РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №:
22-ц/0191/177/2012Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"31" січня 2012 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівІщенка В.І.,

Приходченко А.П.

При секретаріКувшиновій А.Д.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ясла – саду «Море», ОСОБА_7 про визнання незаконним звільнення, скасування наказу про звільнення, визнання недійсним наказу про перевід, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року

В С Т А Н О В И Л А :

 У лютому 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ясла – саду «Море», завідуючій           ясла–саду «Море» ОСОБА_7, у якому просить визнати незаконним звільнення позивачки  з роботи за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, скасувати наказ № 131-к від 18 січня 2011 року про її звільнення, визнати недійсний наказ № 30-к від 30 січня 2008 року про переведення ОСОБА_6, поновити позивачку на роботі нра посаді вихователя, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсацію моральної шкоди  у розмірі 5000 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що 3 жовтня 2005 року ОСОБА_6 була прийнята на роботу до ясла–саду «Море» на посаду вихователя на період відпусток вихователів. За її заявою наказом № 30-к від 30 січня 2008 року позивачка була переведена на 0,5 ставки вихователя на час відпустки вихователя ОСОБА_8 по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Наказом № 131-к від 18 січня 2011 року позивачка була звільнена  з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору, за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. ОСОБА_6 вважає звільнення незаконним, оскільки за правилами п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Проте ОСОБА_8 вийшла з відпустки 9 березня 2010 року, а ОСОБА_6  була звільнена лише 18 січня 2011 року, що свідчить про те, що трудовий договір з позивачкою був продовжений на невизначений строк. До того ж, позивачка вважає, що в силу ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, оскільки строкові трудові договори з нею були переукладені декілька разів, трудовий договір вважається укладеним між сторонами на невизначений строк. Крім того, ОСОБА_6 зазначає,  що підстав для укладення з нею строкового трудового договору не було.

Позивач вважає, що неправомірними діями відповідача порушені її права, чим завдано  моральні страждання, розмір компенсації моральної шкоди оцінений в 5000 гривень.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року у позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив взаємовідносини сторін та правові наслідки видачі наказу 30-к від 30 січня 2008 року про перевід, внаслідок чого  необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Також  на думку апелянта  суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин  правила ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, що призвело до неправильного висновку  суду першої інстанції про строкові трудові відносини і не врахував, що звільнення позивачки у зв’язку з закінченням строку трудового договору проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки між сторонами трудовий договір  на виконання обов’язків вихователя  строком до 09.03.2010 року не укладався.

Крім того, в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції щодо пропуску строку  на пред’явлення вимог про визнання недійсним наказу 30-к від 30 січня 2008 року, оскільки про те, що спірний наказ міг стати підставою для звільнення з роботи, позивачці стало відомо лише після отримання наказу про звільнення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника,  обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає  частковому  задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом № 66-к від 3 жовтня 2005 року ОСОБА_6 була прийнята на роботу до ясла – саду «Море» на посаду вихователя на час відпустки вихователя ОСОБА_9 Після, за власною заявою, ОСОБА_6, на підставі відповідних наказів, оформлялась на роботі на час відпустки та хвороб певних вихователів.

Наказом № 26-к від 23 грудня 2007 року вихователю ОСОБА_8 була надана відпустка для догляду за дитиною з 24 грудня 2007 року по 16 листопада 2010 року.

25 січня 2008 року ОСОБА_6 подала заяву, у якій просила перевести її на посаду вихователя на 0,5 ставки з 30 січня 2008 року на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_8

Наказом № 30-к від 30 січня 2008 року позивач була переведена на 0,5 ставки вихователя на час відпустки вихователя ОСОБА_8 по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

На підставі наказу № 144-к від 30 листопада 2009 року ОСОБА_6 за п. 3 ст. 40 КЗпП України була звільнена з посади вихователя.

9 березня 2010 року ОСОБА_8 вийшла з відпустці та приступила до роботи за наказом № 9-1-к від 9 березня 2010 року.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 18 серпня 2010 року, яке набрало законної сили ОСОБА_6 була поновлена на роботі.

Вказане рішення суду було виконано 17 січня 2011 року, так наказом № 130-к від 17 січня 2011 року позивачка була поновлена на роботі.

Наказом № 131-к від 18 січня 2011 року у зв’язку з виходом на роботу 9 березня 2010 року основного працівника – ОСОБА_8 ОСОБА_6 за закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України була звільнена.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачкою та відповідачем 30 січня 2008 року був укладений строковий трудовий договір на виконання обов’язків вихователя, якій був обумовлений часом настання конкретної події – фактичним виходом на роботу вихователя ОСОБА_8, а тому у зв’язку з виходом останньої з відпустки, відповідач  на законних підставах звільнив позивачку з роботи за  п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з  закінчення строку трудового договору, що стало підвою для відмови у задоволенні позову.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є  закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У п. 7 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

За таких обставин та враховуючи те, що трудовий договір з позивачем був укладений на визначений строк – до повернення ОСОБА_8 з відпустки по догляду за дитиною, яка приступила до роботи 9 березня 2010 року, трудові відносини після чого, між сторонами фактично не продовжувалися, суд першої інстанції обґрунтовано визнав звільнення законним та відмовив у задоволенні  вимог про поновлення на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин правила ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, що призвело до неправильного висновку про строкові трудові відносини не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Отже правила цієї норми не застосовуються до трудових договорів визначених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, згідно якої строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Умови виконуваної роботи - це таке формулювання, що визначає роботу як постійну, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк. Насамперед це може бути пов'язано з тим, що для виконання даної роботи вже прийнятий на роботу працівник, який, однак, протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов'язки. Для заміщення тимчасово відсутнього працівника і здійснюється прийняття на роботу іншого працівника за строковим трудовим договором.

Враховуючи наведене та виходячи з умов виконуваної позивачкою  роботи, за правилами ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір, укладений між сторонами, не може визнаватись таким, що укладений на невизначений строк, а тому доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду в цій частині є необґрунтованими.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, правильно встановив обставини, що мають значення для справи і дійшов обґрунтованому висновку, що між сторонами 30 січня 2008 року був укладений строковий трудовий договір,  строк якого за погодженням сторін закінчувався  у зв’язку з виходом ОСОБА_8 з відпустки, наданої для догляду за дитиною.

Твердження ОСОБА_6 про те, що відповідач у такому випадку мав її звільнити за виходом ОСОБА_8 – 9 березня 2010 року, і не зробивши цього, з нею фактично було продовжено трудові відносини на невизначений строк, були предметом дослідження суду першої інстанції та їм дана належна правова оцінка.

Так, на час виходу ОСОБА_8 з відпустки – 9 березня 2010 року, позивач на підставі наказу № 144-к від 30 листопада 2009 року, за п. 3 ст. 40 КЗпП України була звільнена з посади вихователя. Поновлена на роботі за рішенням суду була лише 17 січня 2011 року і одразу, не приступаючи до роботи, наказом № 131-к від 18 січня 2011 року у зв’язку з виходом на роботу 9 березня 2010 року основного працівника – ОСОБА_8 ОСОБА_6 була звільнена.

Таким чином ОСОБА_6 не була звільнена одразу після виходу ОСОБА_8 – 9 березня 2010 року, за відсутністю правової підстави, оскільки на той момент вже була звільнена, такі обставини не свідчать про продовження фактичних трудових відносин і підставою для задоволення позову служити не можуть.

Також погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним наказу № 30-к від 30 січня 2008 року про переведення позивачки на 0,5 ставки вихователя на час відпустки вихователя ОСОБА_8  

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, звертаючись у лютому 2011 року до суду з вимогами про визнання недійсним наказу № 30-к від 30 січня 2008 року про її переведення на 0,5 ставки вихователя на час відпустки вихователя ОСОБА_8, який видно на підставі власноруч написаної заяви позивачки від 25 січня 2008 року, ОСОБА_6 безумовно пропустила строк, встановлений вищенаведеною нормою закону, при цьому поважних причин пропувску строків не встановлено.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції при вирішенні питання щодо пропуску строку того, що наказ про переведення позивачки у 2008 році міг стати підставою для звільнення, позивачці стало відомо лише після отримання наказу про її звільнення – 18.01.2011 року, є необґрунтованими, оскільки закон пов’язує  початок перебігу строку з  дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, проте вказані позивачкою обставини, не свідчать про початок перебігу строку з 18.01.2011 року.  

Оскільки  вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди є похідними від вимог про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, в задоволенні яких відмовлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять підстав, з якими законодавство пов’язує можливість зміни чи скасування рішення суду щодо відмови у задоволенні позову, в цій частині доводи апеляційної скарги безпідставні.  Оскаржуване рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим заслуговують увагу доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином враховуючи, що позивач відповідно до Закону України п.1ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, суд першої інстанції в порушення  норм процесуального права, ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_6 в дохід держави судового збору в сумі 376 гривень 40 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення судом норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року – задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року в частині розподілу судових витрат  скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

В решті  рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року – залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І.Іщенко