписці), суд дійшов висновку, що цей доказ підтверджує факт укладання сторонами 13.12.2005 року договору позики, а саме, факт передання позивачем у власність відповідачу ОСОБА_1 12700,00 дол.США, і зобов’язання останнього повернути ці кошти.
Однак, обставини, визнані сторонами згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні ОСОБА_2 визнавав факт безгрошовості розписки, пояснив, що гроші ОСОБА_1 не передавалися, а передавалися мобільні телефони на вказану в розписці суму для їх подальшої реалізації.
Факт отримання грошових коштів по розписці відповідачем також заперечувався.
Розглядаючи спір по суті, суд фактично не розібрався у виникнених правовідносинах, не дав належної оцінки доказам, які є в матеріалах справи, належним чином не перевірив доводів, викладених ОСОБА_2 у його позові та доводів ОСОБА_1, викладених в зустрічному позові, в результаті чого постановив незаконне рішення, яке підлягає скасуванню, відповідно до п.п.1,2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового – про відмову в позовах обом сторонам з наступних підстав.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що між сторонами фактично мало місце незаконний продаж мобільних телефонів за межами магазину «Ельфант-базар», в якому працював позивач, з порушенням правил дрібної торгівлі, що призвело до недостачі в сумі 10311,00 дол.США.
Вказані обставини підтверджені:
копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 по ст.189 КК України від 25.12.2005 року (т.1 а.с.16-17);
щирим визнанням ОСОБА_2 в скоєнні незаконного діяння, надане начальнику Хаджибеївського ВМ Суворівського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, про те, що він самочинно брав з магазину, в якому працював, мобільні телефони для реалізації за його межами за допомогою ОСОБА_1 (т.1 а.с.53-55);
довідкою про недостачу в магазині «Ельфант-базар», виявлену в період на 15.12.2005 року (т.1 а.с.44);
визнанням ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції факту безгрошовості розписки;
копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 від 28.12.2005 року (т.1 а.с.34).
З урахуванням викладеного, колегія приходить до висновку, що між сторонами ніколи не укладався договір позики грошей, як це передбачено ст.ст.1046, 1047 ЦК України, і ОСОБА_2 не доказав порушення своїх прав і інтересів, передбачених законом, тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1
Підстави для визнання договорів недійсними визначені статтями 215, 218-235 ЦК України, і такі підстави повинні мати місце саме на час укладення спірного договору.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що боргова розписка була їм написана під психічним і фізичним тиском з боку працівників міліції Суворівського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.
Однак, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження цих підстав.
Перевірка фактів, викладених в зверненні матері ОСОБА_1 – ОСОБА_4 щодо законності дій працівників Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, проводилась прокуратурою Суворовського району м.Одеси.
За її результатами 26.12.2006 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників міліції за відсутності в їх діях ознаків злочину, передбачених ст.365 КК України (а.с.28 т.2).
Крім того, вказані обставини стосуються не укладання самої угоди, а написання розписки, яка згідно ч.2 ст.1047 ЦК України може бути прийнята тільки лише як доказ укладання договору позики.
Оскільки ОСОБА_2 визнав в судовому засіданні факт безгрошовості розписки, відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, дані обставини не підлягають доказуванню.
Тому колегія взагалі не приймає розписку за доказ укладання між сторонами договору позики.
Враховуючи те, що між сторонами договір позики не укладався, колегія не знаходить правових підстав і для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
З урахуванням викладеного та керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2010 року скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу – відмовити.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики та розписки недійсними – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.П.Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька