Справа №  2-828/11

                                                                            Р І Ш Е Н Н Я
                                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          15.11.2011  року.   Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді - Савічева В.О.

при секретарі – Штепа О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  у м. Кременчуці   цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до Публічного  акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»  про визнання договору іпотеки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом  до ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк»  про визнання договору іпотеки недійсним, зазначаючи, що 27 грудня 2007 року нею із ЗАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № PLRMGK0000000003. У відповідності до умов вищевказаного кредитного договору банком було надано в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості Кредитні ресурси в сумі 100000 (Сто тисяч) долл. США з оплатою по процентній ставці 1 1.04 % річних.

Того ж дня з метою забезпечення зобов'язань по кредитному договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та нею був укладений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №6723,  за яким предметом іпотеки є будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, та належить їй - іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_3. приватним нотаріусом Кременчуцькою міською нотаріального округу 27.11.2007р. за р. №6722. Однак договір іпотеки не був погоджений у встановленому порядку Органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються. У будинку, який є предметом застави за договором іпотеки проживали і проживають на даний час неповнолітні та малолітні діти.

Відповідно до ч. б ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь - яких право чинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користуватися жилим приміщенням, оскільки відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. З ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них. з ким вона проживає.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України. Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 27.12.2007 р. укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд його задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» Жукова В.П. в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву.

Треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_6, Орган опіки та піклування Автозаводського райвиконкому м. Кременчука, Орган опіки та піклування Крюківського райвиконкому м. Кременчука, приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, про час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між ОСОБА_7, який знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 (Продавець) та ОСОБА_1, яка зареєстрована в АДРЕСА_2, (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1.

В цей же день між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким позивачу надані кредитні ресурси в сумі 100000 доларів США.

Також в цей же день до нотаріальної контори м. Кременчука подана заява ОСОБА_6, який цією заявою дав згоду на придбання дружиною - ОСОБА_1 будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між банком та позичальником також 27 грудня 2007 року укладено договір іпотеки.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «Добробит» від 30.06.2010 року за вих. №759, ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 та має склад сім'ї 9 чоловік, в тому числі чоловік та діти.

Пізніше, ОСОБА_1 надавалась довідка (виписка з домової книги про склад сім'ї і реєстрацію) ТОВ «Добробит» від 2.09.2010 року в тому, що вона зареєстрована по АДРЕСА_2. На цій площі проживають і зареєстровані вісім чоловік - заявник, чоловік та діти.

Таким чином, в будинку, який придбавався за рахунок кредитних коштів, на момент укладення угод, в тому числі і іпотеки, ані ОСОБА_1, ані члени її сім'ї не були зареєстровані і не жили у вказаному будинку.

Спірний договір іпотеки цілком відповідає чинному цивільному законодавству, зокрема:

Загальною підставою визнання правочину недійсним згідно зі ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1-3, 5-6 ст.203 та іншими щодо конкретного виду правочину нормами ЦК України.

Оспорюваний договір іпотеки укладено у повній відповідності до вимог ст.638 ЦК України, норми якої встановлюють, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У позові ОСОБА_1 наводить як підставу недійсності договору, правила статті 17 Закону України „Про охорону дитинства" та ст.12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Проте, суд вважає, що для вирішення спору у цій справі вказані норми не можуть бути застосовані, оскільки:

За статтею 17 Закону України „Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Тобто батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування розпоряджатися майновими правами дітей.

Проте неповнолітні діти позивачки майнових прав відносно забезпеченої договором іпотеки квартири не мали. Отже для укладення цього договору дозвіл органу опіки та піклування законом не вимагається.

Стаття 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" за нормами якої для здійснення будь-яких угод відносно нерухомого майна, право користування яких мають діти, також не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки він визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення. Відповідно зі ст.4 цього Закону ( межі дії закону), цей Закон поширюється на громадян України та осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживали і після втрати прав на жилі приміщення проживають на території України. Вказаний закон застосовується в тому випадку, якщо діти мають статус безпритульного або бездомного.

Окрім того, як видно з матеріалів справи, малолітні діти позивачки за період з 2007 року і станом дотепер, зареєстровані не були, право користування ними житлом в оспорюваній квартирі шляхом реєстрації за місцем проживання не встановлено, права власності діти не набули.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.           Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків апеляційного оскарження, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя: