УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/8/2012Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кустова І.
"11" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКустова І.В.
СуддівЛоманової Л.О., Притуленко О.В.
При секретаріКовтун Н.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора м. Феодосії АР Крим в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правовідносин купівлі-продажу квартири угодою довічного утримання, припинення угоди довічного утримання та стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою прокурора м. Феодосії АР Крим на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2011 року прокурор м. Феодосії АР Крим в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_7, мотивуючи тим, що 23 травня 2006 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 укладений договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1. Гроші продавцю ОСОБА_8 за цим договором сплачував особисто ОСОБА_6, а відповідач зобов’язалася за придбану на її ім’я квартиру до смерті доглядати ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Позивач вважає, що фактично, між ОСОБА_6 і відповідачем відбулася угода довічного утримання. Проте, узяті на себе зобов’язання по догляду ОСОБА_6 відповідач не виконує, отриману у власність квартиру 28 серпня 2010 року подарувала ОСОБА_10 Вважає, що вказаний правочин купівлі – продажу приховує угоду довічного утримання, тому, обґрунтовуючи свої вимоги положеннями статей 754, 755 Цивільного кодексу України (ЦК України), просить визнати правовідносини купівлі-продажу квартири угодою довічного утримання, припинити дію цієї угоди та стягнути на користь позивача передані ним за покупку квартири грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, що дорівнює 158 756 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор м. Феодосії, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
На думку апелянта, судом безпідставно не взято до уваги підтверджену розписками відповідача спрямованість волевиявлення сторін на укладення договору довічного утримання шляхом спрощеного механізму досягнення цієї мети, з виключенням стадії отримання квартири у власність позивача та передачі цього права відповідачу на умовах довічного утримання.
Крім того, апелянт не згоден з висновком суду про помилково обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, оскільки перелік таких способів, передбачений статтею 16 ЦК України, не є вичерпним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договору довічного утримання, оскільки такий факт не може бути підтверджено копією розписки про передачу грошей за договором купівлі-продажу квартири та копіями гарантійних розписок про забезпечення ОСОБА_7 гідного проживання її рідних у м. Феодосії. Також суд дійшов висновку про невідповідність заявлених вимог положенням статті 16 ЦК України про визначення способів захисту прав позивача.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Відповідно до вимог статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
З правового аналізу цієї норми слідує, що у власність набувача за договором довічного утримання може перейти тільки те нерухоме майно, власником якого є відчужував.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2006 року ОСОБА_7 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу, укладеному з ОСОБА_8 (а.с. 5). Сторони не заперечують, що позивач ніколи не був власником цієї нерухомості.
З огляду на те, що ОСОБА_6 не мав права власності на нерухоме майно, яке, на його думку, є предметом договору довічного утримання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позову у цій частині.
На підтвердження укладення між сторонами договору довічного утримання позивачем надані суду: копія довідки – розписки, підписаної відчужувачем квартири та ОСОБА_6, про передачу останнім та отримання відчужувачем квартири при купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 грошових коштів у сумі 20 000 доларів США; копії гарантійних розписок від 20 травня 2006 року та 24 травня 2006 року про зобов’язання ОСОБА_7 за куплену їй квартиру доглядати ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с. 7,8,9).
Колегія суддів не може погодитися з доводом апеляційної скарги про помилкове відхилення судом вказаних доказів, зміст яких, на думку апелянта, підтверджує факт укладення між сторонами договору довічного утримання, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції відповідно до вимог частин 1 та 3 статті 212 ЦПК України належним чином оцінив надані позивачем розписки та дійшов обґрунтованого висновку, що вони не можуть змінювати правові підстави укладення вказаного договору, що визначені статтях 744, 745 ЦК України та моменту набуття права власності за договором довічного утримання ( стаття 748 цього Кодексу).
Укладення договору довічного утримання шляхом будь-якого спрощеного механізму досягнення мети такого договору суперечить положенням статті 744 ЦК України, тому цей довід апеляційної скарги колегія суддів до уваги прийняти не може.
Незгода апелянта з твердженням суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, незважаючи на те, що кожна особа має право вільно, на власний розсуд, обирати способи захисту цивільного права, захист порушеного права можливий тільки при порушенні цього права. Проте, порушення норм права, що регулюють відносини з довічного утримання судом не встановлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про визнання правовідносин купівлі-продажу нерухомого майна угодою довічного утримання не засновані на існуючих правових нормах, тому обґрунтовано вказав, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає положенням статті 16 ЦК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги про визнання договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 удаваним правочином позивачем не заявлялися.
Позовні вимоги про припинення угоди довічного утримання та стягнення грошових коштів, переданих при складанні цієї угоди є похідними від вирішення питання про існування таких правовідносин між сторонами, а тому вони також не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2011 року належить залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора м. Феодосії АР Крим відхилити.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу прокурора м. Феодосії АР Крим відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко