УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/26/2012Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кустова І.
"25" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКустова І.В.
СуддівЛоманової Л.О., Притуленко О.В.
При секретаріКовтун Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Глазівська сільська рада АР Крим, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом відновлення стану, який існував до порушення права, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 (третя особа - Глазівська сільська рада АР Крим) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою площею 0,15 га, які розташовані в АДРЕСА_1, шляхом відновлення стану, що існував до встановлення у натурі меж земельної ділянки відповідача, посилаючись на умисне зсунення відповідачем лінії розмежування суміжних земельних ділянок при виготовленні технічної документації, на підставі якої останній отримав право власності на землю.
Позов мотивований тим, що позивач на підставі договорів дарування від 05 квітня 2002 року є власником домоволодіння та вказаної земельної ділянки; у власності відповідача знаходиться жилий будинок та суміжна земельна ділянка площею 0,2002 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Право власності відповідача на цю земельну ділянку підтверджено державним актом від 30 липня 2010 року, отриманим на підставі рішення Глазівської сільської ради від 11 жовтня 1995 року. Під час виготовлення технічної документації із землеустрою у 2010 році були поновлені межі земельної ділянки відповідача, які існували з 1995 року; при цьому останній навмисно зсунув сумісну межу таким чином, що вона опинилася під будівлями позивача.
Наявність перешкод у користуванні та розпорядженні майном позивач підтверджує висновком Керченського міського відділу Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» від 27 квітня 2011 року про накладення суміжних земельних ділянок сторін одна на одну.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове – про задоволення позову.
На думку апелянта, судом не враховано, що позивачем відповідно до договору дарування від 05 квітня 2002 року на законних підставах набуто право власності на земельну ділянку площею 0,15 га , розташовану за адресою АДРЕСА_1, яке існує, незважаючи на те, що анульовано державний акт від 31 травня 2005 року на право власності позивача на земельну ділянку площею 0,18 га розташовану за вказаною адресою, у яку увійшла й земельна ділянка площею 0,15 га.
Вважає, що спір взагалі неможливо розглядати лише в межах правовідносин між суміжними землекористувачами, не враховуючи те, що на спірній частині земельної ділянки розташована частина домоволодіння позивача.
Апелянт зазначає, що висновок суду про наявність у позивача права на встановлення сервітуту взагалі не відповідає а ні змісту статті 391 Цивільного кодексу України, а ні правовій природі сервітуту, яка визначена статтею 401 цього Кодексу, як право власника на користування чужим майном.
В запереченнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_7 посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення скарги, просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши відповідача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін відповідно до положень частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення ІІ сесії ХХІІ скликання Глазівської сільської ради відповідачу виданий державний акт серії ІІІ-КМ № 0276444 від 11 травня 1995 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Оскільки у державному акті відповідача були відсутні дані щодо дати прийняття рішення Ради, зазначений державний акт 11 жовтня 2010 року було замінено на інший державний акт (серія АИ № 076587 - а.с.16).
Під час виготовлення технічної документації із землеустрою на отримання права власності були поновлені у натурі межі земельної ділянки відповідача (акт від 23 листопада 2009 року – а.с.17).
ОСОБА_6 на підставі договору від 05 квітня 2002 року прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та на підставі договору від 05 квітня 2002 року прийняла у дар земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за зазначеною адресою (а.с. 9,11).
За рішенням Глазівської сільської ради від 01 грудня 2004 року ОСОБА_6 також передана земельна ділянка площею 0,03 га в с. Юркіно, розташована за цією ж адресою (а.с. 43,44 зворот).
31 травня 2005 року Глазівською сільською радою на ім’я ОСОБА_6 виданий державний акт серії КМ № 138168 на право власності на земельну ділянку площею 0,18 га, розташовану по АДРЕСА_1, яке вона набула на підставі договору дарування № 421 від 05 квітня 2002 року та рішення Глазівської сільської ради від 01 грудня 2004 року (а.с. 149).
Актом обстеження земельних ділянок суміжних землекористувачів від 23 листопада 2009 року встановлено розбіжності між площею земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, та площею цієї земельної ділянки, що визначена у державному акті серії ІІІ-КМ № 0276444 від 11 травня 1995 року, а також зафіксовано факт захоплення позивачем земельної ділянки площею 0,03 га (а.с.19).
Державний акт серії КМ № 138168 від 31 травня 2005 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,18 га рішенням Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 15 березня 2011 року визнано недійсним та анульовано (а.с. 44-45).
Крім того, судовими рішеннями зобов’язано ОСОБА_6 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,03 га та повернути її у користування ОСОБА_7 (рішення Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 22 березня 2011 року - а.с. 42-43); відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування державного акту від 11 жовтня 2010 року на право власності відповідача на земельну ділянку площею 0,2002 га по АДРЕСА_1 (рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18 травня 2011 року залишене без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 30 листопада 2011 року – а.с. 201, 203-204).
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_6 надала суду інформацію Керченського міського відділу Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 19-03/124 від 27 квітня 2011 року про накладення частини земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,0352 га на земельну ділянку позивача (а.с. 20 – 23).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача, на відміну від позивача, документально підтвердженого права власності на земельну ділянку, та недоведеності факту переносу відповідачем границі поділу суміжних ділянок у бік земельної ділянки позивача.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, оскільки він підтверджений матеріалам справи, не суперечить фактичним обставинам та вимогам закону.
Державний акт, яким підтверджувалося право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,18 га визнано недійсним та анульовано (а.с. 44-45).
Колегія суддів не може погодитися з доводом апеляційної скарги про виникнення у позивача права власності на земельну ділянку площею 0,15 га на підставі державного акту серія 111 - КМ № 004734 від 10 квітня 2002 року, оскільки оригінала цього документу в матеріалах справи не існує, надати цей документ в оригіналі позивач не може (пояснення представника позивача у суді апеляційної інстанції), а зі змісту незасвідченої копії збірного кадастрового плану вбачається, що підставою його видачі є договір дарування земельної ділянки № 421 від 05 квітня 2002 року, який у подальшому став підставою для отримання ОСОБА_6 державного акту серії КМ № 138168 від 31 травня 2005 року, яким підтверджувалося її право власності на земельну ділянку площею 0,18 га. (а.с. 149).
За таких обставин, незавірена копія збірного кадастрового плану розташування суміжних земельних ділянок, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не може бути визнана безспірним доказом існування порушеного права власника землі – позивача у справі.
Посилання апелянта на набуття позивачем права власності на нерухоме майно на підставі договорів дарування суперечить нормам частини 4 статті 334 ЦК України, відповідно до якої право власності у набувача нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації, а тому на увагу не заслуговує.
Довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наявності у позивача права власності на домоволодіння, яке є невід’ємним від її прав на земельну ділянку, що розташована під будовами, не може бути підставою для скасування судового рішення, предметом спору якого є правовідносини з приводу порушення меж земельних ділянок суміжних землекористувачів.
Твердження апелянта про неможливість встановлення земельного сервітуту відповідно до положень статті 401 Цивільного кодексу України не заслуговує на увагу, оскільки не стосується предмету спору по даній справі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставами для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Ленінського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2011 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова