УХВАЛА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Справа №:
22-ц/0191/218/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Редько Г.  

"21" лютого 2012 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Полянської В.О.,

При секретаріРемез Т.В.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за заявою ОСОБА_6 про визнання на території України рішення та ухвали Солнечногорського міського суду Московської області, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року

В С Т А Н О В И Л А :

 У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про визнання на території України рішення Солнечногорського міського суду Московської області від 29 березня 2004 року та ухвали Солнечногорського міського суду Московської області від 21 жовтня 2002 року. Свою заяву мотивує тим, що зазначеними рішеннями суду вирішено питання про поділ спільного майна, що придбано в період шлюбу з ОСОБА_7 та вона визнана єдиним спадкоємцем на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 після сина ОСОБА_8 з 2004 року.                    

Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року у задоволенні заяви ОСОБА_6 про визнання на території України рішення та ухвали Солнечногорського міського суду Московської області відмовлено.

На зазначену увалу суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документу, задовольнити заяву  про визнання на території України рішення Солнечногорського міського суду Московської області від 29 березня 2004 року та ухвали Солнечногорського міського суду Московської області від 21 жовтня 2002 року.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги статей 22 та 27 Конвенції про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним, кримінальним справам.

Апелянт також посилається, що суд першої інстанції не звернув уваги на протокол судового засідання Солнечногорського міського суду Московської області від 29 березня 2004 року, відповідно до якого у судовому засіданні були присутні законні представники спадкоємців першої черги після смерті її сина ОСОБА_8 ОСОБА_9 та ОСОБА_10  та не заперечували щодо винесення вказаного рішення.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 звернулася  до Феодосійського міського суду АР Крим про визнання вище зазначених рішень з пропуском встановленого законом строку звернення до суду, а також виходячи з того, що питання з приводу спадкування нерухомого майна підлягає розгляду тільки в судах України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Суди України розглядають питання щодо визнання рішень іноземних судів, а тому вони й надають цим рішенням законної сили на території України; державна виконавча служба займається виконанням рішення, але лише після його визнання. При цьому строк розгляду питання про визнання рішення може бути тривалим, виконання рішення могло відбуватися з певними ускладненнями спочатку в іншій країні і лише потім потрапити до України, тому такий час має вважатись об’єктивною підставою для поновлення строку виконання рішення. У такій ситуації має окремо регламентуватися строк звернення до суду за визнанням рішення, а також має конкретизуватися поняття “законна сила рішення”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що  рішення іноземного суду має спочатку бути визнане в Україні і вже після отримання дозволу на примусове виконання такого рішення воно може бути пред’явлене до примусового виконання.

З огляду на наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для відмови у задоволенні заяви про визнання вище вказаних рішень є пропуск ОСОБА_6 строку звернення до суду, оскільки питання з приводу встановлення факту, що ОСОБА_6 є спадкоємцем після смерті сина – ОСОБА_8 не підлягає примусовому виконанню, а тільки визнанню на території України.

Зі змісту  статті 52 Конвенції про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним, кримінальним справам вбачається, що рішення, яке не потребує виконання визнається на території іншої держави, якщо по зазначеній справи, раніше, не ухвалено рішення яке набрало законної сили, а також якщо спір не відноситься до виключної компетенції на території держави, якої визнається рішення.

Хоча в матеріалах справи і відсутні відомості про існування рішення суду по даній  справі, яке набрало чинності, але  відповідно до статті 114 Цивільного процесуального кодексу України, зазначений спір відноситься до виключної компетенції, оскільки це спір про право на нерухоме майно, яке перебуває на території України, а отже повинно розглядатися судами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Солнечногірського міського суду Московської області від 21 жовтня 2002 року про затвердження мирової угоди між колишнім подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , якою зобов’язувався ОСОБА_7 до 30 грудня 2002 року оформити право власності на 1\2 часту житлового будинку по АДРЕСА_1 за сином ОСОБА_8, не виконана, а отже, не може бути визнана на території України.

Враховуючи відсутність правовстановлюючого документу на підтвердження права власності на вказане майно у спадкодавця ОСОБА_8, не можливо визнати і рішення Солнечногірського міського суду Московської області про визнання ОСОБА_6 єдиною спадкоємицею на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 після сина ОСОБА_8  

Виходячи з наведеного, колегія судів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги статей 22 та 27 Конвенції про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним, кримінальним справам, та не звернув уваги на  протокол судового засідання Солнечногорського міського суду Московської області від 29 березня 2004 року, який підтверджував згоду законних представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на визнання її єдиною спадкоємицею після смерті її сина.

Отже, колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції на статті 71,77 ЗУ «Про міжнародне приватне право», відповідно до яких, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майно, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, в тому числі якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, оскільки у даному випадку рішенням Солнечногорського міського суду Московської області встановлений факт, що ОСОБА_6 є спадкоємцем після смерті сина – ОСОБА_8 на 1\2 частини будинку по АДРЕСА_1 яка не належить йому на праві власності, а отже не відноситься до спадкового майна.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.2 п.1, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, -

УХВАЛИ Л А :

 Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – відхилити.

Ухвалу  Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_6 про визнання на території України рішення та ухвали Солнечногорського міського суду Московської області залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

 Г.В. Редько Т.І. Моісеєнко В.О. Полянська