Справа № 22-ц-313/2012 Головуючий у I інстанції – Ільченко О.І.
Категорія – цивільна Доповідач - Скрипка А. А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 лютого 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.
при секретарі:Марченко О.О.
за участю:ОСОБА_5, її представника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – служба у справах дітей Прилуцької міської ради, публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”, Чернігівське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” про визнання права спільної сумісної власності подружжя та права власності на Ѕ частину будинку,
в с т а н о в и в:
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину житлого будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на майно, що належить ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, набуте за час шлюбу. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 - 28414 грн. 03 коп. в рахунок компенсації виконаних зобов’язань по кредиту та 337 грн. 50 коп. на відшкодування судових витрат по справі, а всього –28751 грн. 53 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1, як на майно, що належить на праві спільної сумісної власності, набуте за час шлюбу, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року, яким було відмовлено ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до нього про визнання права власності на Ѕ частину будинку, розташованому в АДРЕСА_1. Апелянт вказує, що за даних обставин суд першої інстанції повинен був закрити провадження у даній справі, на підставі статті 205 ЦПК України. На думку апелянта, виходячи з положень статті 556 Цивільного кодексу України, позивач мала право заявляти лише вимоги кредитора, тобто вимоги про стягнення з відповідача сплачених поручителем сум за кредитним договором.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, – залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2002 року по 21 червня 2010 року( а. с. 11).
З договору № 25-208 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року вбачається, що сім’я, в особі ОСОБА_7 та Чернігівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” уклали між собою даний договір, також було укладено кредитний договір № 959/1-55 від 21 листопада 2005року між ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_7 з метою придбання житла по АДРЕСА_1 (а. с. 13 - 14, 34 - 35).
Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено і вказана обставина підтверджена матеріалами справи, що в період шлюбу сторони по справі, як сім’я, придбали спільне майно, а саме згідно договору купівлі-продажу від 18 листопада 2005 року ОСОБА_7 купив у продавця ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 за 67 500 грн., з яких 58 075 грн. покупець зобов’язався сплатити продавцю у термін до 28 листопада 2005року після оформлення документів та одержання кредиту в АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк” (а. с. 22).
Вказаний будинок було зареєстровано в Прилуцькому МБТІ на ім’я ОСОБА_7 (а.с.17).
В ході судового розгляду даної справи було встановлено і даної обставини сторони по справі не заперечували, що даний будинок вони придбали, як подружжя, для проживання їх в будинку з дитиною, як сім’ї і саме в період перебування в зареєстрованому шлюбі.
Є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що виходячи з правових позицій статтей 60, 61 Сімейного кодексу України, статті 368 Цивільного кодексу України, спірний будинок, який подружжям придбано в період зареєстрованого шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, спірний будинок є об’єктом спільної сумісної власності сторін, і розірвання шлюбу між сторонами не припиняє права спільної сумісної власності на спірний будинок , придбаний в період зареєстрованого шлюбу, виходячи з приписів статті 68 Сімейного кодексу України. Положення статті статті 70 Сімейного кодексу України регламентують, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Відповідачем не представлено суду належних та допустимих доказів на предмет того, що на час реєстрації шлюбу між сторонами - 03 серпня 2002 року між подружжям ОСОБА_7 і ОСОБА_5 існував належно складений договір, яким би обмежувались права дружини (позивачки ОСОБА_5.) у її правах, зокрема, щодо набуття нею права спільної сумісної власності на спірний будинок, чи те, що їй буде належати лише певна частка, або ж вона взагалі буде позбавлена у правах спільної сумісної власності на нерухоме майно в період шлюбу. За даних обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ОСОБА_5 право власності на 1/ 2 частину спірного будинку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного визнання судом за ОСОБА_5 права власності на 1/ 2 частину спірного будинку не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Посилання апелянта на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року, яким було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/ 2 частину спірного будинку ( а. с. 71 -73 ), наявність якого, на думку апелянта, є підставою для закриття провадження у справі в зазначеній частині позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом. Оскільки зі змісту вказаного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року та заявлених позовних вимог вбачається наявність зовсім інших підстав для визнання права власності на 1/ 2 частину спірного будинку. Згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010року, мотивом відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 була та обставина, що існували відповідні обтяження, які забороняли здійснювати дії по відчуженню будинку АДРЕСА_1 до припинення чи розірвання іпотечного договору. На час винесення рішення Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області від 30 листопада 2011 року вказані обставини перестали існувати, оскільки зобов’язання за іпотечним договором були виконані в повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 28414 грн. 03 коп. в рахунок компенсації виконаних зобов’язань по кредиту апелянтом не оскаржується. Зокрема, відповідачем не оспорюється факт того, що з червня 2010року ( після розірвання шлюбу ) ним, як позичальником, було припинено виконання зобов’язання за кредитним договором на загальну суму 7121, 31 доларів США, що в еквіваленті складає 56 828 грн. 05 коп. З серпня 2010 року по жовтень 2011року позивач ОСОБА_5, як поручитель, власними коштами погашала заборгованість та в повному обсязі сплатила кредит, що документально підтверджено ( а. с. 93 - 114).Згідно ч.2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять всі права кредитора в цьому зобов’язанні, в тому числі і ті, що забезпечували його зобов’язання. Оскільки позичальник і поручитель несуть солідарну відповідальність по взятих на себе кредитних зобов’язаннях, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 28414 грн. 03 коп. в рахунок компенсації виконаних зобов’язань по кредиту.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: