Справа № 22ц/2690/1099/2012
Головуючий у 1 інстанції: Оксюта Т.Г.
Доповідач: Кирилюк Г.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2012 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - судді Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мозолевській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності в прядку спадкування за заповітом, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, поданої їх представником ОСОБА_6 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року , -
в с т а н о в и л а:
01.03.2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації , в якому просила встановити факт належності померлому ОСОБА_7 будинку АДРЕСА_1 та визнати це майно спадковим та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на вказане нерухоме майно.
В позові зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1. померла її мати ОСОБА_8, яка постійно проживала в АДРЕСА_1 у приватному будинку, збудованому подружжям. Спадкоємцями першої черги після смерті матері були її чоловік - ОСОБА_7, вона та її брат ОСОБА_9 Після смерті матері в будинку залишилися проживати вона, її батько ОСОБА_7 та онука ОСОБА_2
17.02.1994 р. батько ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори, яким заповів їй житловий будинок з прилеглими до нього надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_3. батько помер. Вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право спадкування за заповітом, але їй було відмовлено у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.
Оскільки будівництво будинку давно завершено, більше 40 років використовується як житло, а відповідач не приймає будинок в експлуатацію, в усній формі відмовився надати відповідний акт, просила суд позов задовольнити з підстав, визначених ч.ч. 1, 2 ст.331 ЦК України.
В ході розгляду справи судом першої інстанції було проведено заміну відповідача на Київську міську раду.
В заяві від 30.08.2011 року позивачка подала суду уточнену позовну заяву, в якій просила суд визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 що складається з веранди (1) площею 10,8 кв.м.; прихожої (2) площею 16,1 кв.м., житлової кімнати (3) площею 28,2 кв.м., житлової кімнати (4) площею 9,5 кв.м., житлової кімнати (5) площею 9,4 кв.м, кухні (6) площею 8,7 кв.м., а також прилеглих надвірних будівель – сарай площею 37,0 кв.м. (літера Г), погріб площею 24,0 кв.м. (літера Д), убиральня площею 3,0 кв.м. (літера Є), споруди (ворота, огорожа, доріжки (№1-4), та зобов’язати її ввести будинок в експлуатацію.
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Посилаються на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначили, що спадкодавцем у встановленому законом порядку не було набуто право на це майно, а тому правові підстави для визнання права на спадщину за позивачем відсутні. В побудові спірних споруд приймав участь чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_9 Позивачка не надала доказів на підтвердження відповідності новоствореної будівлі визначеним законом вимогам та умовам, а також безпідставності відмови відповідача в прийнятті вказаного нерухомого майна в експлуатацію.
В судовому засіданні представник апелянтів ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1, її представник ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечують та просять її відхилити, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31).
17 лютого 1994 року ОСОБА_7 заповів будинок з прилеглими до нього надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а.с.30).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер (а.с.32).
Згідно інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, станом на 08.10.2010 р. будинок АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано (а.с.48).
Листом №3927/02-14 від 01.11.2010 р. Державний нотаріус Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори повідомив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв’язку з відсутністю правоустановчих документів на спадкове майно, а саме свідоцтва про право власності на будинок (а.с.47).
Згідно технічного паспорту, виданого на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого станом на 06.08.2010 р., спорудами, побудованими в 1970 році, є будинок під літерою «А» , що має житлову площу 47,1 кв.м., підсобну 35,6 кв.м., сарай (Г), погріб (Д), убиральню (Е), споруди №1-4. Документи, які підтверджують право власності в БТІ не зареєстровані (а.с.9-12).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на будинок АДРЕСА_1 під літерою «А» з прилеглими до нього надвірними будівлями та спорудами , суд першої інстанції виходив з того, що будівництво вказаного будинку завершене більше 40 років тому, використовується як житло. Право власності ОСОБА_7 на житловий будинок зі спорудами, яке перейшло до нього в порядку спадкування, підтверджується технічним паспортом БТІ від 06.08.2010 р., будинковою книгою, дозволом на забудову №786, актом на земельну ділянку від 22.06.1957 р., проектом газифікації будинку, архівною довідкою №198, квитанціями про сплату податку на землю з 1990-2010 роки, листом Солом’янської райдержадміністрації від 12.07.2010 р. Останній, в свою чергу, заповів вказане майно позивачу.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Як пояснила позивачка в судовому засіданні, спірні будівлі і споруди були побудовані в 1970 році її батьками: ОСОБА_8 та ОСОБА_7, останні ним користувались до своєї смерті, сплачували страхові внески, набули вказане майно правомірно. Проте, на підтвердження вказаної обставини позивачем не надано суду належних доказів.
Так, згідно архівної довідки від 17.12.1993 р. №198, виданої Районним державним архівом Києво-Святошинської райради народних депутатів Київської області, по документам архівного фонду Жулянської сільської Ради, в погосподарській книзі за 1983-1985 роки є особовий рахунок ОСОБА_8. В графі «всього землі» зазначено: «0,14 га по АДРЕСА_1» (а.с.34).
Виконавчий комітет Києво-Святошинської райради трудящих надав ОСОБА_11 дозвіл №786 від 29.06.1957 року на будівництво житлового будинку в с. Жуляни, з терміном закінчення будівництва - 01 жовтня 1959 року (а.с.24).
Позивачем не надано суду доказів, що побудовані в 1970 році будинок та споруди належали саме спадкодавцю. Остання пояснила, що будинок не був зареєстрований, а чи є дані про його приналежність в по господарській книзі їй не відомо.
За таких підстав вказане майно не може бути об’єктом спадкування як нерухоме майно.
Спірні будівлі і споруди були зведені до набрання чинності законом України «Про власність», а тому правовідносини з приводу набуття на них права власності чи користування, регулювались чинними на той час нормами ЦК України 1963 р.
За правилами ст.105 ЦК УРСР ( 1963 року) громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубими порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатись цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 р., яка була чинною до 13.12.1995 р., реєстрації підлягали усі будинки і домоволодіння, які були закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі документів, що підтверджують право власності. Реєстрація проводиться на підставі документів, що встановлює право власності, а при їх відсутності громадянин подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок і видачу свідоцтва.
Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на будинок під літерою «А» та споруди, розташовані по АДРЕСА_1, суд не врахував наведені вище норми, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення спадкодавців або позивача з відповідними заявами до органів місцевого самоврядування з питання узаконення спірних будівель і споруд, а також про відмову цих органів у їх вирішенні.
Звернення ОСОБА_1 07.06.2010 р. з заявою до Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про надання відповіді у зв’язку з неможливістю оформлення права власності, оскільки будинок не прийнято в експлуатацію, не є належним доказом на підтвердження вказаної обставини.
Згідно відповіді Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації на вказане звернення від 12.07.2010 р. №8553/01, за інформацією, викладеною у заяві, без вивчення документів та з’ясування додаткових обставин по суті, надати обґрунтовану відповідь неможливо. ОСОБА_1 запропоновано зустрітись з працівниками відділу будівництва, архітектури та землекористування Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації (а.с.37).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Встановивши, що жилий будинок є самочинним будівництвом, до експлуатації не прийнятий, в установленому порядку не зареєстрований, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані по АДРЕСА_1 не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 312-316 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 та зобов’язання ввести будинок в експлуатацію.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: