ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

24.02.2012Справа №5002-32/5284-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю  «Рост-Авто-Крим» (99055, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Ген. Лебедя, 47 ідентифікаційний код 32634969)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Фаворит» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. М. Залки, кв. 67 ідентифікаційний код 31859504)

Про  стягнення  18435, 58    грн.

За участю представників:

Від позивача – Фарін О.П. керівник; ОСОБА_1., довіреність № б/н  від 17.12.11р.  

Від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № б/н  від 01.12.11,  представник

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Фаворит» про стягнення  18 435, 58   грн. заборгованості, у тому числі  15 906, 46 грн. – суми основного боргу, 2 370, 06 грн. – інфляційних втрат, 159, 06  грн. – суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 09.12.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.12.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

07.02.2012р. від позивача по справі надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 21.02.2012р. у задоволенні заяви відмовлено.

Представник відповідача у судових засіданнях та у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Так, як вбачається з матеріалів справи, та зазначає позивач в позовній заяві, позивачем  відповідачеві був поставлений товар на суму 95 876, 8 грн. за період з 22.01.2009р. по  02.12.2009р, що підтверджується накладними на зазначену суму ( а.с. 10-33).

Крім того,  відповідач поставив позивачеві товару на загальну суму 31 111, 74 грн., що підтверджується  видатковими та приходними накладними ( а.с. 34-41).

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.  

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського  України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Судом розглядаються правовідносини сторін з бездоговірної поставки, оскільки сторонами не надано суду укладеного  договору та в обґрунтування позову покладається саме поставка за накладними (бездоговірна поставка), що не заперечувалось і відповідачем в ході розгляду справи по суті.

Так, в судовому засіданні позивача надав копію вимоги, яка була ним відправлена на адресу відповідача, в тексті якої позивач посилається на договір купівлі-продажу № 9/01/20-1. Проте самого  договору сторонами суду за весь час судового розгляду справи не надано.

Оскільки у суду відсутні докази існування договору, взаємовідносини сторін ідентифікується як позадоговірні.

Більш того, первинна бухгалтерська документація також не містить посилань на договір.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною на поставку товару.

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, в даному випадку  письмова форма правочину виражається у підписаній накладній.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).          

Детально досліджуючи первинні бухгалтерські документи, судом встановлено таке:

За видатковими накладними № РН-311 від 02.12.2009р. ( а.с. 10), № РН-285 від 04.11.2009р. ( а.с. 11), № РН-282 від 23.10.2009р. ( а.с. 13),  № РН-196 від 17.07.2009р. ( а.с. 15),  № РН-286 від 05.06.2009р. ( а.с. 17),  № РН-149  від 14.04.2009р. ( а.с. 23), № РН -132 від 22.01.2009р. ( а.с. 28), товар був отриманий відповідачем, про що свідчить наявність печатки підприємства відповідача на накладних.

Більш того, до накладних № РН-285 від 04.11.2009р. ( а.с. 11), № РН-282 від 23.10.2009р. ( а.с. 130, № РН-196 від 17.07.2009р. ( а.с. 15), № РН-286 від 05.06.2009р. ( а.с. 17) ),  № РН-149  від 14.04.2009р. ( а.с. 23), № РН -132 від 22.01.2009р. ( а.с. 28) додаються довіреності на отримання товару.

Довіреність сама по собі не підтверджує факту поставки товару. Проте її оформлення твердить про підготовку сторін до вчинення правочину.

За вищенаведеними накладними, починаючи з накладної № РН-311 від 02.12.2009р. поставлений товар на загальну суму 52 183, 00 грн.

Більш того, посилаючись у відзиві на те, що за рядом накладних відповідач нібито не отримував товар, оскільки в документах відсутній відбиток печатки підприємства, відповідач вводить суд в оману, з огляду на таке:

Так, видаткова накладна № РН-153 від 22.04.2009р. на суму 5 577, 00 грн. ( а.с. 21) дійсно не містить в собі зазначеного відбитку печатки підприємства відповідача, також і не містить відомостей, що ідентифікують особу, яка отримала товар. Проте, накладна має посилання на рахунок-фактуру № СФ-029.

Позивач, в якості доказів часткових оплат відповідачем отриманого товару, надав суду виписки банку, з яких вбачається, що, зокрема, поставка товару по вищевказаній накладній частково відповідачем оплачена, а саме в сумі 4 089, 50 грн., оскільки в найменуванні платежу відповідач зазначив, знов таки, вищезгаданий, рахунок-фактуру № 29.

Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти здійснених ним оплат за вищенаведеними рахунками, сума за якими перевищує суму поставки, яку відповідач визнає, проте надати пояснення щодо здійснених ним оплат за рахунками понад суми визначеної ним поставки не зміг, у зв’язку із чим суд приходить до висновку, що частковими оплатами отриманого товару із посиланням на відповідні рахунки-фактури, відповідач сам спростовує факт того, що товар не був ним отриманий.

Аналогічна ситуація спостерігається при дослідженні виписок банку за накладною № РН-148 від 02.04.2009р. на суму 9 411, 60 грн. ( а.с. 25), в якій також відсутній відбиток печатки підприємства відповідача, проте є посилання на рахунок-фактуру № СФ-024, який зазначений в найменуванні платежу зробленого відповідачем згідно із випискою банку на аркуші справи № 44. Така ж ситуація з накладною № РН-142 від 26.02.2009р. ( а.с. 32), в якій є посилання на РФ-020, який в свою чергу зазначений у виписці банку на аркуші справи 45.

Таким чином, доводи  відповідача у відзиві що ґрунтуються на неможливості ідентифікувати осіб, підписи яких знаходяться на видаткових накладних, на відсутність відбитків штампів на деяких накладних, що, на його думку, унеможливлює застосування їх в якості доказів поставки товару, є неспроможними, оскільки спростовуються безпосередньо діями відповідача, які виразились в частковій оплаті товару, що зафіксовано у виписках банку, доданих до матеріалів справи.

Крім того, слід зауважити стосовно посилань відповідача на той факт, що довіреності видані на ім’я Судакової Тетяни Михайлівни, тоді як накладні підписані іншими особами:

Довіреність не підтверджує відпуск товару, призначення довіреності – підтвердити право, делеговане покупцем представникові на здійснення поставки  делегированное .

Факт господарських правовідносин та отримання товарно-матеріальних цінностей  може бути підтверджений іншими документами, оскільки сама по собі довіреність не підтверджує факт здійснення поставки та факт отримання товару.

Навіть, якщо покупець отримав товар без наявності довіреності, оформленої у відповідності до  Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, то це не означає, що факт виниклих правовідносин не зобов’язує покупця до зустрічних дій щодо оплати.

Так, судом встановлено, що за накладними, факт отримання товару по яких підтверджений відповідачем шляхом часткової оплати, позивач поставив товар на суму 21 988, 6 грн.

До того ж необхідне зазначити таке, дійсно з накладних № РН-137 від 13.02.2009р. ( а.с. 30),  №  РН-154 від 28.04.2009р. ( а.с. 19),  № РН-310 від 25.11.2009р. ( а.с. 10), неможливо вбачити, ким саме отриманий товар, чи відбулась за ними поставка.

Проте, як вбачається з акту звірки від 24.11.2011р. ( а.с. 51), ці накладні із зазначенням їх дати та суми включені сторонами в документ, який підписаний з двох сторін та скріплений печатками.

Так дійсно, акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, як на те посилається відповідач у відзиві, проте, суд повинний з’ясувати всі обставини справи, і в даному випадку, акт звірки досліджується судом не в якості бухгалтерського документу, а в якості письмового доказу, в якому відповідач власною печаткою засвідчив наявність заборгованості по вищенаведеним накладним. Більш того, особливої уваги суду заслуговує той факт, що вищезазначений акт було складено саме відповідачем та направлено на адресу позивача, тобто аналіз заборгованості за спірними накладними здійснювався бухгалтерією саме відповідача.

Отже, доказами по справі спростована позиція відповідача.

