ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
31.10.06р. | Справа № А6/617-06 |
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального тзахисту інвалідів, м.Дніпропетровськ
до Комунального підприємства "Криворіжспецтранс", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення 72 023,40 грн.
Суддя Коваленко О.О.
Секретар судового засідання Яланська Н.А.
Представники сторін:
Від позивача Ахметова О.О. довіреність №0306/04 від 05.01.2006 року Від відповідача Меліхова В.І. довіреність від 30.10.2006 року, Гапоненко К.Ю. довіреність №1 від 19.10.2006 року
СУТЬ СПОРУ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів-далі по тексту позивач, звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства "Криворіжспецтранс", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг-далі по тексту відповідач, про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарської санкції у сумі 72 023,40 грн. за не створення 10 робочих місць у 2005 році для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача, на підставі державної статистичної звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача за 2005 р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач відзив на позов та інші витребувані господарським судом матеріали надав, позов не визнав посилаючись на те, що на відповідача покладений обов'язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не пошуку інвалідів, бажаючих працювати на його підприємстві.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, суд –
ВСТАНОВИВ:
Згідно зі ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма № 10-ПІ) фактично на підприємстві відповідача було створено 26 робочих місць для працевлаштування інваліда, з яких 16 місць було зайнято інвалідами.
Відповідно до чинного законодавства - ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (із змінами і доповненнями) підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів згідно звітності менша, ніж встановлена нормативом для даного підприємства, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не займане інвалідом з вини відповідача.
Згідно вищевикладеного позивач просить суть стягнути з відповідача 72 023,40 грн. штрафних санкцій.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до п.п.2, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів затв. Постановою КМУ від 03.05. 1995 року №314 робочим місцем інваліда може бути - звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використовано для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів.
Відповідно до п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок працевлаштування інвалідів покладений на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Також, п. 11 Положення встановлено, що місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації і щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей. Отже, державна служба зайнятості повинна мати відомості щодо інвалідів, які потребують працевлаштування, і безпосередньо сприяти їх працевлаштуванню.
Згідно наданих до матеріалів справи документів в обгрунтування своїх заперечень відповідач сповіщав Центрально-міський центр зайнятості про наявні вакансії робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємство відповідача, також відповідач звертався до відділу праці та соціального захисту населення Дзержинського району про наявні вакансії робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто виконав всі обов'язки покладені на нього законом.
Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Судові витрати покласти на позивача.
Керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст.87,94,98,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | О.О. Коваленко |
|
|
|