АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2011 року колегія суддів з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Сілкової І.М.,
суддів - Фрич Т.В., Худика М.П.,
за участю прокурора - Тертичного О.А,
засуджених - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА :
Цим вироком:
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, судимий: 16 вересня 1999 року за ч. 2 ст. 142 КК України ( в редакції 1960 року) із застосуванням ст. 44 КК України ( в редакції 1960 року) на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; 19 липня 2005 року за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК України ( в редакції 2001 року) із застосуванням ст.ст. 69, 70 КК України ( в редакції 2001 року) на 3 роки позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 25 квітня 2008 року по відбуттю строку покарання.
засуджений за ч. 1 ст. 129 КК України на 2 роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 146 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого остаточно призначено покарання 4 роки позбавлення волі.
Справа № 11/2690/1713/2011 Головуючий у 1 інстанції Марченко М.В.
Категорія – ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 129 КК України Доповідач Худик М.П.
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, не судимий,
засуджений за ч. 1 ст. 129 КК України на 1 рік обмеження волі, за ч. 2 ст. 146 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого остаточно призначено покарання 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 2 роки з покладенням обов’язків передбачених ст. 76 КК України.
По справі вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду, 29 жовтня 2009 року близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, знаходячись в приміщенні автогаража по АДРЕСА_3, вступили між собою в попередню злочинну змову на незаконне позбавлення волі ОСОБА_5, з метою змусити останнього зізнатися в крадіжці з гаража ОСОБА_2.
Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, ОСОБА_2 погрожуючи застосуванням фізичного насильства щодо ОСОБА_5, висловлюючи погрози вивести до лісу і там його закопати, наказав ОСОБА_5, стати в мішок. ОСОБА_5, побоюючись висловлених ОСОБА_1 погроз вбивством, сприймаючи погрози такими, що можуть бути здійснені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реально, виходячи з обстановки та вчинюваних щодо нього дій, всупереч власній волі змушений був стати в мішок. Після цього, ОСОБА_1 розкачав горловину мішка догори, таким чином, що ОСОБА_5 опинився всередині мішка. Продовжуючи злочині дії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, помістили в мішок, в якому знаходився ОСОБА_5 в багажник автомобіля ОСОБА_2 «Мерседес-126», реєстраційний номер НОМЕР_1, забравши у ОСОБА_5 два мобільні телефони, вивезли його в лісову місцевість по вулиці Бориспільській у м. Києві. Після чого, ОСОБА_1 витягнув предмет, схожий на пістолет та наказав ОСОБА_5 вилізти з багажника. ОСОБА_5, сприймаючи предмет, схожий на пістолет, який утримував в руці ОСОБА_1, як вогнепальну зброю, що може бути застосована до нього та сприймаючи погрози вбивством реально, виліз з багажника та став на коліна перед ОСОБА_2 і ОСОБА_1 почав просити останніх припинити їх злочинні дії щодо нього, посилаючись на свою непричетність до вчинення крадіжки, в якій його підозрювали. Після цього, ОСОБА_1 відвівши ОСОБА_5 від автомобіля, став погрожувати йому вбивством, при цьому зазначив, що якщо останнього і не вб’ють, то прострілять ноги, що потерпілий сприйняв реально.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв’язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених, внаслідок м’якості, а також неправильного застосування кримінального закону та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_2 за ч.1 ст. 129 КК України до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 146 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання 3 роки позбавлення волі ОСОБА_1 засудити за ч. 1 ст. 129 КК України до 2 років обмеження волі, за ч. 2 ст. 146 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. На обґрунтування своєї апеляції посилається на те, що судом при постановленні вироку не повної мірою враховано ступінь суспільної небезпеки вчинених засудженими злочинів, неправильно застосовано кримінальний закон та звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання із встановленням іспитового строку 2 роки, оскільки останній вчинив два злочини проти гарантованих Конституцією України прав і свобод громадянина на життя та вільне пересування, визнав вину лише частково та щиро не розкаявся, у зв’язку із чим не втратив своєї суспільної небезпеки. Крім того, судом правильно не визнано жодної обставини, яка б пом’якшувала покарання, відповідно до ст. 66 КК України.
В апеляції захисник ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, застосувати до засудженого ОСОБА_1 ст. 75 КК України, установивши іспитовий строк в межах чинного законодавства. На обґрунтування своєї апеляції посилається на те, що ОСОБА_1 на обліку у психіатра, нарколога не перебуває, у примусових заходах лікування від наркоманії, алкоголю не потребує, характеризується позитивно, має постійне місце проживання в м. Києві, до взяття під варту працював. Крім цього, тяжких наслідків від скоєного не наступило, претензій матеріального та морального характеру потерпілий не має.
В апеляції засуджений просить вирок пом’якшити. На обґрунтування своєї апеляції посилається на те, що він щиро кається у скоєному злочині, на обліку у психіатра, нарколога не перебуває, примусових заходів лікування від наркоманії, алкоголю не потребує, має постійне місце проживання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та просив її задовольнити і заперечував проти задоволення апеляцій захисника та засудженого, засуджених та захисника, які підтримали подані апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника і заперечували проти задоволення апеляції прокурора, провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій в їх межах, провівши судові дебати, надавши останнє слово засудженим, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, а апеляції засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню а вирок суду зміні – виходячи з наступного.
Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виходячи з визнаних судом доведеними фактичних обставин справи, кваліфіковані за ч. 1 ст. 129 КК України, як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози та за ч. 2 ст. 146 КК України, як незаконне позбавлення волі людини, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
Винність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 129 та ч. 2 ст. 146 КК України за обставин викладених у вироку, кваліфікація їх дій в апеляційній інстанції не оспорюється, а томуколегія суддів докази, щодо цього не досліджує згідно з вимогами ч. 1 ст. 365 КПК України.
При призначенні покарання суд, врахувавши ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, роль кожного у вчиненому, дані про особу кожного з підсудних, зокрема те, що ОСОБА_2 працює, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, злочин вчинив вперше. ОСОБА_1 працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше був неодноразово судимий та вчинив нові злочини, маючи не зняті та не погашені судимості, обґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання з випробуванням, а ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі.
Проте, визначаючи розмір покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 146 КК України суд не врахував обставин справи та загальних засад призначення покарання, встановлених ст. 65 КК України.
Так, судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку зазначено, що при призначенні покарання ОСОБА_1, суд враховує, що він має непогашені та не зняті судимості, тому вважає, що виправлення його неможливе без ізоляції від суспільства, у зв’язку з чим не вбачає підстав для застосування вимог ст. 69, 75 КК України.
При цьому призначив покарання у виді позбавлення волі на строк ближчому до максимальної межі санкції статті, що на думку колегії суддів з урахуванням вище зазначеного призначене покарання є суворим.
Тому, колегія суддів, вважає за необхідне пом’якшити призначене за ч. 2 ст. 146 КК України до 3 (трьох) років.
В решті вирок залишити без зміни.
Істотних порушень вимог КПК України, які б тягли скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України.-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення.
Апеляції захисника та засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2011 року щодо ОСОБА_1 змінити, пом’якшити призначене йому покарання за ч. 2 ст. 146 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання більш суворим покарання менш суворого остаточно призначити ОСОБА_1 покарання 3 (три) роки позбавлення волі.
В решті вирок залишити без зміни.
Судді:
____________ _____________ ____________
Сілкова І.М. Фрич Т.В. Худик М.П.