№ 2-561/12  

РІШЕННЯ

іменем України

07.02.2012  року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                 Сеніна  В.Ю.

при секретарі                                        Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

у липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 27.12.2007 між ним та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № СL-100/2530/2007, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит на купівлю автомобіля в розмірі 31861,38 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 10,49% річних та кінцевим строком повернення кредиту 26.12.2013.

Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, а також на те, що умови договору суперечать чинному законодавству, просить визнати недійсним кредитний договір, а також зобов’язати відповідача зарахувати суму в розмірі 66806,25 грн., що надійшла до банку, як виплата страхового відшкодування за автомобіль, на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором.

В судове засідання позивач не з’явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача –ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на надані письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 27.12.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № СL-100/2530/2007, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на купівлю автомобіля в розмірі 31861,38 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 10,49% річних та кінцевим строком повернення кредиту 26.12.2013.

23 вересня 2009 року між сторонами було укладено додатковий договір № 1 до зазначеного вище кредитного договору, яким останній було доповнено графіком платежів та визначено, що погашення кредиту здійснюється шляхом сплати ОСОБА_1 ануїтетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що встановлені графіком платежів.  

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

-          неторговельні операції з валютними цінностями;

-          операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

-          ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

-          залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

-          залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

-          інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на відсутність якої посилається позивач, то якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача зарахувати суму в розмірі 66806,25 грн., що надійшла до банку, як виплата страхового відшкодування за автомобіль, на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, позивач зазначив, що вказану вище суму було перераховано відповідачу страховою компанією «Інго», але відповідач дану суму як оплату по кредиту та відсоткам на його рахунок не зарахував.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено відповідними доказами, що грошову суму в розмірі 66806,25 грн. в якості оплати страхового відшкодування автомобіля «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1, було перераховано на рахунок відповідача 29.06.2010 та в подальшому спрямовано на:

452,44 доларів США –заборгованість по простроченим відсоткам, що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_2;

17,91 доларів США –заборгованість по відсоткам на прострочене тіло кредиту, що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_4;

962,87 доларів США –заборгованість по простроченому тілу кредиту, що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_5;

171,42 доларів США –заборгованість по сплаті нарахованих відсотків, що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_6;

5915,53 доларів США – заборгованість по тілу кредиту, що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_3.

Зазначене вище зарахування передбачено умовами кредитного договору, зокрема п.1.5.1.3, який визначає черговість направлення коштів, що надходять до банку для виконання боргових зобов’язань.

Крім того, вказаним пунктом договору передбачено, що банк має право змінити порядок погашення боргових зобов’язань за кредитним договором.

За вказаних обставин вимога щодо зобов’язання відповідача зарахувати суму в розмірі 66806,25 грн., що надійшла до банку, як виплата страхового відшкодування за автомобіль, на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором є необґрунтованою.

Доводи позивача про те, що він не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти –гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.   

Таким чином, під час розгляду справи не встановлено підстав для визнання кредитного договору недійсним, а також відсутні підстави для зобов’язання відповідача вчинити дії щодо зарахування грошових коштів.  

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.   

Враховуючи викладене, суд, оцінюючи зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позивач не довів тих обставин, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, натомість відповідач свої заперечення обґрунтував та обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень, довів.

Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, ст.ст. 192, 257, 261, 267, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити дії залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя