ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2004 року ДП ВАТ “Укрліфт” Спеціалізоване  ремонтно –будівельне управління “Ліфт-3” звернулось до господарського суду з позовом до Комунального  підприємства  “Служби  замовника  житлово-комунальних  послуг” Оболонського  району у м. Києві про стягнення 3535061,55 грн. заборгованості за договором № 510 на технічне обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем  від 20.12.2000 року.

У червні 2005 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 2528691,88 грн. заборгованості по договору та судові витрати.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2005 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 2528691,88 грн. основного боргу та 1818,00 грн. судових витрат.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року рішення місцевого господарського суду від 10.06.2005 року залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.   

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями Комунальне  підприємство  “Служби  замовника  житлово-комунальних  послуг” Оболонського  району у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.12.2000 року між Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району міста Києва (правонаступник якого є КП  “Служби  замовника  житлово-комунальних  послуг” Оболонського  району у м. Києві) і ДП ВАТ “Укрліфт” “Спеціалізоване ремонтно-будівне управління “Ліфт-3” було укладено договір підряду.

Відповідно до умов укладеного договору, відповідач доручає, а позивач приймає на себе організацію та виконання робіт з технічного   обслуговування та ремонту ліфтів і диспетчерських систем на об'єктах замовника відповідно до додатків 1, 2, 3, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 2.1 та 2.2. договору передбачено, що ДП ВАТ “Укрліфт” “Спеціалізоване ремонтно-будівне управління “Ліфт-3” щомісячно розраховує середньомісячну договірну суму оплати робіт з урахуванням індексу інфляції, яка може бути змінена протягом дії договору. Всього договірна сума оплати робіт становить 401846,66 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору з липня 2002 року по грудень 2003 року позивачем було виконані роботи за загальну суму 7819263,11 грн., що підтверджено актами виконаних робіт підписаних сторонами. Відповідачем лише частково в сумі 5290571,23 грн. було оплачено вартості виконаних робіт за договором.

Посилання скаржника на те, що п.2 договору підряду від 20.12.2000 в якому встановлена середньомісячна вартість робіт у твердій сумі не відповідає вимогам Закону України “Про ціни та ціноутворення”, оскільки позивача займає монопольне становище на ринку технічного обслуговування ліфтів у житловому фонді, а тому встановлення вільних цін та тарифів на його послуги не допускається не можуть братись судом до уваги враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 21.10.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 23.05.2006 року у справі № 41/410 відмовлено КП  “Служби  замовника  житлово-комунальних  послуг” Оболонського  району у м. Києві у задоволенні позову до ДП ВАТ “Укрліфт” “Спеціалізоване ремонтно-будівне управління “Ліфт-3” про визнання недійсним п.2 договору № 510 від 20.12.2000 року.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, що вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.  

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, положення ст. ст. 526, 837 ЦК України, а також неналежне виконання відповідачем умов договору, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача 2528691,88 грн. заборгованості за договором № 510 на технічне обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем  від 20.12.2000 року.

За таких обставин, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року у справі  № 13/127 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                   Н. Кочерова

Судді                                                                                     В. Рибак

                                                                                                         М. Черкащенко