РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №:
22-ц/0191/283/2012Головуючий суду першої інстанції:Красіков С.І.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
РІШЕННЯ
"14" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАврамідіТ.С.
СуддівІщенка В.І.,
Приходченко А.П.
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 26 грудня 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивачка є власником квартири №41, яка розташована в будинку АДРЕСА_1. Поверхом вище, у квартирі №44 проживають відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, з вини яких внаслідок заміни каналізаційної труби в належній їм квартирі сталося залиття квартири ОСОБА_6 каналізаційними стоками. Залиттям квартири позивачці заподіяна майнова та моральна шкода у розмірі 4114 грн. та 1700 грн. відповідно. У добровільному порядку відповідачі відмовилися від відшкодування шкоди, у зв’язку з чим просить позов задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 26 грудня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та надання неналежної оцінки доказам, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про відсутність вини відповідачів у залитті квартири, та як наслідок відсутність підстав для задоволення позову. Такому висновку суд дійшов, надавши неналежної оцінки доказам, зокрема акту від 02.09.2011 та показанням свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, представника відповідача ОСОБА_7, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції підлягає частковому задоволенню.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1.
Поверхом вище розташована квартира № 44, що на праві приватної власності належить відповідачці ОСОБА_8, у якій також проживає ОСОБА_7, яким 2 вересня 2011 року в належній їм квартирі проводилися ремонтні роботи з заміни каналізаційних труб.
2 вересня 2011 року відбулося залиття квартири № 41, про що був складений відповідний акт.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем, як доказом залиття квартири наданий акт комісії обстеження квартири, якими встановлено факт і причину залиття квартири.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вбачається з матеріалів справи, 2 вересня 2011 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_1, про що був складений відповідний акт комісією у складі заступника начальника КП «Ленком» ОСОБА_9, слюсаря - сантехніка ОСОБА_11 З актом були ознайомлені позивач та відповідач ОСОБА_7, який відмовився від підпису (а.с.6).
Згідно вказаного акту при огляді квартири позивача було встановлено: у приміщенні кухні на стелі намокли плити перекриття, шпалери, підлога залита каналізаційними стоками. Причинами вказаного залиття та пошкодження майна позивача став демонтаж каналізаційних труб у квартирі відповідачів, який був здійснений під час проведення ремонту.
Вказаний акт узгоджується з іншими доказами по справі, зокрема показами свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13
Відповідно до ч. 2 наведеної статті ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, деліктне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначеним цивільно-процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладений обов’язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
Однак, відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 фактичні дані, які б безумовно свідчили про відсутність їх вини у заподіяні позивачу майнової шкоди, суду не надали.
Аналіз зібраних по справі доказів, враховуючи достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність вини відповідачів у залитті квартири ОСОБА_6, яке відбулося внаслідок їх дій, який суперечить вищенаведеним нормам закону.
Разом з тим колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідачів майнової шкоди, виходячи з такого.
З урахуванням приписів ст. 10, 60 ЦПК України для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести розмір шкоди, під якою розуміється зокрема втрата або пошкодження майна потерпілого.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).
Визначення розміру ремонтно-відновлювальних робіт потребує спеціальних знань, а тому ці обставини з’ясовуються призначенням та проведенням, за клопотанням осіб, що беруть участь у справі, експертизи (ст. 143 ЦПК України).
З відповідним клопотанням позивач до суду не звертався. Наданий ним висновок оцінювача від 22 вересня 2011 року (а.с.7) не може бути взятий судом до уваги, оскільки не відповідає вимогам ст. 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
За тих підстав, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження розміру збитків не надано, вимоги ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягають.
Водночас колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди.
Залиття відповідачами квартири ОСОБА_6 в свою чергу призвело до хвилювання позивачки через проживання в пошкодженому приміщенні, відчуття дискомфорту, незручностей, пошкодження майна, що свідчить про те, що остання з вини відповідачів зазнала моральної шкоди.
Враховуючи положення ст.ст.23,1167 ЦК України, характер правопорушення, глибину душевних страждань, вимоги розумності і справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди по 500 грн. з кожного.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
З урахуванням положень ст. ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь позивача підлягають стягненню у відшкодування судових витрат по 307 (триста сім п’ятдесят) грн. 50 коп. з кожного.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2011 року – скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди по 500 (п’ятсот) гривень з кожного.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_6 – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат по 307 (триста сім п’ятдесят) грн. 50 коп. з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко