УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/120/2012Головуючий суду першої інстанції:Біленко Л.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Іщенко В.
"21" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіВ.І. Іщенка
Суддів Т.С. Авраміді А.П., Приходченко
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи – Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Керченського міського управління Головного управління МВС України в АР Крим, ОСОБА_7, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням і зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 12 грудня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
06 жовтня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в квартирі, яка належить йому на праві власності, 15 квітня 2008 року була зареєстрована його дочка. Однак, в 2008 році дочка добровільно залишила квартиру і проживала за іншою адресою, перешкод в користуванні житлом їй він не створював. Свої зобов’язання з утримання квартири відповідач не виконувала, що призвело до заборгованості зі сплати комунальних послуг та необхідності проведення ремонту. Посилаючись на ч.2 ст. 405 Цивільного кодексу України, просив визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки вона більш ніж рік не користується жилим приміщенням.
01 листопада 2011 року ОСОБА_6, не погодившись з позовом, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та її вселення в квартиру.
Позовні вимоги мотивовані тим, що до квітня 2008 року вона була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, яка належала її батьку і у зв’язку з продажею вказаної квартири вона була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1. Після реєстрації у квартирі батько став чинити їй перешкоди в користуванні квартирою, не надав ключі, а вона, довіряючи батьку, чекала та не зверталась до суду та правоохоронних органів з цього приводу. Оскільки, вона не має іншого житла, просила вселити її в спірну квартиру і зобов’язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди в користуванні житлом шляхом передачі ключів від вхідної двері квартири.
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 03 листопада 2011 року позови ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були об’єднані в одне провадження.
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 24 листопада 2011 року в якості третьої особи за первісним позовом залучено ОСОБА_7, якій 10 листопада 2011 року ОСОБА_5 подарував спірну квартиру.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 12 грудня 2011 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Судом вирішено питання розподілу судових витрат.
ОСОБА_6 не погодилася з рішенням суду та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_5 та про задоволення її позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Апелянт, як на порушення процесуальних норм зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі за її заявою на підставі статті 202 ЦПК України, оскільки вона знаходиться у Керченському пологовому будинку із загрозою переривання вагітності, що підтвердженою медичною довідкою. Свого представника вона не уповноважувала на ведення справи в суді за її відсутності і суд в рішенні не зазначив про відсутність її та її представника у судовому засіданні в якому відбувся розгляд справи, що є грубим порушенням її прав. Суд не вирішив її клопотання про виклик свідків і не направляв повістки на їх адреси.
Апелянт вважає, що суд позбавив її права доказувати обставини справи, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженням доказів по справі у їх сукупності судом встановлено, що відповідач, зареєстрована в спірній квартирі як член сім'ї власника житла, відсутня в квартирі більш ніж один рік, жодного доказу про поважність причин тривалої відсутності відповідача в квартирі чи про існування між сторонами домовленості про збереження за нею права користування житлом більш тривалий період часу не надано, на підставі чого суд дійшов до висновку, що відповідач втратила право користування жилим приміщенням в спірній квартирі.
Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, приймаючи до уваги недоведеність в судовому засіданні обставин, якими мотивований зустрічний позов. Доводи позивача за зустрічним позовом, що вона навчається у вищому навчальному закладі, перебуває на обліку з приводу вагітності, підтверджені документально, суд залишив поза увагою, оскільки правового значення для вирішення спору по суті ці обставини не мають.
З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку
апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 11.08.1994 року (а.с.34).
У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_6, однак у ній не проживає без поважних причин, що підтверджується розрахунком заборгованості по квартплаті, яка складає станом на 01.04.2011 року 662 грн. 61 коп., заборгованістю за послуги теплопостачання за три роки у розмірі 1746 грн. 54 коп., боргом за водопостачання та водовідведення у розмірі 552 грн. 36 коп., за що вона була притягнута до адміністративної відповідальності за ст.150 КоАП України та показаннями свідка ОСОБА_8 (а.с.8,9,10,41,42).
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Допитана за клопотанням ОСОБА_6 у апеляційному суді свідок ОСОБА_9 пояснила, що між нею та відповідачем ОСОБА_6 була домовленість про проживання їхньої дочки ОСОБА_6 у квартирі батька. Однак, дочка не проживала у квартирі, оскільки батько перешкоджав їй у цьому та не надавав ключі від квартири.
Показання свідка ОСОБА_9 не спростовують висновків суду про не проживання ОСОБА_6 у спірній квартирі без поважних причин, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Є неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що вона не уповноважувала свого представника на ведення справи в суді за її відсутності, оскільки у договорі доручення від 21.11.2011 року такі застереження відсутні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини у справі, дав належну правову оцінку доказам і ухвалив рішення з дотриманням вимог норм статті 213 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 і 2 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 12 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
В.І. Іщенко Т.С. Авраміді А.П. Приходченко