УХВАЛА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Справа №:
22-ц/0191/293/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Іщенко В.  

"14" лютого 2012 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіВ.І. Іщенка

СуддівТ.С. Авраміді А.П., Приходченко

При секретаріКувшиновій А.Д.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 грудня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

 29 вересня 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просило в рахунок погашення заборгованості в розмірі 70640,43 грн. за кредитним договором №SIK0GK00503447 від 06.09.2005 року звернути стягнення на будинок загальною площею 77кв.м.  та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отримання кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселити ОСОБА_5 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаному житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку та стягнути судовий збір у розмірі 714,90 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.    

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони 06.09.2005 року уклали кредитний договір №SIKOGKOO503447 на суму 65700 грн. строком до 05.09.2025 з оплатою 21 % річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_5 09.09.2005 року  було укладено договір іпотеки №1296, за умовами якого  ОСОБА_5 передав в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 77кв.м.

Однак, відповідач порушує умови договору, кредит та відсотки за кредитом не сплачує і станом на 22.09.2011 року  заборгованість по кредиту складає 70640 грн. 43 коп., з яких: 40970 грн. 20 коп. - заборгованість зі сплати кредиту, 19071 грн. 19 коп. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 1949 грн. 45 коп. -заборгованість по комісії за користування кредитом, 8649 грн. 59 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом.

Рішенням  Керченського міського суду АР Крим від 23 грудня 2011 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

ПАТ КБ «Приватбанк» не погодилося з рішенням суду та подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та увалити нове рішенням про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.

Апелянт зазначає, що суд помилково дійшов висновку про те, що письмова вимога, яка передбачена ст.35 ЗУ «Про іпотеку», банком відповідачу не вручена і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасною, оскільки, на його думку, Закон не  ставить в обов’язок іпотекодержателю  вручення відповідної вимоги-повідомлення.      

Апелянт посилається на порушення судом норм та принципів процесуального права, а саме ст.5, ч.3 ст.10, ч.1 ст.11, ст.60 ЦПК України.

Апелянт вказує, що під час судового слідства встановлено невиконання відповідачем умов договору і наявність заборгованості. Позивач виконав умови передбачені ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» і направив вимоги іпотекодавцю, яка не була вручена з об’єктивних причин, а не з вини банку. Суд не розглянув вимоги по суті, а базував висновок тільки на фактові відсутності підтвердження про вручення повідомлення відповідачу. Висновок суду про необхідність не тільки направлення повідомлення, а і вручення його позичальнику, не відповідає вимогам законодавства.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права і не застосовано до правовідносин норми статей 39 ЗУ «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і неправильно застосовано положення ст. 40 ЗУ «Про іпотеку».

Ухвалюючи рішення, суд не врахував положення ЗУ «Про іпотеку», Кредитного договору та Договру іпотеки, якими передбачено право банку обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою – покупцем або на публічних торгах і положення ЦК України щодо диспозитивності цивільного права та свободи договорів, зокрема, в даному контексті, щодо свободи сторін самим обрати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виникнення умов договору.    

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк»   не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив, що 06.09.2005 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №SIKOGKOO503447 відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 65700 грн. на строк до 05.09.2025р. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 21% на рік. Відповідно п. 1.1. договору ОСОБА_5 зобов’язався з 06 по 11 число кожного місяця сплачувати щомісячний платіж у сумі 1288,21 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати. Відповідно до пунктів 2.2.2, 3.1., 3.2 кредитного договору позичальник зобов’язався погашати в повному обсязі кредит, сплачувати проценти та неустойку, в разі її виникнення, в строки встановлені договором. Однак, у порушення договору ОСОБА_5 свої зобов’язання по договору належним чином не виконує, несвоєчасно та не в повному обсязі проводить погашення кредиту та відсотків по ньому. Станом на 22.09.2011 року заборгованість по кредиту складає 70640 грн. 43 коп.

У забезпечення повернення ОСОБА_5 кредиту  сторони 09.09.2005 року уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку банку нерухоме майно, яким є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження права власності ОСОБА_5 на  нерухоме майно та земельну ділянку, якими є відомості з Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Суд вказав, що іпотекодавець має гарантоване законом право на виконання порушеного зобов'язання забезпеченого іпотекою у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги-повідомлення, а доказів отримання ОСОБА_5 листа банку від 23.08.2011 р. №609 матеріали справи не містять і в листі зазначено строк погашення заборгованості до 20.09.2011 року, який є меншим ніж передбачено законом, що суттєво порушує права іпотекодавця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення  суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є похідними від вимоги про  звернення стягнення на предмет іпотеки.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку

апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що сторони 06.09.2005 року уклали кредитний договір №SIKOGKOO503447 на суму 65700 грн. строком до 05.09.2025 з оплатою 21 % річних за користування кредитом і у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 09.09.2005 року  уклали договір іпотеки №1296, за умовами якого  ОСОБА_5 передав в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 77кв.м.

Відповідач порушував умови договору, кредит та відсотки за кредитом не сплачував і станом на 22.09.2011 року  заборгованість по кредиту склала 70640 грн. 43 коп.

         Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.  Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

         Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

          Доказів виконання вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» і вручення письмової вимоги про усунення порушення кредитного договору іпотекодавцю і позичальнику, яким є ОСОБА_5, матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на те, що банк надіслав іпотекодавцю письмову вимогу і не зобов’язаний її вручати є неспроможними, оскільки позивач повинен, відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а позивачем не надано доказів отримання відповідачем письмової вимоги про усунення порушення.

Також, апеляційний суд погоджується з висновками суду про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження права власності ОСОБА_5 на  будинок та земельну ділянку і неможливість у зв’язку з цим звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про виселення, оскільки вони є похідними від первісних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.   

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини у справі, дав належну правову оцінку доказам і ухвалив рішення з дотриманням вимог статті 213 Цивільного процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 і 2 ст.308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.  

Колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПАТ КБ «Приватбанк» та скасування оскаржуваного судового рішення.        

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

         Рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

 В.І. Іщенко Т.С. Авраміді А.П.                          Приходченко