Не може бути прийнята судом в якості належного доказу поставки товару лише накладна № РН-144 від 26.02.2009р. на суму 192, 20 грн. ( а.с.  27), оскільки не містить ані підпису, ані зазначення прізвища особи, що отримала товар, ані печатки підприємства. Зазначена накладна навіть не згадана сторонами в акті звірки. Отже жодних  підстав вважати, що за вказаною накладною відбулася поставка товару, у суду немає.

За таких обставин, суд встановив, що позивачем поставлений відповідачеві товар на загальну суму 95 684, 6 грн.

Крім того, відповідач  поставив позивачеві товар на суму 29 085, 34  грн., що підтверджується накладними на суму 28 213, 32 грн. ( а.с. 34 -41). Проте оскільки позивач сам в позові зазначив, що була ще одна накладна № РН-0002381 від 23.03.2009р. на суму 872, 00 грн., а отже сума поставки, зробленої відповідачем, під сумнів судом не ставиться.

Суму, на яку відповідач поставив позивачеві товар, позивач зараховує в рахунок заборгованості відповідача, що є його правом.

Так приписи статті 601 Цивільного кодексу України твердять про те, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Тобто, сторони здійснювали поставку один одному товару, і не позбавлені можливості зараховувати таким чином вартість отриманого товару.

Крім того, як то вже зазначалось вище, відповідач частково оплачував суму боргу, що підтверджують виписки банку на загальну суму 50 885, 50 грн. ( а.с. 42-50).

Таким чином, заборгованість відповідача, яка на теперішній час досі не погашена становить 95 684, 6 грн. – 29085, 34 грн. – 50 885, 50 грн. = 15 713, 76 грн.

Підсумовуючі вищенаведене, слід зазначити, що дійсно сторони не ретельно здійснили оформлення бухгалтерської документації, щодо поставки товару один одному, проте неякісне оформлення документів не позбавляє позивача права отримати оплату товару, що був ним поставлений, як то можна простежити із непрямих доказів.

Недоліки в накладних не звільняють відповідача від обов’язку  оплатити  отриманий ним товар, а відмова у задоволенні позову на підставі невірного оформлення документів, грубо порушила б законні права позивача отримати компенсацію вартості поставленого товару.

Отже, заборгованість в розмірі 15 713, 76 грн. підтверджується матеріалами справи, визнається обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 370, 06 грн. інфляційних втрат, 159, 06 грн. 3 % річних.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2009р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога, яка отримана відповідачем 17.12.2009р., що підтверджується карткою поштового повідомлення.

Таким чином, інфляційні втрати повинні бути нараховані  на суму заборгованості починаючи із січня 2010 року та  сума інфляційних втрат повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати =  ( (15 713, 76  грн. х 101,8 х 101,9 х 100,9 х 99,7 х 99,4 х 99,6 х 99,8 х 101,2 х 102,9 х 100,5 х 100,3 х 100,8 х 101,0 х 100,9 х 101,4 х 101,3 х 100,8 х 100,4 х 98,7 х 99,6 х 100, 1 х 100,0 х 100, 1) /  100 ) – 15 713, 76  грн. = 2 175, 27  грн.

Таким чином сума інфляційних втрат   за період з січня 2010 р. по листопад  2011р. підтверджується матеріалами справи в розмірі 2 175, 27 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача саме в цьому розмірі.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України,  які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 25.12.2009р. по  01.12.2011 року повинна бути розрахована наступним чином : 15 713, 76  грн. х  706 днів прострочення х 3% / 365 днів  = 911, 83 грн.

Проте, оскільки суд позбавлений права виходити за  межі позовних вимог, заявлена позивачем сума 3 % річних  в розмірі 159, 06 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписи статті 4-7 названого Кодексу твердять про те, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.  

Згідно з пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А стаття 43 ГПК передбачає, що  Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Фаворит» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. М. Залки, кв. 67 ідентифікаційний код 31859504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «Рост-Авто-Крим» (99055, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Ген. Лебедя, 47 ідентифікаційний код 32634969) 15 713, 76 грн.  грн. заборгованості, 159, 06 грн. – 3% річних,  2 175, 27  грн. інфляційних втрат, 1 381, 83  грн. судового збору.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.02.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського  процесуального кодексу України та підписана 24.02.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу Украї

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.