Справа № 2-а-139/12
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2012 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Зінченко С.В.,
при секретарі Шевчук Я. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, в якому просив визнати протиправними дії посадових осіб відповідачів щодо відмови у перерахунку допомоги на оздоровлення, відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату допомоги на оздоровлення, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2011 рік.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона відноситься до І категорії та є інвалідом І групи, внаслідок аварії на Чорнобильській АЄС.
Вказує, що встановлений розмір допомоги на оздоровлення її не влаштовує, оскільки вона необґрунтовано занижена і не відповідає вимогам Законів України і нормативним актам, що знижує і дискримінує її конституційні і громадські права, як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. .
На звернення ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, в квітні 2011 року, про перерахунок допомоги на здоровлення, їй було відмовлено у проведенні перерахунку та повідомлено, що нарахування проводяться правильно, відповідно до чинного законодавства.
Позивач в судове засідання не з’явилася, про день, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, зазначила в позовній заяві про розгляд справи у її відсутність, а тому суд у відповідності до ч. 2 ст. 128 КАС України вважає за можливе провести судове засідання у відсутності позивача.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, представників не направили, про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, про причини неявки суд не повідомили, а тому суд у відповідності до ч. 4 ст. 128 КАС України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.
В матеріалах справи наявні заперечення Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, в яких зазначено, що їхні дії не можуть вважатися неправомірними оскільки при нарахуванні допомоги на оздоровлення вони підпорядковуються постанові Кабінету Міністрів України 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»також в запереченнях зазначили про розгляд справи у відсутність їх представника.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що є в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, як особа, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС І-ї категорії та є інвалідом І групи, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на яку посилається позивач, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та сім'ям які втратили, годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Стаття 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»визначає, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого, відповідно до статті 117 Конституції України, є обов’язкові для виконання.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
У відповідності до ч. 7 ст. 9 Кодексу Адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи викладене, виходячи з зазначених приписів Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»та Кодексу Адміністративного судочинства України суд приходить до висновку, що дані правовідносини в частині призначення та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, повинні вирішуватися з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011
У відповідності п. п. 2 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року, яка набула чинності з 01.07.2008 року, починаючи з 01.07.2008 року плату окремим категоріям осіб з тим, щоб їх пенсії (без урахування надбавок, підвищень додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, сум індексацій та інших сплат встановлених законодавством) досягли таких розмірів: інвалідам І групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також ліквідаторам наслідків на ЧАЕС у 1986 році становить –1995,80 грн.
Згідно з пунктом 4 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Верховна Рада України цим Законом надала Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри соціальних виплат, передбачених названими законами, змінювати розміри соціальних виплат залежно від наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, чим обмежила конституційні права громадян на соціальний захист.
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов’язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Як зазначив конституційний суду в рішенні від 26.12.2011 року №20-рп/2011, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Конституцією України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України та зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117).
Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116).
Невід’ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов’язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.
Відповідно до положень законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний захист дітей війни“ та „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Верховна Рада України, доповнивши пунктом 4 розділ VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність дій суб’єкта владних повноважень та необґрунтованість заявлених позивачем вимог, а отже в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та керуючись ст. ст. 99, 100, 183-2, 256 КАС України, суд, –
п о с т а н о в и в:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії –відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Зінченко С.В.