УХВАЛА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Справа №:
22-ц/0191/16/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"18" січня 2012 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКустова І.В

СуддівЛоманова Л.О., Притуленко О.В.

При секретаріКовтун Н.В.

  розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2011 року    

В С Т А Н О В И Л А :

 У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі –Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості  розмірі 20 978,45 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що за кредитним договором  від 02 жовтня 2008 року відповідач отримала у Банку грошові кошти у сумі 2707,42 грн., зі сплатою за користування кредитом 0,12%  річних на суму залишку заборгованості  з кінцевим терміном повернення кредиту 02 січня 2010 року. Зобов’язання за вказаним договором відповідач належним чином не виконувала, у зв’язку з чим станом на 18 березня 2011 року виникла  вказана заборгованість.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2011 року позов задоволений частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 5 503,98 грн.; у задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове – про задоволення позову у повному обсязі.

На думку апелянта, судом помилково до спірних правовідносин застосовані положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки  при укладенні кредитного договору відповідач з умовами нарахування пені погодилася, а зменшення  розміру пені  вказаним  договором не передбачено;  судом не враховано пункт 4.6 кредитного договору, з якого вбачається, що нарахована при затримці виконання зобов’язання понад 210 днів  пеня є по суті процентами  за користування кредитом; суд не звернув уваги на те, що зменшення  розміру пені  можливо тільки при наявності одночасно двох умов – значного перевищення розміру  неустойки над розміром збитків та наявності інших обставин, які мають істотне значення;  відповідно до положень статті 616 цього Кодексу  зменшення  розміру неустойки можливо тільки при наявності вини кредитора у порушенні зобов’язання боржника, доказів чому відповідач не надала.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,  перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України)  під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 02 жовтня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір, умовами якого передбачено нарахування пені у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості по  кредиту за кожний прострочений  день, але не менше 1 гривні (пункт 6.1). Пунктом 4.6 цього договору передбачено, що при порушенні Позичальником строків погашення заборгованості понад 210 днів вся заборгованість вважається простроченою; на залишок простроченої заборгованості Позичальник сплачує пеню у розмірі, зазначеному у пункті 6.1; при цьому відсотки за користування кредитом не сплачуються(а.с.6-7).

З розрахунку  Банку вбачається, що  сума простроченої заборгованості за кредитом за період з 25 грудня 2008 року по  18 березня 2011 року складає  2 526 грн.87 коп., а  розмір нарахованої пені складає 16 974 грн. (а.с. 4).

Отже,  сума нарахованої Банком неустойки (пені) значно перевищує суму збитків, які спричинені виникненням заборгованості внаслідок несвоєчасного повернення відповідачем  кредитних коштів.   

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.  

Задовольняючи частково позов Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем зобов’язань по поверненню кредитних коштів, але,  урахувавши матеріальний стан відповідача та значне перевищення розміру неустойки над сумою заборгованості за кредитом, зменшив  розмір пені до 1500 грн.

При вирішенні питання про зменшення розміру  неустойки судом враховано, що відповідач є пенсіонеркою, інвалідом другої групи, внаслідок чого має скрутне  матеріальне становище, а сума нарахованої Банком пені не є співмірною розміру понесених Позичальником  збитків.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в межах своєї компетенції зроблено вірний висновок щодо можливості відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, зменшити розмір пені, як міри цивільно-правової відповідальності за порушення відповідачем узятих на себе зобов’язань.

При цьому колегія суддів не може погодитися з доводом апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції усіх умов, визначених частиною 3 статті 551 ЦК України, оскільки цей довід спростовується викладеними у судовому рішенні мотивами, якими обґрунтовується часткове задоволення позову.

Твердження апелянта про те, що судом помилково до спірних правовідносин застосовані положення вказаної правової норми не засновані на законі, тому не заслуговують на увагу.

Узгодження сторонами  під час укладення кредитного договору умов нарахування неустойки  та не визначення у цьому договорі можливості  зменшення  розміру пені не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ці обставини не перешкоджають застосуванню до спірних правовідносин положень актів цивільного законодавства України, зокрема, й Цивільного кодексу.  

Положення  статті 616 ЦК України, на яку  посилається апелянт, не були застосовані судом, як правова підстава для зменшення суми неустойки при вирішенні спору, тому довід апеляційної скарги про недоведеність вини Банку у порушенні зобов’язання боржника не має правового значення для перевірки законності оскаржуваного судового рішення.

Також неможливо погодитися з доводом апеляційної скарги по те, що пеня нарахована  при затримці виконання зобов’язання  по суті є процентами  за користування кредитом, оскільки такої умови пункт 4.6 кредитного договору не містить.

Відповідно до положень частини 1 статті 308 цього Кодексу апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

УХВАЛИ Л А :

 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили

 І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко