РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №:
22-ц/0191/48/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
РІШЕННЯ
"11" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.
СуддівРедько Г.В., Іщенка В.І.
При секретаріРемез Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» про відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням здоров’я, за апеляційною скаргою представника Відкритого акціонерного товариства «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» - Мягкого Валерія Миколайовича на заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Феодосійське АТП-14312» про визначення розміру відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням здоров’я, на підставі положень статей 1195, 1197 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 червня 1971 року мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), за наслідками якої ОСОБА_6 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Він отримав інвалідність довічно, втратив професійну працездатність на 100 відсотків, загальну працездатність на 60 відсотків. Винним у ДТП був визнаний водій Феодосійського автопідприємства 1112 ОСОБА_8, який керував автобусом, належним відповідачу, і був засуджений 21.09.1971 народним судом м. Феодосії до п’яти років позбавлення волі. До ДТП позивач працював механіком у Будівельному Управлінні Чорноморського флоту в/ч 35747. Після отримання каліцтва працювати не зміг. Відповідач, на підставі судових рішень, здійснює виплату відшкодування шкоди , заподіяної його здоров’ю, виходячи з середнього заробітку механіка. Заочним рішенням Феодосійського міського суду від 20.02.2007 року сума щомісячного відшкодування була визначена в розмірі 540 грв.
Позивач зазначив, що оскільки змінився розмір мінімальної заробітної плати,сума відшкодування не відповідає положенням ст.1197 ЦК України і є меншою від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на Україні.
На підставі положень ч.1 ст.1197 ЦК України просив стягнути з відповідача заборгованість по платежам за період з 1 квітня 2010 року до 1 березня 2011 року в розмірі 27273 грв., що складає різницю між отриманими виплатами у відшкодування шкоди та 5-кратним розміром мінімальної заробітної плати за вказаний період, та зобов’язати останнього сплачувати щомісячно на його користь 2823 грн. у відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, що відповідає 5-кратному розміру мінімальної заробітної плати
Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 05 вересня 2011 року позовні вимоги були задоволенні частково. З ВАТ «Феодосійське АТП-14312» на користь ОСОБА_6 було стягнено у рахунок відшкодування шкоди за період з 1 квітня 2010 року до 1 березня 2011 року 23862 грн. та зобов’язано з 1 березня 2011 року сплачувати ОСОБА_6 у відшкодування шкоди по 2823 грн. щомісячно. В решті позовних вимог було відмовлено. Також судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням представник ВАТ «Феодосійське АТП-14312» - Мягкий В.М. подав апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
На думку апелянта суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини справи та порушив норми матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправомірного рішення
Апелянт вважає, що суд не врахував те, що позивач є людиною пенсійного віку, а отже відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» він має право на пенсію за віком з часу досягнення 60 років. Крім того, вважає, що судом не було з’ясовано які виплати отримує ОСОБА_6 від Пенсійного фонду України та Управління соціального захисту населення Феодосійської міської ради АР Крим, оскільки є Дитиною війни.
Порушення норм процесуального права апелянт вбачає в тому, що відповідач не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги , якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Судом встановлено, що 26.06.1971 року з вини ОСОБА_8, який знаходився у трудових відносинах з Феодосійським автопідприємством 1112, відбулася дорожньо-транспортна подія, наслідком якої стало спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6
Вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 21.09.1971 року за скоєння ДТП ОСОБА_8 був засуджений до 5 років позбавлення волі (а.с. 3,4).
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 9 лютого 1972 року позов ОСОБА_6 до Феодосійського автопідприємства 1112, правонаступником якого є ВАТ «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» , було задоволено, та на користь позивача стягнуто щомісячно 96,98 руб. у відшкодування шкоди, завданої здоров’ю (а.с.10).
Судовими рішеннями від 18.04.1985 року (а.с.12), від 06.06.1990 року (а.с.13), від 19.02.1991 року (а.с.14), від 28.03.1991 року (а.с.15), від 16.10.1992 року (а.с.16), від 17.02.1993 року (а.с.17), від 12.11.1998 року (а.с.18), від 12.10.2004 року (а.с.19), 20.02.2007 року (а.с.23), 02.11.2010 року (а.с.25) розмір відшкодування на користь ОСОБА_6 було збільшено з урахуванням зміни посадового окладу механіка, на посаді якого працював позивач до ушкодження здоров’я.
Ухвалюючи вказане рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що розмір заробітної плати позивача до отримання ушкодження здоров’я є меншим ніж п’ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, а отже відповідно до ч.1 ст. 1197 Цивільного кодексу України, розмір втраченого заробітку повинен складатися виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів , оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального права.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Матеріалами справи підтверджується, що ушкодження здоров’я позивач отримав 26.06.1971 року не під час виконання трудових обов’язків.
Відповідно до ст.455 ЦК УРСР 1963 року в разі заподіяння каліцтва або ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Якщо каліцтво або інше ушкодження здоров’я заподіяно організацією або громадянином, не зобов’язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами ст.ст. 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров’я і фактично одержуваної ним пенсії (ч. 1 ст. 457 ЦК УРСР 1963 року).
Задовольняючи позов про відшкодування втраченого заробітку, суд першої інстанції втрачений заробіток позивача за період з 1 квітня 2010 року до 1 березня 2011 року визначив за нормами Цивільного кодексу України 2003 року, зокрема за ч. 1 ст. 1197 ЦК України 2003 року, виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки сума втраченого заробітку вже була визначена за рішенням суду від 09 лютого 1972 року виходячи з розміру заробітної плати механіка і при зміні законодавства не визначається за новими нормами законодавства.
Зміна розміру відшкодування особам, яким воно провадиться з підстав, передбачених ст. 457 ЦК УРСР, здійснюється відповідно до вимог ст. 463 ЦК УРСР.
Суд першої інстанції зазначених положень законодавства не врахував і стягнув виплати за період з 1 квітня 2010 року до 1 березня 2011 року та встановив щомісячні виплати ОСОБА_6 з 01.03.2011 року за нормами Цивільного кодексу України 2003 року, який на спірні правовідносини не розповсюджується.
За такими обставинами, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги представника ВАТ «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» - Мягкого В.М. про те, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував , що позивач є людиною пенсійного віку, а отже відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має право на пенсію за віком з часу досягнення 60 років, та є Дитиною війни і отримує в зв’язку з чим доплату до пенсії, заслуговують на увагу.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме про те , що підприємство не було належним чином повідомлене про час та місце судового засідання, у якому було ухвалене оскаржуване рішення, що позбавило відповідача надати суду докази та заперечення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не був позбавлений можливості надати докази разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
Проте, належних та допустимих доказів , в розумінні положень ст.58,59 ЦПК України, апелянтом суду першої інстанції надано не було. Посилань, які саме норми матеріального права були порушені судом першої інстанції, апеляційна скарга також не містить.
Однак, на підставі положень ч.3 ст.303 ЦПК України суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги і самостійно визначив норми матеріального права, порушені судом першої інстанції, які є підставою для скасування ухваленого судом рішення.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в зв’язку з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ОСОБА_6 звернувся до суду лише за нормами ст.1197ЦК України, якою передбачено визначення заробітку ( доходу ), втраченого внаслідок каліцтва, а вказане питання вже було вирішене рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 9 лютого 1972 року, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про зміну розміру щомісячних платежів, встановлених раніше ухваленими судовими рішеннями .
За такими обставинами, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
Керуючись ч.1,3 ст. 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, п.4 ч.1 ст.309, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті ОСОБА_8
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника Відкритого акціонерного товариства «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» - Мягкого Валерія Миколайовича , - задовольнити частково.
Заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2011 року - скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства «Феодосійське автотранспортне підприємство-14312» про відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням здоров’я,- відмовити
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько В.І. Іщенко