УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/57/2012Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"18" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.
СуддівПриходченко А.П.
Іщенка В.І.
При секретаріКувшиновій А.Д.'
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 вересня 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання майна - автомобіля «Хюндай Н-200», державний номер НОМЕР_1 особистою приватною власністю, як придбаного ним за власні кошті в період окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Вимоги позову мотивовані тим, що з 25 грудня 1992 року ОСОБА_6 знаходився з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, в 2006 році шлюб фактично розпався, строни припинили підтримувати сімейні відносини, вести спільне господарство та почали проживати окремо. В період окремого проживання з ОСОБА_7, позивач за свої власні кошти, а також за кошти, позичені від знайомих, отримані в позику в АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Комерційний банк «Дельта» 15 травня 2007 року придбав автомобіль «Хюндай-Н-200», державний номер НОМЕР_1. У 2008 році шлюб був розірваний у судовому порядку. У зв’язку з тим, що між сторонами щодо вказаного майна виник спір, позивач просить визнати майно - автомобіль «Хюндай Н-200», державний номер НОМЕР_1 його особистою приватною власністю.
Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 27 вересня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений. Автомобіль «Хюндай-Н-200», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1999 року випуску, синього кольору, об’єм двигуна 2476 визнаний особистою приватною власністю ОСОБА_6 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, розглянувши справу за відсутністю відповідачки, чим позбавив її права та можливості довести обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, зокрема, що сторони проживали разом до листопада 2007року.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинились у 2006 році, пославшись лише на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 06.06.2008 року. ОСОБА_7 наполягає, що сімейні відносини припинились лише у листопаді 2007 року і автомобіль був придбаний під час шлюбу і спільного проживання однією сім’єю, а тому автомобіль є об’єктом спільної сумісної власності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та відповідачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами 25 грудня 1992 року був зареєстрований шлюб.
15 травня 2007 року ОСОБА_6 придбав та зареєстрував на своє ім’я автомобіль «Хюндай-Н-200», державний номер НОМЕР_1.
На підставі рішення Феодосійського міського суду АР Крим 6 червня 2008 року, яке набрало законної сили 17 червня 2008 року, шлюб укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірвано.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль є об’єктом права особистої приватної власності ОСОБА_6 оскільки придбаний останнім за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачкою, що стало підставою для задоволення позову.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дана норма закону поширює правовий режим спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Водночас за її змістом факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою лише встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором.
Так згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Як встановлено рішенням Феодосійського міського суду АР Крим 6 червня 2008 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання між сторонами шлюбу, сторони з липня 2006 року фактично припинили шлюбно-сімейні відносини і проживали окремо.
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили є преюдиційними фактами. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування.
Крім того, вищезазначені обставини встановлені вказаним судовим рішенням узгоджують із сукупністю доказів, досліджених судом першої інстанції з дотриманням правил ст.212 ЦПК України. Зокрема, свідки допитані у судовому засіданні суду першої інстанції, підтвердили на час придбання позивачем автомобіля факт окремого проживання та припинення шлюбних відносин між сторонами.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та визнав за ОСОБА_6 право особистої приватної власності на автомобіль «Хюндай-Н-200», як придбаний ним за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з відповідачкою.
Вищенаведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо фактичного припинення між сторонами шлюбних відносини у 2006 році та твердження ОСОБА_7 про те, що спірне майно - автомобіль був придбаний під час шлюбу і спільного проживання сторін однією сім’єю.
Також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду доводи апеляційної скарги про необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи, якою позбавив її права та можливості довести обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи поважність причин неявки відповідача у судове засідання 27 вересня 2011 року на час вирішення вказаного питання документально підтверджена не була. До того ж відповідачка в судове засідання не з’явилася вдруге, що згідно ч.4 ст.169 ЦПК України є підставою для постановлення заочного рішення.
Не можна визнати підставою для скасування оскаржуваного рішення розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки відповідно до ч.2 ст.303 ЦПК України апеляційній суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин.
Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.
Письмові заяви ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, надані відповідачкою суду апеляційної інстанції, у яких містяться пояснення цих осіб щодо часу сумісного проживання сторін, не можуть бути взяті до уваги та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, оскільки вказані особи у встановленому порядку у якості свідків допитані не були, відомості щодо неможливості взяття участі їх у вказаних процесуальних діях відсутні.
Наведені в скарзі інші доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, статей 1167, 1187 ЦК України
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 вересня 2011 року – відхилити.
Заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 вересня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко