УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/88/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"10" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.
СуддівПриходченко А.П.,
Іщенка В.І.
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ТОВ «Український промисловий банк», у якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати договір іпотеки, укладений між нею та Банком 03 березня 2008 року у забезпечення зобов’язань ОСОБА_7 за кредитним договором, недійсним.
Вимоги позову мотивовані тим, що 03 березня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, за якім забезпечуються вимоги держателя за кредитним договором №221/КВф-06 від 26 жовтня 2006 року та Додатковою угодою №1 до зазначеного кредитного договору, укладеними між Іпотекодержателем та ОСОБА_7 Предметом спірного договору є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Зазначений договір ОСОБА_6 вважає незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним. Так позивач зазначає, що вона уклала договір іпотеки у наслідок умисного введення її ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в оману щодо обставин, які мають істотне значення – відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обіцяли, що зазначений договір укладається не більш ніж на три місяці, а після цього її квартира яка є предметом договору іпотеки буде замінена на інше майно, про що останні надали їй розписку. Таким чином під час вчинення правочину позивачка вважала, що договір іпотеки укладається строком на три місяця. При укладенні договору позивачка була введена в оману також з боку представника банку, який повідомив про те, що укладений договір може бути достроково розірваний у випадку заміни забезпечення зобов’язань. Крім того, позивачці не було оголошено тексту договору, вона не розуміла українську мову, на якій був викладений договір. Посилаючись на положення ст.230 ЦК України, просила визнати недійсним договір іпотеки, оскільки позбавлена права розпорядитися належним їй майном.
Рішенням Феодосійського міського суду від 29 листопада 2011 року у задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника, прокурора, представників відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві приватної власності.
Даним договором іпотеки забезпечуються вимоги держателя (ТОВ «Український промисловий банк») за кредитним договором №221/КВф-06 від 26 жовтня 2006 року та Додатковою угодою №1 до зазначеного кредитного договору, укладеними між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_7
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання спірного правочину недійсним з підстав, передбачених правилами ст. 230 ЦК України.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її права речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним (ст.ст. 215 – 235 ЦК України).
Відповідно до правил ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до чч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Звертаючись до суду, позивачка просила визнати спірний правочин недійсним на підставі положень ст. 230 ЦПК України.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_6 обґрунтовує свої вимоги введенням її в оману щодо обставин спірного правочину ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також представником ТОВ «Український промисловий банк».
Обставин, які б свідчили про введення позивачки в оману щодо істотних умов договору з боку представника ТОВ «Український промисловий банк», який є стороною спірного договору, позивачем не доведено.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильному висновку про відсутність підстав для визнання правочину недійсним за ст. 230 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не взяв до уваги відомості, які викладені в розписці відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_6 є поручителем за кредитними зобов’язаннями ОСОБА_7 з 3 березня 2008 року до 1 липня 2008 року є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції правильно зазначив, що ці відомості не мають правового значення для вирішення спору щодо визнання спірного правочину недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України.
Не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду доводи апеляційної скарги про відсутність мотивів з боку позивачки укладати спірний правочин, оскільки статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору. Відсутність мотиву однієї із сторін у вчиненні правочину за умов додержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу не є підставою для визнання його недійсним.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Наведені в скарзі інші доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, статей 1167, 1187 ЦК України
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2011 року – відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді :
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І Іщенко