Справа № 2-3231\11

 РІШЕННЯ

І М Е Н Е  М       У К Р А Ї Н И

02.09.2011 року                                            Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі:  головуючого  судді                           Бобровника О.В.

при секретарі :                                                   Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 –про стягнення суми основного боргу за договором довічного утримання, інфляційних збитків, 3 % річних та моральної шкоди, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми основного боргу за договором довічного утримання, інфляційних збитків, 3 % річних та моральної шкоди, суд.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що 01.09.2005 року між  ними та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого останній зобов’язувався довічно постійно утримувати позивачів, щоденно доглядати, забезпечувати їх харчуванням, одягом, наглядом, медикаментами, необхідною допомогою, повним комплектом ритуальних послуг, із зберіганням в його безкоштовному довічному користуванні вказаних в договорах частин квартири, а також щомісячно сплачувати кожному матеріальне забезпечення в розмірі 50 грн. кожному.

Проте, жодного разу матеріальне забезпечення ОСОБА_3 не надавав і навіть не направляв поштовим переказом та не забезпечував всім необхідним. Повне забезпечення позивачів здійснювалось за їх власні кошти працівниками Територіального  центру соціального обслуговування населення Солом’янського району м. Києва.

Враховуючи, що будь-яких додаткових угод про відміну або заміну обов’язків ОСОБА_3 з позивачами не укладалось, останні вважають, що діями ОСОБА_3 грубо порушуються їх права.

Станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_3 перед кожним з позивачів становить 1 800 грн., 8 090,80 грн. –інфляційні збитки за весь час прострочення, 238,30 грн. - № % річних від простроченої суми, які вони просять стягнути з ОСОБА_3 Крім того, позивачі просять стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. кожному.

Позивачі в судове засідання не з’явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні представник позивачів позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.  

В судовому засіданні відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували, надавши суду їх у письмовому вигляді.

Заслухавши пояснення сторін присутніх у судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.09.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. (а.с. 7-8)

01.09.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. (а.с. 9-10)

За умовами зазначених договорів подружжя ОСОБА_2 передало ОСОБА_3 по 1\2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації Залізничної райдержадміністрації 27.09.1993 року. Натомість ОСОБА_3 зобов’язався довічно повністю утримувати їх, щоденно доглядати, забезпечувати їх харчуванням, одягом, наглядом, медикаментами, необхідною допомогою, повним комплексом ритуальних послуг із зберіганням в їх безкоштовному довічному користуванні вказаної квартири. сторони домовилися, що сума матеріального забезпечення складає 50 грн. на місяць. У випадку інфляції ця сума збільшується згідно з встановленим державою коефіцієнтом індексації доходів населення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В січні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Солом’янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 26.05.2010 року в задоволенні позову було відмовлено.

Під час розгляду вищевказаної справи судом були досліджені письмові докази, зокрема чеки за 2006-2010 роки, ведення власних обрахунків витрат ОСОБА_3, копія поштового переказу на ім’я подружжя ОСОБА_2, які на думку суду: «кореспондуються з наданими показаннями свідків і можуть вважатися належним доказом здійснення відповідачем (ОСОБА_3.) своїх обов’язків за договорами.»

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 14.12.2010 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 26.05.2010 року було залишено без змін.

Ухвалою Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2011 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 26.05.2010 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 14.12.2010 року були залишені без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В ході розгляду справи відповідачем в підтвердження своїх заперечень були надані суду копії поштових переказів здійснених відповідачем на ім’я позивачів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 26.05.2010 року було встановлено факт належного виконання ОСОБА_3 своїх обов’язків по сплаті кожному з подружжя ОСОБА_2 щомісячно матеріального забезпечення в розмірі 50 грн., та на момент звернення до суду з позовом набрало законної сили, керуючись вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 800 грн. кожному,  8 090,80 грн. інфляційних збитків за весь час прострочення та 238,30 грн. –3 % річних від простроченої суми, є недоведеними та необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

В обґрунтування нанесеної моральної шкоди позивачі посилаються на душевні страждання пов’язані з невиконанням відповідачем умов укладених між ними договорів довічного утримання, втрату спокою та сну та порушення життєвого укладу сім’ї, моральну шкоду позивачі визначили у сумі 3 000 грн. кожному.

Суд не погоджується з доводами позивачів про заподіяння їм моральної шкоди та вважає, що вона не підлягає задоволенню, так як діями відповідача не завдано шкоди позивачам та не порушено законних прав та інтересів останніх.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 744, 749, 751, 1167 ЦК України, ст.ст. 10,11, 60-61, 209, 212-215 ЦПК України,  суд, -     

В И Р І Ш И В:

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: