КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2012                                                                                           № 33/315

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Суліма  В.В.

суддів:            Жук  Г.А.

          Корсакової  Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 – представник за дов. № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011р.;

ОСОБА_2 – представник за дов. № Д07/2011/04/22-38 від 22.04.2011р.;

від відповідача ОСОБА_3 – представник за дов. №13 від 03.02.2012р.;

ОСОБА_4 – представник за дов. №12 від 01.02.2012р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут”

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 12.12.2011р. (дата підписання повного тексту рішення 20.12.2011р.)

справа №33/315 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Київенерго”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут”

про стягнення 57708,57 грн.

Встановив

Публічне акціонерне товариство “Київенерго” (далі – позивач) в листопаді 2011 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 44076,13 грн. основної заборгованості за спожиту теплову енергію, 4133,36 грн. пені, 7180,03 грн. інфляційних, 2319,05 грн. 3% річних, 577,09 грн.  державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Основний борг за теплову енергію зарахувати на розрахунковий рахунок позивача зі спеціальним режимом використання №260070130718 у АТ “Сбербанк Росії”, МФО 320627, код 00131305. Всі інші кошти зарахувати на розрахунковий рахунок позивача №26000306201 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області ВАТ “Ощадбанк”, МФО 322669 код ЄДРПОУ 00131305.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. у справі №33/2315 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” на користь Публічного акціонерного товариства “Київенерго” заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 44 076,13 грн., пеню в розмірі 500,00 грн., індекс інфляції у сумі 5 444,24 грн., 3% річних у сумі 2 319,05 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 559,73 грн. та 228,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. у справі №33/315 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Київенерго”. У разі залишення рішення Господарського суду міста Києва у даній справі в силі, враховуючи скрутне фінансове становище відповідача, керуючись ч.ч. 1-3 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, відстрочити виконання прийнятого рішення на шість місяців з моменту набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з’ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. у справі №33/315 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду              № 01-22/4 від 15.02.2012р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Рєпіної Л.О. на лікарняному) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі             № 33/315 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів  Корсакова Г.В., Жук Г.А.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.07.2004 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут” було укладено договір № 250790 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі –договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства “Київенерго”, затвердженого загальними зборами акціонерів Акціонерної енергопостачальної організації “Київенерго” (протокол № 1/2011 від 05.04.2011 р.), Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” перейменована у Публічне акціонерне товариство “Київенерго” у відповідності до вимог та положень Закону України “Про акціонерні товариства” № 514-VI від 17.09.2008 р.

Згідно п. 2.1. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п.п. 2.2.1. договору, позивач зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з п.п. 2.3.1. договору, відповідач зобов’язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію сторони погодили в додатку № 3 до договору, відповідно до умов п.1. якого розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 р. № 1245 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ для опалення – 54,42 грн., для гарячого водопостачання – 45,42 грн.

Згідно п. 5 додатку 4 до договору № 250790 від 13.07.2004 р., відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. № 37, розрахункова група, тел. 4166067, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач передає в РВТ).

Відповідно до п. 2 додатку 4 до договору № 250790 від 13.07.2004 р., відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно Закону України “Про заставу”, як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим у останнього за період з 01.10.2009 р. по 01.10.2011 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2011 р. становить 44 076,13 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку споживання теплової енергії, належним чином завірені копії находяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).   

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача про те, що останній лише забезпечує сплату коштів від населення на рахунок ГІОЦ КМДА, а не саму їх сплату,  оскільки за договором  № 250790 від 13.07.2004 р. зобов’язаною стороною є відповідач, а не ГІОЦ, орендарі чи власники приміщень.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зарахування частини сплачених за жовтень-листопад 2011р. коштів, що надійшли від КРП “Головний інформаційно-обчислювальний цент” по договору №250790 за спожиту теплову енергію в рахунок погашення заборгованості за період з 01.10.2009р. по 01.10.2011р., оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог та враховуючи те, що кошти надійшли за послуги  отримані за період, який не включено до позовних вимог.

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного  боргу в сумі 44 076,13 грн.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями п. 7 додатку № 4 до договору встановлено, що у випадку несплати за користування послугами, вказаними в даному договорі, до кінця що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до момент у його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

12.12.2011 р. в судовому засіданні суду першої інстанції відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач просив врахувати те, що організація є неприбутковою.

Відповідно до п. 3. ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення даного клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 500,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму інфляційних та 3 % річних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення інфляційних та 3% річних за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання підлягає задоволенню в сумі 5444,24 грн. інфляційних та 2319,05 грн. 3% річних.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта щодо можливості застосування судом апеляційної інстанції ч.ч. 1-3 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України та відстрочити виконання прийнятого судом першої інстанції рішення на шість місяців з моменту набрання рішення законної сили, оскільки питання про відстрочку виконання спірного рішення

розглядається судом, який видав виконавчий документ, а саме Господарським судом міста Києва.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

          З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Судові  витати   за   розгляд   апеляційної   скарги  у  зв’язку  з  відмовою  в  її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

                                                   ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-експлуатаційне підприємство “ВД-Побут”, залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. у справі  №33/315 - залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 33/315 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Сулім  В.В.

Судді                                                                                          Жук  Г.А.

                                                                                          Корсакова  Г.В.

22.02.12 (відправлено)