ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" лютого 2012 р. Справа № 5023/3248/11
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого:
суддів:Мирошниченка С.В.
Князькова В.В.,
Хрипуна О.О.
за участю представників
сторінпозивача –Франковський Є.В.;
відповідача 1 –Ручкін-Якименко Є.А.;
відповідача 2 –Мельнічук А.М.;
відповідача 3 –Холодов Л.Ю.;
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деми Групп"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду
від13.10.2011
у справі№ 5023/3248/11 господарського суду Харківської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж"
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство Електропівденмонтаж";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ір сом";
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Деми Групп";
про стягнення 322 977,88 грн. та визнання права власності
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство Електропівденмонтаж" про визнання права власності на 56/100 нежитлової будівлі за адресою: Харківська обл., смт. Пісочин, вул. П. Шлях, 337 та відшкодування шкоди в розмірі 372 977,88 грн.
10.06.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" подано заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просило суд, визнати право власності на 56/100 нежитлової будівлі за адресою: Харківська обл., смт. Пісочин, вул. П. Шлях, 337 та витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. "А-2", що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.06.2011 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" про зміну позовних вимог залишено без розгляду, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Ір сом" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" у якості відповідачів.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Жельне С.Ч.) від 12.08.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., судді: Медуниця О.Є., Сіверін В.І.) від 13.10.2011 рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2011 у справі № 5023/3248/11 скасовано. Прийнято нове рішення, яким визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" на 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. "А-2", що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2011 у справі №5023/3248/11 залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при прийнятті рішення у справі судом апеляційної інстанції не забезпечено повного, всебічного та об"єктивного судового розгляду справи та порушено ст.ст.182, 321, 346, 388, 392 ЦК України ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ст. 34 ГПК України.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи 12.01.1999 укладено договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж", в якому засновники прийняли рішення створити Товариство з обмеженою "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" з правами юридичної особи.
Відповідно до п.п. 2.2.5., 2.7.5. засновницького договору одним із засновників товариства виступило Акціонерне товариство "Харківське монтажно-виробниче підприємство Електропівденмонтаж", яким внесено до статутного капіталу будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин, оціночна вартість 372 980,00 грн.
На виконання засновницького договору 15.01.1999 року Акціонерним товариством "Харківське монтажно-виробниче підприємство Електропівденмонтаж" передано за актом приймання-передачі до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин.
Після формування статутного фонду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" було зареєстровано 18.01.1999 Харківською районною державною адміністрацією.
Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" вказувало на те, що незважаючи на те, що будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин, оціночною вартістю 372 980,00 грн. внесено до статутного капіталу позивача, однак на даний час право власності на зазначене нерухоме майно неправомірно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство Електропівденмонтаж".
Тобто, предметом спору у даній справі є визнання права власності на нежилі будівлі у зв`язку з невизнанням та порушенням права власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що акт прийому-передачі від 15.01.1999 є нікчемним, оскільки, станом на 15.01.1999 позивач не був правоздатним та не мав цивільних прав та обов'язків до моменту реєстрації, а ОСОБА_1 станом на 15.01.1999 не був директором товариства. Окрім того, відповідно до вимог на Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, позивач був зобов'язаний зареєструвати право власності на приміщення, оскільки акту приймання-передачі майна до статутного фонду серед правовстановлюючих документів не було, отже у зв`язку з не проведенням реєстрації цього права позивачем, дійшов висновку про втрату позивачем права власності.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на за позивачем, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право власності на спірні будівлі позивачем набуто відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, оскільки відносини з внесення до статутного фонду позивача спірних приміщень та правових наслідків цього продовжили існувати після набрання чинності ЦК України (01.01.2004), то до цих відносин застосовуються його положення про припинення права власності, а не здійснення реєстрації цього права в Бюро технічної інвентаризації не відновило права власності попереднього власника, Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж", та не надало йому права повторно розпоряджатися спірними приміщеннями.
Разом з тим, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим з таких підстав.
Передбачені законом (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ір Сом" укладено договір купівлі-продажу 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень: № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. "А-2", що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. № 337.
У подальшу зазначені приміщення були продані Товариству з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2011, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ір Сом", який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26.04.2011 за №4424731, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 26.04.2011 за №9831764 наявним у матеріалах справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Задовольняючи позовні вимоги у частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Електропівденмонтаж" права власності на спірні об`єкти нерухомості, судом апеляційної залишено поза увагою договір купівлі-продажу від 26.04.2011 на підставі якого 27.04.2011 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" було здійснено державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Частиною 3 наведеної статті передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною 4 цієї статті також встановлено, що права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову повинен кореспондувати зі способами захисту права. Під способами захисту права розуміються заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Після з’ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд повинен відмовити у позові.
Разом з тим, визнаючи право власності за позивачем на спірні об`єкти нерухомого майна при наявності не скасованого права власності за іншою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю "Деми Групп"), поза увагою суду апеляційної інстанції залишено, що державна реєстрація за своєю сутністю є публічним визнанням права, її відсутність згідно з наведеними вище положеннями Закону створює перешкоди власнику в реалізації свого права у повній мірі, як це передбачено ст. 319 ЦК України, а отже саме по собі визнання права власності за позивачем не призводить до відновлення порушення його права.
Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що законом передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
При цьому, визнаючи право власності на спірні об`єкти, судом апеляційної інстанції не з`ясовано чи вибуло спірне майно з володіння позивача та відповідно унеможливлює зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.
В п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Зазначені обставини не були враховані судом апеляційної інстанції, що призвело до помилкових висновків.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деми Групп" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 та рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2011 у справі №5023/3248/11 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий - суддя С.В. Мирошниченко
Судді: В.В. Князьков
О.О. Хрипун