донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
28.02.2012 р. справа №7/333
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівПриходько І. В.,
Ломовцевої Н. В., Скакуна О. А.,
за участю
представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 –за довіреністю;
від відповідача:ОСОБА_2 - –за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від21.12.2012р.
у справі№7/333 (суддя Сгара Е.В.)
за позовомпублічного акціонерного товариства «Донецькобленерго»м. Горлівка Донецької області
до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк
простягнення 1 790 463,63 грн.
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго»(далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(далі –відповідач) про стягнення 1 790 463,63 грн., у тому числі: стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію за лютий 2011 р. в сумі 762 049, 20 грн., інфляційних в сумі 623 216, 69 грн., 3% річних в сумі 210 669, 30 грн., пені в сумі 194 528, 44 грн., у тому числі за прострочку сплати платежів за спожиту активну, реактивну електричну енергію за період лютий-квітень 2011 р.
Під час розгляду справи позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог №51юр-42678/11 від 15.11.2011р. у порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій просить стягнути заборгованість з вересня по листопад 2009р. згідно додаткової угоди № 136-Г від 25.07.2007р. в розмірі 53 400грн., 3% річних в розмірі 3 250, 81 грн. та інфляційні в розмірі 9 517,79 грн. Вказана заява судом до розгляду не прийнята, а справа розглянута з урахуванням вимог, заявлених у позовній заяві.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.12.2012р. у справі №7/333 частково задоволено позовні вимоги та присуджено до стягнення активну електроенергію за лютий 2011р. у розмірі 762 049, 20 грн., 3% річних в сумі 210 669, 30 грн., інфляційні в сумі 623 216, 69 грн., пеню в сумі 155 622, 75 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 17 904, 64 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю вимог, проте, у зв’язку із задоволенням клопотання відповідача про зменшення розміру пені, позовні вимоги задоволені судом частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних інфляційних та пені за рішеннями минулих років у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилався на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зазначив, що, на його думку, грошові зобов’язання не можуть виникати з рішення суду, а тому застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України неможливе до стягнутої за рішеннями суду заборгованості.
Також скаржник зауважив про відсутність своєї вини в несвоєчасному виконанню як умов договору так і судових рішень. Посилаючись на тяжкий фінансовий стан та інші непереборні сили, вважає, що він звільняється від відповідальності, згідно положень ст. 617 Цивільного кодексу України. Відповідач також вважає, що зазначені рішення суду він не виконував згідно норм діючого законодавства, а саме Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»№ 2711-14 від 23.06.2005р. (далі - Закон № 2711-14).
Крім того, заявник апеляційної скарги посилався на пропущення строку позовної давності для нарахування інфляційних, 3% річних та пені за рішеннями господарського суду Донецької області у справах №№7/192, 10/8, 25/57.
Скаржник у судовому засіданні 28.02.2012 р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, наполягав на її задоволенні, на вимогу суду 28.02.2012 р. надав додаткові документи, які залучені до матеріалів справи відповідно до ст.101 ГПК України як такі, що зазначені у переліку позовної заяви.
Представник позивача у судовому засіданні 28.12.2012 р. та відзиві на апеляційну скаргу № 60юр312/12 від 23.01.2012 р. проти доводів апелянта заперечував, вважає, що рішення прийнято у відповідності до норм діючого законодавства.
Представник позивача 14.02.2012р. надав клопотання б/н та дати про витребування з господарського суду Донецької області матеріали справ №25/27 та №38/159 для визначення періоду нарахування інфляційних, 3% річних та пені, а також клопотав про призначення по справі № 7/333 судової економічної експертизи.
Заслухав доводи позивача, думку відповідача з цього приводу, судова колегія вважає, що клопотання не обґрунтоване та не підлягає задоволенню, оскільки наявні в матеріалах справи документи надають можливість розглянути спір по суті без витребування додаткових доказів та призначення судової експертизи.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго»(постачальник –правонаступником якого є позивач у справі) та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії №647 від 14.02.2003р. (далі –Договір) з додатками та додатковими угодами, згідно з умовами якого, постачальник електричної енергії (позивач) постачає електричну енергію споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 9.5 Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня поточного року та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.
Згідно умов Договору (п.п.2.1.1, 2.2.2, 2.2.3), постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №5 «Порядок розрахунків за електроенергію»та вартість реактивної електричної енергії згідно з додатком №10 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії».
Пунктами п.5 додатку №5 «Порядок розрахунків за електроенергію» до договору, оплата отриманого споживачем рахунку повинна виконуватись протягом 10 банківських днів з дня його отримання.
Як убачається з наданих документів позивачем здійснювалось постачання підприємству відповідача електричної енергії згідно з умовами Договору, що підтверджується актом прийому-передачі електроенергії за лютий 2011р. на загальну суму 1 012 049, 20грн., який підписаний представниками сторін без зауважень та скріплений печатками.
Рахунок на оплату спожитої електроенергії №33/647 за лютий 2011р. був вручений для оплати представнику відповідача Гордійчук, про що свідчить підпис останнього на них.
Крім того, позивач заявив про стягнення інфляційних, 3% річних та пені за рішеннями господарського суду Донецької області №25/70 від 26.05.2009р., №7/185 від 22.07.2009р. №25/195 від 19.11.2009р., №25/136 від 05.10.2010р., №10/8 від 04.03.2009р.; №7/192 від 11.12.2008р.; № 25/57 від 14.04.2011р., № 38/159 від 26.08.2010р., а також за прострочку сплати спожитої активної та реактивної електричної енергії за лютий-квітень 2011 р.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду –зміні, виходячи з наступного.
Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані Господарським кодексом України.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже встановлено, сторонами визначено строки оплати отриманої електричної енергії - протягом 10 банківських днів з дня його отримання.
Як визначено положеннями ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору. Аналогічні положення містить ст.526 Цивільного кодексу України.
Належні та допустимі докази виконання обв’язку щодо оплати повної вартості спожитої активної електричної енергії за лютий 2011р. відповідачем до суду надані не були, тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 762 049, 20 грн.
Перевіривши доводи позивача, з урахуванням наданих додаткових документів 28.02.2012 р., судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних за прострочку платежів спожитої активної та реактивної електричної енергії у період з лютого по квітень 2011 р.
Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи - є преюдиціальними та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, за рішенням господарського суду Донецької області у справах №25/70, №7/185, №25/195, №25/136, №10/8; №7/192, № 25/57, № 38/159 за неналежне виконання умов Договору з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за активну та реактивну електричну, які на час розгляду справи набули законної сили.
Зазначеними рішеннями господарського суду встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої електроенергії.
За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до приписів статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов’язання.
У вказаний в розрахунках позивача період відповідачем зобов’язання в повному обсязі не були виконані, стягнута за вищевказаними рішеннями суду заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем саме умов спірного Договору, в повному обсязі не сплачена, що по суті відповідачем у судових засіданнях обох інстанцій та апеляційній скарзі не заперечувалось.
На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 01.12.2008р. по 10.10.2011р. простроченого (невиконаного) грошового зобов’язання, позивач просить стягнути 3% річних в сумі 210 669, 30 грн., інфляційні в сумі 623 216, 69 грн., пеню в сумі 194 528, 44 грн.
.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованим.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верхового Суду України, що викладена в постанові від 14.11.2011р. №12/207, що є обов’язковою для господарських судів згідно приписів ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.
Також колегія суддів зазначає, що застосування положень частини другої вищезазначеної статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу та різновидом цивільно-правової відповідальності боржника, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Із зазначених підстав колегією суддів не приймаються до уваги доводи апелянта в частині неправомірності нарахування на борг стягнутий за рішеннями суду 3% річних, інфляційних та пені.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов’язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов’язань.
Крім того, стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язань передбачено сторонами безпосередньо в договорі про постачання електричної енергії, а саме пунктом 4.2.1 Договору, - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Положеннями п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних, індексу інфляції та пені виходив з того, що позивачем здійснено вірний у відповідності до норм діючого законодавства розрахунок інфляційних, 3% річних та пені. Втім, колегія суддів апеляційної інстанції не може повністю погодитись з вказаним висновком суду з огляду на наступне
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок та обґрунтованість нарахування позивачем інфляційних, 3% річних та пені на основний борг, присуджений до стягнення за рішенням господарського суду Донецької області у справах №25/70, №7/185, №25/195, №25/136, №10/8; №7/192 і встановлено відповідність його вимогам законодавства в цій частині, зокрема частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», у тому числі щодо періоду нарахування, який застосований позивачем з дати винесення судового рішення.
Щодо вимог про стягнення інфляційних (за період з 01.03.2011р. по 30.06.2011р.) та 3% річних (за період з 16.03.2011р. п 10.10.2011р.), що нараховані на борг за активну електричну енергію в сумі 2 056 407,04 грн. та реактивну електричну енергію в сумі 75 085, 78 грн., стягнутий за рішенням господарського суду Донецької області у справі №25/57, колегія суддів вважає його вірним, при цьому враховується те, що період їх нарахування підтверджується наявними в матеріалах справи копіями позовної заяви та розрахунками до неї (том 2 а.с.22-24).
Стосовно вимог про стягнення пені на борг за рішенням господарського суду Донецької області у справі №25/57 колегія суддів зазначає, що розрахунок в цій часині здійснений позивачем за період з 16.03.2011р. по 09.08.2011р., що суперечить положенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, оскільки за вказаним судовим рішенням пеня нараховувалась з 11.11.2010р. по 15.03.2011р. на борг, що утворився з жовтня 2010р. по січень 2011р. З огляду на зазначене, вимоги про стягнення пені в цій частині підлягають задоволенню частково на суму 106 623,25 грн. В іншій частині позову щодо стягнення пені на суму 4 742,60 грн. колегія суддів відмовляє.
Розглянувши розрахунок 3% річних, інфляційних на борг за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 38/159 судова колегія вважає його також здійсненим невірно, оскільки нарахування здійснено позивачем до дати винесення рішення (26.08.2010р.), при цьому будь-які докази у підтвердження за який саме період були стягнуті 3% річних та інфляційні за вказаним судоми рішення: копії позовної заяви з розрахунками до неї тощо, до матеріалів справи надано не було. Отже, колегія суддів вважає, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково на суму інфляційних в розмір 137 572,39 грн. та 3% річних в сумі 43 034,30 грн. з нарахуванням від дати винесення рішення. В іншій частині позову в цій частині інфляційних на суму 521,33грн. та 3% річних на сумі 5833,13 грн. колегія суддів відмовляє.
Посилання апелянта на пропущення строку позовної давності для нарахування інфляційних, 3% річних та пені за рішеннями господарського суду Донецької області у справах №№7/192, 10/8, 25/57 відхиляються судової колегією, оскільки дані ствердження не підтверджені матеріалами справи і розрахунками позовних вимог.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50%.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду щодо зменшення на 20% розміру стягуваної пені з огляду на наступне.
Види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-якими з видів передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що зменшуючи розмір стягуваної пені господарський суд правомірно, взявши до уваги складне фінансове становище відповідача, зменшив розмір пені, що підлягає до стягнення на 20 відсотків. Враховуючи те, що апеляційним судом вимоги про стягнення пені задоволені частково за рішенням суду по справі № 25/57, розмір зменшеної пені, що підлягає стягненню складає 151 828,67 грн.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2012р. у справі №7/333 підлягає зміні за невідповідністю проведеного розрахунку.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2012р. у справі №7/333 –частково задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2012р. у справі №7/333 –змінити.
Абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2012р. у справі №7/333 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” (84061, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268; поточний рахунок відокремленого підрозділу Краматорські ЕМ для Костянтинівського РЕМ № 26003306564739 філії відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00131127) 3% річних –204 836,17 грн., інфляційні –622 695, 36 грн., пеню –151 828,67 грн.
Стягнути з обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” (84061, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268; рахунок 26001307550283 в філії Центрально-міського відділення ПАТ Промінвестбанк м.Горлівка Донецької області, МФО 334464) державне мито у сумі 17 793, 67грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234, 54 грн.».
Стягнути з публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго”(84061, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) на користь обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) витрати зі сплати судового збору, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою, в сумі 701,38 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді Н. В. Ломовцева
О. А. Скакун
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС