УХВАЛА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Справа №:
22-ц/0191/63/2012Головуючий суду першої інстанції:Шумов В.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.  

"24" січня 2012 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівПриходченко А.П.

Іщенка В.І.

При секретаріКувшиновій А.Д.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання трудового договору укладеним, розірвання трудового договору, стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 листопада  2011 року

В С Т А Н О В И Л А :

 У травні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_7, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати трудовій договір між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 укладеним з 13.02.2010 року, розірвати трудовий договір між ним та ОСОБА_7 з 20.02.2011 року, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 32384 грн. 43 коп. за період з 13 лютого 2010 року до 31 серпня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням праці у нічний час та понад встановленої норми праці, заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 25873 грн.64 коп. за період 01 вересня 2010 року до 20 лютого 2011 року, грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3830 грн. 64 коп., вихідну допомогу в сумі 1353 грн. 54 коп.

Вимоги позову мотивовані тим, що з 13.02.2010 року позивач працював водієм таксі у приватного підприємця ОСОБА_7, на належному останньому транспортному засобі. 13.02.2010 року ОСОБА_6 фактично був допущений до виконання своїх обов’язків. На його ім’я виписувався подорожні листи на легковий автомобіль з відмітками медичного робітника та механіка про допуск до роботи. При цьому трудовій договір між ним та ОСОБА_7 письмово укладений не був. В період з 13.02.2010 року 31.08 2011 року  позивач  виконував обов’язки водія такси, однак заробітна плата йому не нараховувалася та не виплачувалася. 01.09.2010 року ОСОБА_6 звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому заробітну плату, однак заробітна плата йому сплачена не була, з того ж дня йому було відмовлено в допуску до роботи.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з  рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду  скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції в основу рішення поклав лише пояснення відповідача про наявність між сторонами цивільно-правових відносин та не надав належної оцінки доказам щодо трудової діяльності позивача, у зв’язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано достовірних доказів про його перебування в трудових відносинах з СПД ОСОБА_8, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

          Відповідно до ст.2 КЗпП України працівники реалізують своє право на працю за допомогою укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в організації або у фізичної особи.   

          Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену даною угодою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю й угоду сторін.   

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 є фізичною особою підприємцем.

          Діючим трудовим законодавством передбачено, що основою трудових відносин між найманим робітником і приватним підприємцем відповідно до ст. 21 КЗпП є трудовий договір, що укладається обов’язково в письмовій формі. Форма трудового договору затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260 "Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою".

          Відповідно до ст.24 КЗпП України додержання письмової форми є обов’язковим при укладанні трудового договору з фізичною особою.

 Статтею 24-1 КЗпП України встановлено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Згідно Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю трудовий договір реєструється в день його подання. При цьому трудовому договору присвоюється номер, а на кожному його примірникові робиться запис про реєстрацію, який затверджується підписом та печаткою служби зайнятості. Запис про реєстрацію є підставою для внесення в трудову книжку запису про прийняття на роботу. Про звільнення наймач робить запис в трудовому договорі з посиланням на підстави припинення трудового договору. Цей запис є підставою для зняття трудового договору з реєстрації. Про зняття з реєстрації служба зайнятості робить відмітку на всіх трьох примірниках трудового договору, що дає право наймачеві внести запис про звільнення до трудової книжки. Записи, що внесені до трудової книжки, підтверджуються підписом працівника служби зайнятості та засвідчуються печаткою.

          Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

          Згідно з п.2.20-1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України за №259/34/5 від 08.06.2001 року, зареєстрованого в Міністерстві праці та соціальної політики України 27.06.2001 року за №555/5746, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, зберігаються безпосередньо у працівника.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем  та відповідачем трудовий договір у письмовій формі не укладався, у встановленому законом порядку зареєстрований не був, заяву про прийняття на роботу позивач не писав. Трудова книжка на ОСОБА_6 не заводилася, запис про роботу не вносився.

Страхові та інші  внески на позивача не сплачувалися. Розрахункові документи, що свідчать про нарахування заробітної плати за період з лютого 2010 року до серпня 2010 року, штатних розкладів, доказів, які б могли підтвердити факт трудових відносин між сторонами матеріали справи не містять. На підтвердження позовних вимог позивач   не надав суду належних та допустимих доказів щодо домовленостей з відповідачем про виконання ним конкретної роботи та умов її оплати.

          Таким чином, доказів, які б безперечно свідчили про те, що в період з лютого 2010 року до серпня 2010 року позивач працював у відповідача на підставі трудового договору, як то передбачено нормами КЗпП України, суду не надано, факту постійних трудових відносин, на умовах трудового договору, не встановлено.

Також не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що про наявність між сторонами трудових відносин свідчить фактичний допуск відповідачем ОСОБА_6 до виконання трудових обов'язків водія.

Згідно змісту ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника фактично допущено до роботи.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_8 посилається на ті, обставини, що між сторонами існували цивільно-правові відносини, а не трудові. Так, ОСОБА_6 мав сплачувати певну суму за користування автомобілем, решта суми вирученої від перевезення в режимі такси, залишалась позивачу.

          Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

           Однак, фактичних даних на підставі яких можливо було б встановити факт укладення між сторонами трудового договору ОСОБА_6 суду не надав.

          Матеріали справи містять графік роботи ОСОБА_6 (а.с.5,6), який складний самим позивачем, а тому  не є допустимим доказом в силу вимог ст.59 ЦПК України.

          Доводи апелянта про те, що про його допуск до виконання трудових обов’язків свідчать подорожні листи легкового автомобіля, виписані на ім’я позивача, були предметом дослідження суду першої інстанції, яким дана належна правова оцінка.

          Крім того, сам по собі факт видачі подорожних листів не свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, оскільки суттєве значення, для встановлення таких обставин, має підстава його видачі, проте з їх змісту дійти висновку про те, що підставою їх видачі  сталі саме трудові відносини, не можна.

          Аналіз наявних у матеріалах справи доказів, зокрема з позиції достатності і взаємного зв'язку у їх сукупності, не свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, зокрема, про дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку, постійного характеру роботи позивача як найманого працівника та виконання трудових обов’язків саме водія такси тощо.

        З оглянутих судом апеляційної інстанції документів також не вбачається виконання позивачем саме обов’язків водія таксі і існування між сторонами трудових відносин.

          Посилання апелянта на відсутність нотаріально посвідченого договору, складеного у письмовій формі про оренду транспортного засобу, яким керував позивач, та керування автомобілем іншими особами не спростовує висновків суду першої інстанції про те, що між сторонами існували цивільно-правові відносини і не свідчить проте укладення між сторонами трудового договору і виконання позивачем обов’язків водія.

          Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що докази, які б підтверджували наявність трудових відносин між сторонами, відсутні та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

          У зв’язку з тим, що факту трудових обов’язків між сторонами не доведено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про розірвання трудового договору, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги за нормами КЗпП України, які є похідними від заявлених вимог.

          Доводи апеляційної скарги про те, що вказані вимоги взагалі судом першої інстанції не розглядалися є неспроможними.

          Також не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про надання судом першої інстанції, неналежної оцінки доказам.

          Суд в межах заявлених вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, які надали сторони на засадах змагальності (ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України),  і  обґрунтовано відмовив у задоволенні  позову.

          Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного  судового рішення.

       Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги є безпідставні, що згідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

          На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

 Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – відхилити.

        Рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 листопада 2011 року – залишити без змін.

        Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

 Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко