УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
100122-ц/0191/47/2012Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"10" січня 2011 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.
СуддівПриходченко А.П.,
Іщенка В.І.,
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 листопада 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2011 року ОСОБА_8, якій діє в інтересах ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить стягнути на його користь 50700 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка по АДРЕСА_1. Оскільки позивач постійно проживає у США, то він 29 квітня 2005 року з метою відчуження вказаної земельної ділянки, видав на ім’я ОСОБА_7 довіреність з правом укладення від його імені договору купівлі-продажу. Після отримання довіреності та оригіналу Державного акту на земельну ділянку, відповідач став уникати зустрічей з позивачем. 27 лютого 2011 року ОСОБА_6 стало відомо, що 20 вересня 2005 року відповідачем була продана земельна ділянка за договором купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_9 Згідно вказаного договору земельна ділянка була відчужена за 50700 грн. Однак, відповідач не передав і відмовляється у теперішній час передати позивачу отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти.
Позивач вважає свої права порушеними і просить суд їх захистити у визначений ним спосіб.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 23 листопада 2011 року позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 50700 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що позивачем при зверненні до суду не пропущена позовна давність, а висновок суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки лише 27.02.2011 року не відповідає фактичним обставинам справи.
Також в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору, не звернув уваги на те, що у п. 22. договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки зазначено, що ОСОБА_7 своїм підписом підтвердив факт передачі покупцем грошових коштів ОСОБА_6
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-КМ №007518, виданого виконкомом Берегової сільської ради народних депутатів міста Феодосії 7 жовтня 1998 року, належала земельна ділянка, площею 0,07 га по АДРЕСА_1.
29 квітня 2005 року з метою відчуження вказаної земельної ділянки, позивач видав на ім’я ОСОБА_7 довіреність з правом укладення від його імені договору купівлі-продажу з отриманням належних позивачу грошових коштів за продану земельну ділянку.
20 вересня 2005 року за договором купівлі продажу, укладеного з ОСОБА_9 ОСОБА_7, діючи від імені ОСОБА_6, продав вищезазначену земельну ділянку за 50700 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 був зобов’язаний передати грошові кошти, отримані за вищенаведеним договором купівлі-продажу позивачу, однак вказані зобов’язання не виконав, грошові кошти у сумі 50700 грн. отриманні від ОСОБА_9 за земельну ділянку, ОСОБА_6 не передав.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Особливістю відносин представництва є те, що представник, хоча і безпосередньо вчиняє правочин, проте не стає його стороною. Права та обов'язки за правочином, укладеним представником, виникають не у нього, а у особи, яку він представляє. Діючи в чужих інтересах, представник зобов'язаний максимально слідувати інтересам представлюваного, а після укладення правочину - передати йому усе одержане за цим правочином, як стороні за правочином.
Згідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, повірений зобов’язаний передати довірителю все одержане у зв’язку з виконанням доручення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, отриманні грошові кошти за вищенаведеним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2005 року ОСОБА_7 ОСОБА_6 не передав, порушивши зобов’язання.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду фактичних даних на підставі, яких можливо було б встановити факт передачу ним позивачу суми грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу.
Зокрема ОСОБА_7 не надав суду документи, які передбачені ст. 545 ЦК України як підтвердження виконання зобов'язання. Договір про надання безпроцентної позики від 28 травня 2006 року, на якій посилається відповідач як на підтвердження відсутності з боку позивача фінансових претензій, про перебачу ОСОБА_7 позивачу грошових коштів не свідчить.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, отримані ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 50700 грн. за продаж ОСОБА_9 земельної ділянки, підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_6, що стало підставою для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд при вирішенні спору не взяв до уваги положення п. 2.2 договору купівлі-продажу, згідно якому ОСОБА_7 своїм підписом підтверджує факт повного розрахунку з позивачем не заслуговують уваги, оскільки вказаний пункт договору виступає гарантом відсутності фінансових претензій до покупця і не може підтверджувати факт передачі грошових коштів ОСОБА_7 позивачу, оскільки це суперечить загальним правилом підтвердження виконання зобов’язання (ст. 545 ЦК України), яка передбачає підтвердження підписом кредитора, а не боржника.
До того ж, у судовому засіданні ОСОБА_7 пояснив, що грошові кошти за вказаним договором купівлі-продажу від покупця ОСОБА_9 отримав саме він і ОСОБА_6 не передав, оскільки розплатився за земельну ділянку з позивачем ще до видачі ОСОБА_6 на його ім’я довіреності. Однак доказів на підтвердження передачі грошових коштів не надав.
Доводи апелянта про надання неналежної оцінки доказам не заслуговують уваги, оскільки судом оцінені докази відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.
Також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку що позивачем при зверненні до суду не пропущена позовна давність.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про те, що позивачу стало відомо про продаж земельної ділянки раніше ніж за три роки до звернення до суду. Відповідач не надав доказів того, що він повідомив позивача про виконання доручення раніш вказаної позивачем дати – 27.02.2011 року.
Строк дії довіреності, виданої ОСОБА_6 ОСОБА_7, на вчинення договору купівлі-продажу закінчився 29 квітня 2008 року. Після спливу строку довіреності позивач мав дізнатися про продаж вказаної земельної ділянки.
З позовом до суду ОСОБА_6 звернувся 17 березня 2011 року, тобто у межах трирічного строку з вищенаведеної дати.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Наведені в скарзі інші доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 листопада 2011 року – відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 листопада 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко