Справа № 22ц/2690/1662/12                                

Головуючий у 1 інстанції: Андрейчук Т.В.

                            Доповідач: Кирилюк Г.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26  січня  2012  року  Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  в складі:

головуючого - судді              Кирилюк Г.М.

суддів:                                    Панченка М.М., Вербової  І.М.

при секретарі                         Мозолевській В.В.

за участю позивачки             ОСОБА_1,

представника  позивача        ОСОБА_2

відповідача                            ОСОБА_3

розглянувши у відкритому  судовому засіданні цивільну  справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3  про  визнання  договору  дарування  2/3  частин  квартири недійсним та визнання  права власності на  2/3  частини квартири, за  апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на  рішення  Оболонського  районного  суду  м. Києва  від  05 серпня  2011  року,-

встановила:

У  червні  2011  року  ОСОБА_1 звернулась до  суду  з позовом  до  ОСОБА_3 про  визнання недійсним договору  дарування  2/3  частин квартири від 09.08.2008 року  недійсним та визнання  права власності на  2/3 частин квартири АДРЕСА_1  на  ті підстави, що  на  момент укладення вказаного  правочину  вона помилялась щодо  обставин, які мають  істотне  значення,  а саме щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін за договором.

Свої вимоги  обґрунтовувала тим, що  є  особою похилого  віку, інвалідом  2 групи  по  зору, часто  хворіє,   потребує допомоги  по  господарству, догляду , утриманню, а  також  у  забезпеченні  її медичною допомогою.  Відповідач по  справі є  її онуком,  який  пообіцяв, що  буде   її  доглядати, надавати  допомогу, а вся  квартира після її  смерті   перейде  у власність  відповідача. Який конкретно  договір  09.08.2008  р. вони уклали в нотаріальні  конторі  вона  не  розуміла,  хоча вважала, що  укладає  договір  довічного утримання. Вона не  могла  просто  так,  без будь-яких  обіцянок з боку відповідача  подарувати  єдину належну  їй  квартиру. Відповідач  тривалий час  ніякої допомоги їй не надає,  а тому  вона   була  змушена  звернутись  до  суду  з даним позовом.

Рішенням  Оболонського  районного  суду  м. Києва  від 05 серпня  2011  року в задоволенні позову відмовлено.    

Не погоджуючись з ухваленим  по справі рішенням,  ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається  на ті підстави, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема,  судом не  досліджено  та не  враховано, що   вона  є  інвалідом  2 групи  по зору  та дуже  погано бачить.  Наміру  подарувати житло  у неї  не  було.   Між   нею  та відповідачем існувала  домовленість  про  укладення  договору  довічного  утримання. Під час  розгляду  справи вона вказувала на свідків,  які можуть це  підтвердити,  проте судом це  не було  враховано.  Крім цього, судом не було  залучено  до участі в справі в якості  учасника процесу державну  нотаріальну  контору, в якій  правочин  було  посвідчено.

В судовому  засіданні  позивачка та її представник апеляційну  скаргу  підтримали та просять  її задовольнити.

Позивачка в суді апеляційної інстанції  пояснила, що  відповідач  є  її  племінником. Коли вона  з  чоловіком  купувала  спірну  квартиру  в 1997  році,  одразу  було  вирішено  передати  частину  йому у власність.  З  2003 року  відповідач проживав разом  з нею,  був  хорошим,   вона  його  любила.  При  укладенні  договору  в нотаріальній  конторі вона   мала намір  подарувати квартиру,  розуміла, що її  віддає   відповідачу.  При цьому вона  розраховувала, що останній буде  їй  допомагати.  Після  укладення  договору  відповідач рік проживав разом з нею,   вона  йому готувала їжу.  Проте, після  одруження  відповідач   разом  з дружиною  залишили квартиру, оскільки  у  неї  не склалися  відносини з  його  дружиною.  На даний час   разом  з нею  проживає  сестра   відповідача,  яка  надає  їй  допомогу.

Оскільки  вона  є  людиною похилого  віку,  за  станом здоров’я  потребує  допомоги,  яку відповідач їй не  надає,   просить  рішення  суду  першої інстанції  скасувати  та  задовольнити її  позовні вимоги.

 Відповідач  просить   відхилити апеляційну  скаргу  позивача та залишити рішення  першої інстанції  без змін.  Пояснив, що    позивачка  мала  намір саме подарувати  йому  квартиру.  З  цією метою   отримувала  довідку в БТІ. Розмов  про  укладення  договору довічного утримання не  було.  Після  укладення  договору позивачка  просила  його тільки  не  реєструватися в квартирі. Коли вони проживали разом,  він  ніс  витрати  по  оплаті за квартиру, робив дрібний ремонт.  Оскільки  його  дружина  не   змогла   проживати  разом з позивачкою,  вони стали проживати окремо.   Пояснив, що  позбавляти позивачку житла  він  ніколи   не збирався,  матеріально  та  фізично  буде їй  допомагати.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,  заслухавши доповідь  по справі, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, допитавши свідків  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_6,  перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів  дійшла  висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.  

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що договір дарування квартири, укладений між  сторонами,  відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та відсутні підстави  для визнання його недійсним.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.

Згідно ч.1, ч. 2  ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  Істотне  значення  має помилка  щодо природи  правочину, прав  та обов’язків  сторін, таких  властивостей і якостей речі,  які значно  знижують   її  цінність   або   можливість  використання  за цільовим призначенням. Помилка  щодо мотивів  правочину не  має істотного  значення, крім випадків,  встановлених  законом.  

Відповідно  до  п. 19  Постанови Пленуму Верховного  Суду  України « Про  судову практику  розгляду   цивільних справ  про  визнання  правочинів  недійсними»  від 06.11.2009 №9   обставини , щодо  яких  помилилася сторона  правочину (стаття 229 ЦК), мають  існувати   саме на  момент  вчинення  правочину. Особа на  підтвердження   своїх вимог   про  визнання  правочину недійсним  повинна  довести, що  таке помилка  дійсно  мала  місце, а також  що вона  має істотне  значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання
або виникнення труднощів  у  її  використанні,  що  сталося  після виконання  хоча  б  однією  зі  сторін зобов'язань,  які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має  правового  значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок  власного  недбальства,  незнання закону чи
неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою  для визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що 2/3  частини квартири  АДРЕСА_1  належали  позивачу:  1/3 частина на підставі договору  купівлі-продажу, зареєстрованого  Товарною біржею  «Українська біржа  Десятинна» 21.10.1997 року , зареєстрованого у Київському   міському  бюро  технічної інвентаризації  27.10.1997 р.;  1/3  частина  на підставі  свідоцтва про   право на  спадщину  за законом, виданого  Одинадцятою  Київською державною нотаріальною конторою 06.12.2003 року, зареєстрованого  у Київському  міському  бюро  технічної  інвентаризації  та реєстрації  права власності  на об’єкти   нерухомого  майна  08.01.2004 року.

Відповідач ОСОБА_6 є власником  1/3 частини вказаної квартири відповідно до  договору  купівлі-продажу   від  21.10.1997  року  (а.с.9).

09.08.2008 року  Державним нотаріусом  Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори   було посвідчено   договір  дарування  позивачкою  2/3 частин  квартири  за АДРЕСА_1  на користь  відповідача.

Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що  встановлює   обов’язок  обдаровуваного   вчинити на користь   дарувальника  будь-яку дію майнового  або немайнового  характеру, не є договором  дарування.

Позивачка в судовому засіданні наполягала, що помилка щодо природи правочину  полягала  в  тому, що  вона  мала намір  укласти   договір  довічного  утримання.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона  зобов’язана  довести ті обставини,  на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається  з тексту договору дарування,  державним нотаріусом було роз’яснено   вимоги  законодавства  щодо  змісту  й правових наслідків  правочину, що  укладається сторонами.    

Допитаний   за  клопотанням  позивача  свідок  ОСОБА_5  суду  пояснила,  що є рідною сестрою  відповідача,  з   серпня  2011  року  проживає  разом  з  позивачкою, оскільки  іншого  житла  в м. Києві не  має.    В колі  її сім`ї йшли  розмови, кому дістанеться спірна  квартира.   Позивачка розказувала, що   переписала  квартиру на  її брата, проте не  отримує  від нього тієї  допомоги, на  яку розраховувала.  

Свідок  ОСОБА_6,   батько  відповідача,   пояснив, що  його син  проживав  разом з тіткою,  яка є  похилого  віку.  Йому відомо, що   вона  залишила його  сину   2/3 частини квартири по  договору.   Який саме договір було  укладено  він  не знає.  В подальшому син   виїхав  проживати в м. Брусилів та перестав надавати  допомогу, що  викликало  у них в родинні  запитання.  На  даний час у них з сином конфліктна ситуація.

Свідок відповідача,  ОСОБА_6,   суду  пояснив, що  позивачка  є  його  хрещеною матір’ю, а  відповідач - племінником.  Позивачка  вела  розмову про  те, що   бажає  власну квартиру   розподілити між родичами,  проте   було  вирішено, щоб  вона  залишилась  відповідачу, який вже є  власником  1/3   її частини.

Даючи  оцінку  зібраним по справі доказам в їх  сукупності, колегія суддів   дійшла висновку, що позивачка не  довела, що  помилка   щодо природи  правочину   насправді  мала  місце. Доводи позивачки про те,  що вона сподівалась на допомогу племінника,  а  останній  одружився та залишив її, що, зокрема,  підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  не мають істотного значення,  оскільки стосуються мотивів вчинення правочину,  а невдячність обдарованого не є підставою для визнання   правочину недійсним.  

Ухвалене  по  справі  рішення  не  вплинуло  на права або  обов’язки  нотаріальної контори, державним нотаріусом  якої  було  посвідчено  правочин,  а тому  не  залучення  вказаної  особи до  участі в справі  не є підставою   для його скасування.

Оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду  відповідають  обставинам  справи.

Відповідно  до  ст.308  ЦПК  України апеляційний суд  відхиляє   апеляційну скаргу  і залишає  рішення  без змін, якщо  визнає,  що суд першої інстанції  ухвалив рішення  з додержанням  норм матеріального  і процесуального  права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Оболонського  районного суду м. Києва від 05 серпня   2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: