Справа № 2-157/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

      21.02.2012                                                                                               м. Вижниця

  Вижницький  районний  суд Чернівецької  області в складі головуючого судді Кириляк А.Ю., при  секретарі Матейчук Л.Ю., за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ,інтереси якого представляє ОСОБА_2 до  ПАТ КБ “Приватбанк” про захист прав споживача,-

                                                                ВСТАНОВИВ:

         Позивач звернувся в суд з позовом до  ПАТ КБ “Приватбанк” про захист прав споживача.

          В позові зазначає,що 05 липня 2007 року між  ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»,  яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ПриватБанк») був укладений кредитний договір № CVCWAK38170703, для поточних потреб, зокрема, на придбання транспортного засобу.

           На умовах, визначених кредитним договором, банк надає позичальнику кредит у безготівковому порядку, тобто шляхом банківського переказу коштів усієї суми кредиту на рахунок , зазначений в кредитному договорі або шляхом видачі готівки з каси.

        Згідно кредитного договору № CVCWAK38170703 від 05 липня 2007 р. сума кредиту становить 29200, 00 (Двадцять дев'ять тисяч двісті ) доларів США, що еквівалентно 147460,00 (Сто сорок сім тисяч чотириста шістдесят) гривень (згідно офіційного курсу гривні до долара США, що встановлений Національним банком України станом на 05.07.2007р.)

           Відповідно до договору, за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10.8 % річних в доларах США. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 04.07.2014р. Зі сплатою щомісячних платежів, що включають в себе основну суму кредиту та відсотки за користування.

Вважає даний кредитний договір таким, що є результатом навмисних дій відповідача уведенні його в оману, щодо обставин, які мають істотне значення, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і є протиправним та відповідно підлягає визнанню недійсним . Просив визнати недійсним з моменту його вчинення кредитний договір  № CVCWAK38170703 від 05 липня 2007 р., укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»,  яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ПриватБанк»). Зобов»язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» прийняти в нього суму розрахунку 147460,00 гривень, згідно офіційного курсу гривні до долара США, що встановлений Національним банком України станом на дату укладення Кредитного договору - 05.07.2007р.).

           В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі .

 Представник відповідача Українець О.П. в судовому засіданні позов не визнав , вважав його безпідставним та необґрунтованим, просив в задоволенні його відмовити , подав письмове заперечення .

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали цивільної справи , вважає, що в задоволенні позову  ОСОБА_1 необхідно відмовити.

            З роз’яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ” відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.   

         Судом встановлено, що 05.07.2007 року між  позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»,  яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ПриватБанк») був укладений кредитний договір № CVCWAK38170703 з умовами якого позивач був ознайомлений у встановленому законом та договором порядку (а.с.15) про, що свідчить його підпис у договорі.   

         Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.   Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.   

При укладені кредитного договору позивачем не було зроблено пропозиції, щодо розгляду протоколу розбіжностей по запропонованому договору, який банк в обов’язковому порядку розглядає. Однак позивачем та його представником не надано жодних доказів,які б підтверджували , те що ОСОБА_1 не влаштовували умови кредитного договору. З цього слідує висновок ,що позивач погодився з усіма умовами  договору.

          У відповідності з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього  Кодексу.  Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та  справедливості.            Відповідно до ст. 203 ч. 3 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.   Особистий підпис позивача свідчить про, те, що він погодився на всі умови, які зазначені в кредитному договорі.

 Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.    

         Також суд прийшов до висновку, що посилання позивача на несправедливість та суперечливість умов кредитного договору нормам ЦК України є безпідставними, оскільки згідно ст.3 ч.3, 6 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Свобода договору полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори ( або утримуватися від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно досягнутої домовленості. Як вбачається з заяви підписаної сторонами, останні досягнули домовленості з усіх істотних умов договору і дотримані всі вимоги передбачені цивільним законодавством при укладенні таких договорів, даний кредитний договір підписаний добровільно його учасниками.   

          За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституцією України не встановлено обмежень щодо можливості використання грошових одиниць держави в Україні.

          Відповідно до статті 192 ЦК України в Україні може використовуватися іноземна валюта у випадках і в порядку, встановлених законом.

         Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

         Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

         Відповідно до статті 5 цього Декрету, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

         Чинним законодавством не установлено  межі термінів, і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

         Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року N 275, у п. 5.3 зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

         Оскільки ЗАТ КБ «ПриватБанк» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»,  яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ПриватБанк»), як фінансова установа в установленому законом порядку отримав 22.07.2003 року в НБУ банківську ліцензію  , дозвіл N  22-2 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.

         Отже, правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

       Відповідно до п. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

              Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна курсу можливо настане, а тому позивач повинний був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.   

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті долари США.   

          Позивач  не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, а його доводи про те, що підвищення курсу долара США суттєво погіршує його фінансове становище і подальше виконання кредитних договорів на таких умовах суперечить принципу справедливості, закріпленому в ст. 3 ЦК України, що умови кредитного договору є несправедливими, та як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг, судом розцінюються критично, оскільки він добровільно на таких умовах підписав договори про надання споживчого кредиту. Умовами наведених договорів не передбачено повернення позичальником кредитних коштів згідно з курсом валюти, встановленим НБУ на момент підписання кредитних договорів. На стабільність курсу гривні до іноземних валют позивач не міг розраховувати, так як така стабільність законодавчо не закріплена, населення щоденно інформується про курс гривні до іноземних валют в засобах масової інформації. Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням “Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів ”, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

         Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

         З огляду на зазначені положення закону, нормативних документів та обставин справи суд дійшов висновку про законність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов’язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті, а тому позовні вимоги про визнання недійним договору про надання споживчого кредиту не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про зобов'язання прийняти еквівалентну суму в розмірі 147460,00  грн. відповідно до кредитних договорів також є похідною від первісної вимоги, оскільки реституція застосовується у випадку визнання недійсним договору. За наведених обставин така вимога не підлягає задоволенню.

         На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 526, 527 ч. 1, 546 ч. 1, 548 ч. 1, 610, 611, 612, 625, 629, 652 ч. 1, 2, 1046, 1050 ч. 2, 1054 ч. 2; 16, 20 Цивільного Кодексу України, ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст. 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст. 8 ч.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12.11.2003 року № 496, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88 ч. 1 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, –

                                                               ВИРІШИВ:

              В позові ОСОБА_1 про захист прав споживача,-  відмовити.

             Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

              Суддя:                                                                                          А.Ю. Кириляк