2-232/12

                                                          РІШЕННЯ                                                                   

                                       ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

             26.01.2012   року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі: головуючого  -  судді Горбань Н.І. при секретарі Анісімовій М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”, третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -

                                                    ВСТАНОВИВ:

           В лютому 2011р. представник позивача  звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору недійсним.

Зазначив, що 01.07.2004р. між ним та АКБ «Райффайзенбанк Україна»в особі Філії АКБ «Райффайзенбанк Україна»у м. Львові було укладено кредитний договір № ML-600/052/2004р., згідно умов якого банк надав позивачеві кредит в сумі 26 841,00 доларів США на придбання нерухомості на території України, а саме: квартири АДРЕСА_1, дата остаточного повернення кредиту не пізніше 01 липня 2014р., процентна ставка за користування кредитом в розмірі 13 % річних.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення своїх зобов’язань за цим договором позичальник, керуючись положеннями чинного законодавства, передає в іпотеку банку нерухоме майно, яке має бути передане у власність позичальнику продавцем відповідно до умов договору купівлі-продажу майна та всі належні позичальнику за договором купівлі-продажу майнові права вимоги до продавця.

30 серпня 2004р. між сторонами було укладено договір іпотеки № PCL-600/327/2004.

Вважає, що умови кредитного договору порушують права позивача, як споживача, та не відповідають вимогам чинного законодавства, що передбачено ст. ст. 203 ч. 1, 215 ЦК України.

Крім того, не повідомлення банком всієї необхідної інформації щодо договору у належній формі є введення позивача в оману про обставини, які мають істотне значення для правочину. Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою. Якби позичальник міг адекватно оцінити всі ризики та невигідні для нього наслідки даного, то він не уклав би його на таких умовах.

Використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, значно погіршує становище позичальника порівняно з банком в разі настання певних подій. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.   

          Просить суд визнати недійсним кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем з моменту укладання; визнати факт існування в країні фінансово-економічної кризи, як форс-мажорну обставину, та провести розтермінування сплати виниклої заборгованості, нарахованих штрафних санкцій та пені по кредитному договору.

          Представник позивача надав суду заяву, щоб справу розглянути у його відсутність (а. с. № 101).

           Представник відповідача надав суду заяву, щоб справу розглянути у його відсутність та в задоволенні позову відмовити (а. с. № 106).

           Третя особа: ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася повторно, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомляла, тому згідно вимог ст.. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність (а. с. № № 71, 79).

           Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          В судовому засіданні достовірно встановлено, що 01.07.2004р. між позивачем ОСОБА_1 і АКБ «Райффайзенбанк Україна»в особі відділення (філії) АКБ «Райффайзенбанк Україна»у м. Львові було укладено кредитний договір № ML-600/052/2004 р., згідно умов якого банк надав йому кредит в сумі 26 841,00 доларів США на придбання нерухомості на території України, а саме: квартири АДРЕСА_1, дата остаточного повернення кредиту не пізніше 01 липня 2014р., процентна ставка за користування кредитом в розмірі 13 % річних (а. с. № № 21 - 24).

30 серпня 2004р. між сторонами було укладено договір іпотеки № PCL-600/327/2004, згідно якого в забезпечення боргових зобов’язань за кредитним договором предметом іпотеки стало нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. № № 28 - 30).

01.07.2009р. між сторонами було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-600/052/2004 від 01 липня 2004р., відповідно до якого вони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору (а. с. № № 25 - 27).

           Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009р. № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

При укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з його умовами, а також змінами та доповненнями, передбаченими додатковим договором № 1 до кредитного договору, не заперечував проти них, отримавши кредит в обумовленій договором сумі.

Таким чином, вимоги представника позивача про визнання недійсним договору, як такого, що суперечить Конституції України, Цивільному Кодексу України, а також моральним засадам суспільства, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, не грунтуються на Законі, тому не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині існування в країні фінансово-економічної кризи, як форс-мажорної обставини, не підтверджуються жодними доказами.

Вимоги в частині розтермінування сплати виниклої заборгованості та інших обов’язкових платежів, то в даних вимогах суд не вбачає спору між сторонами.

           З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, ст. ст. 203, 215 ч. 1 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 81, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

  ВИРІШИВ:

           В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”, третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним  -  відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: