ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 8/472 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дніпропетровської міської ради |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. |
у справі | № 8/472 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Підприємства з іноземними інвестиціями “Прудхом Лімітед” |
до | Дніпропетровської міської ради |
про | визнання договору продовженим на новий строк |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Ковалевська О.П., дов. № 16/СН від 23.10.2006 р.; |
відповідача: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 р. Підприємство з іноземними інвестиціями “Прудхом Лімітед” (далі –Підприємство) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило зобов’язати Дніпропетровську міську раду (далі –Рада) укласти з ним договір оренди земельної ділянки, площею 0,2759 га, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Міськдачі, 13.
Клопотанням № б/н від 17.01.2006 р. (т. 1, а. с. 30) Підприємство уточнило позовні вимоги та просило господарський суд Дніпропетровської області визнати договір оренди земельної ділянки від 09.07.2003 р., укладений між ним та Радою, на оренду земельної ділянки площею 0,2759 га, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Міськдачі, 13, (далі –Договір від 09.07.2003 р.), подовженим на той же строк і на тих же умовах, з моменту набрання законної сили рішення господарського суду Дніпропетровської області.
Позовні вимоги (у урахуванням уточнення) Підприємство обґрунтовувало тим, що:
— між ним та Радою було укладено Договір від 09.07.2003 р. для проектування та будівництва культурно-розважального центру;
— Прокуратурою Дніпропетровської області було подано позов до загального суду про визнання Договору від 09.07.2003 р. та рішення Ради № 176/10 від 18.06.2003 р. недійсними;
— позов про визнання Договору від 09.07.2003 р. та рішення Ради № 176/10 від 18.06.2003 р. недійсними було прийнято загальним судом до провадження, а на період розгляду справи судом було винесено ухвалу про заборону проведення будівельних робіт на земельній ділянці, яка є об’єктом Договору від 09.07.2003 р.;
— постановою загального суду від 10.10.2005 р. у задоволенні позову Прокуратури Дніпропетровської області про визнання Договору від 09.07.2003 р. та рішення Ради № 176/10 від 18.06.2003 р. недійсними відмовлено;
— у зв’язку з забороною загальним судом проводити будівництво на земельній ділянці, яка є об’єктом Договору від 09.07.2003 р., воно не скористалось повною мірою правами, наданими вказаним договором.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2006 р. (суддя Дубінін І.Ю.) позовні вимоги Підприємства задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. (колегія суддів: Чоха Л.В., Головко В.Г., Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
— рішенням Ради № 392/30 від 21.09.2005 р. Підприємству відмовлено у продовженні строку оренди земельної ділянки, яка є об’єктом Договору від 09.07.2003 р.;
— рішення Ради № 392/30 від 21.09.2005 р. не містить мотивів відмови і посилань на нормативно-правові акти, чим суперечить ст. 123 ЗК України, та суперечить нормам Закону України “Про оренду землі”;
— відповідно до норм Закону України “Про оренду землі” Підприємство, яке належним чином виконувало обов’язки за Договором від 09.07.2003 р., після закінчення строку його має за інших рівних умов переважне право на його поновлення;
— Рада не надала доказів надсилання Підприємству протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору від 09.07.2003 р. письмових заперечень щодо продовження дії вказаного договору, що, виходячи з норм Закону України “Про оренду землі”, є підставою для поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.
Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2006 р., в якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємства. Вимоги, які містяться у касаційній скарзі, Рада обґрунтовує тим, що господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору були порушені норми ЗК України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Закону України “Про оренду землі”.
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзивів на касаційну скаргу Ради не надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Підприємства матеріали справи та доводи Ради, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, що оскаржуються, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Рада не надала доказів неналежного виконання Підприємством умов Договору від 09.07.2003 р. та доказів надсилання Підприємству протягом одного місяця після закінчення строку дії вказаного договору письмового заперечення щодо його поновлення.
Відповідно до частини третьої ст. 33 Закону України “Про оренду землі” у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Договір від 09.07.2003 р. підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які ним передбачені.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 141 ЗК України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Рішення Ради № 392/30 від 21.09.2005 р., яким Підприємству було відмовлено у продовженні строку оренди земельної ділянки, яка є об’єктом Договору від 09.07.2003 р., не відповідає вимогам ст. 33 Закону України “Про оренду землі” та ст. 141 ЗК України. Тобто, при прийняті Рішення № 392/30 від 21.09.2005 р. Радою було проігноровано вимоги ст. 19 Конституції України.
Вказане спростовує доводи Ради, викладені у касаційній скарзі, про те, що місцевим та апеляційними господарськими судами при вирішенні спору було порушено норми Закону України “Про місцеве самоврядування”: колегія суддів Вищого господарського суду України не заперечує того, що відповідно до вказаного закону Рада здійснює повноваження щодо розпорядження відповідними землями комунальної власності, проте зазначає, що таке розпорядження Рада має здійснювати, як це визначає ст. 19 Конституції України, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (у даному випадку –ст. 33 Закону України “Про оренду землі” та ст. 141 ЗК України).
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Ради не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. у справі № 8/472 господарського суду Дніпропетровської області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало