ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 р. | № 2/481 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”, м. Київ (далі –КП “Київжитлоспецексплуатація”)
на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2006
зі справи № 2/481
за позовом КП “Київжитлоспецексплуатація”
до Київської іудейської релігійної громади, м. Київ (далі –релігійна громада)
про стягнення заборгованості в сумі 2 412, 75 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Харченка С.Л.,
відповідача –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про стягнення заборгованості в сумі 2 412, 75 грн. з орендної плати за фактичне користування нежилими приміщеннями в будинку № 27 літер “Є” по вул. Щекавицькій в м. Києві (далі –Приміщення, Будинок) за період квітень-жовтень 2003 року. В подальшому суму позовних вимог збільшено на 396, 70 грн., що становить заборгованість по 02.12.2003 включно.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2006 (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 (колегія суддів у складі: Губенко Н.М. –головуючий, судді Барицька Т.Л. і Ропій Л.М.), у задоволенні позову відмовлено повністю. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем не доведено виникнення у відповідача обов’язку з оплати користування Приміщенням у зазначений період часу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України КП “Київжитлоспецексплуатація” просить оскаржувані рішення та постанову з даної справи скасувати і прийняти рішення про задоволення позовних вимог. Скаргу мотивовано неповним дослідженням попередніми судовими інстанціями обставин справи та неправильним застосуванням ними норм матеріального права, зокрема, статей 526, 610, 623 Цивільного кодексу України, якими передбачено обов’язкове виконання боржником зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань і відшкодування боржником збитків, завданих порушенням зобов’язань.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- КП “Київжитлоспецексплуатація” і релігійна громада уклали договір оренди Приміщення від 01.12.1997 № 8/0461 (далі –Договір оренди); строк дії цього договору встановлено з 12.11.1997 по 12.11.2000;
- за твердженням КП “Київжитлоспецексплуатація”, воно листом від 16.11.2000 № 084/05-1906 попередило релігійну громаду про закінчення Договору оренди, про припинення його дії, а також пред’явило вимогу звільнити Приміщення; проте релігійна громада Приміщень не звільнила, КП “Київжитлоспецексплуатація” за актом не передала та продовжує ним користуватися, а з квітня 2003 року перестала вносити передбачену пунктом 6.3 Договору оренди плату за фактичне користування Приміщеннями;
- пунктом 1 рішення Київської міської ради від 30.01.2003 № 257/417 передбачено передати у власність релігійної громади нежилий будинок № 27 літер “Є” по вул. Щекавицькій за умови відшкодування його ринкової вартості; Київській міській державній адміністрації було доручено забезпечити відповідну передачу;
- 12.03.2003 за зверненням Голови ради релігійної громади Головний раввин м. Києва та України звернувся до Голови Київської міської державної адміністрації з проханням надати дозвіл на термінове знесення Будинку, оскільки останній знаходиться в аварійному стані;
- на підставі висновку Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій про технічний стан Будинку Київська міська державна адміністрація видала розпорядження від 26.02.2003 № 288, за яким релігійній громаді було дозволено знести Будинок за рахунок власних коштів у зв’язку з аварійним станом; Київською міською державною адміністрацією та іншими відповідними установами надано дозвіл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв’язку із встановленням тимчасової огорожі на період знесення Будинку;
- виконання робіт із знесення Будинку релігійна громада замовила у СП “Укрпольреставрація”, яким відповідні роботи й виконано; факт знесення Будинку підтверджується актом обстеження нежилих приміщень в будинку № 27 літер “Є” по вул. Щекавицькій в м. Києві від 19.04.2003, складеним представниками КП “Київжитлоспецексплуатація” і релігійної громади; аналогічним актом від 22.01.2004 встановлено завершення робіт та фактичне знесення Будинку на 21.04.2003 –дату проведення перевірки, за результатами якої складено цього акта;
- знесення Будинку встановлено також господарськими судами першої і апеляційної інстанцій у справі № 2/46, пов’язаній з даною справою, та підтверджується актом від 02.12.2003, складеним КП “Київжитлоспецексплуатація” і релігійною громадою;
- крім того, з акта обстеження нежитлових приміщень в Будинку від 19.06.2003, складеного посадовими особами КП “Київжитлоспецексплуатація”, вбачається, що Будинок знесено;
- таким чином, релігійна громада з кінця лютого 2003 року, тобто з часу початку виконання СП “Укрпольреставрація” робіт із знесення Будинку, не могла користуватися Приміщеннями за Договором оренди;
- згідно з пунктом 6.3 Договору оренди за час фактичного користування Будинком (Приміщеннями) після припинення дії цього договору орендар зобов’язаний внести орендну плату в подвійному розмірі;
- КП “Київжитлоспецексплуатація” не заперечує виконання релігійною громадою обов’язку з оплати фактичного користування Приміщеннями у період від закінчення строку дії Договору оренди і по квітень 2003 року, а зазначає про невиконання обов’язку з оплати фактичного користування Приміщеннями у період від квітня 2003 року по 02.12.2003 року з посиланням на дату складання згаданого акта від 02.12.2003 “Про знесення нежилого будинку № 27 літер Є на вул. Щекавицькій”. Проте релігійна громада ці Приміщення у зазначений період часу не займала та не використовувала у зв’язку з проведенням робіт із знесення Будинку.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або про відсутність у релігійної громади обов’язку сплатити КП “Київжитлоспецексплуатація” за фактичне користування Приміщенням після припинення дії Договору оренди в розмірі орендної плати за цим договором.
Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зі змісту позовної заяви та з установлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що КП “Київжитлоспецексплуатація” обґрунтовує свою вимогу щодо відповідної сплати умовою Договору оренди, згідно з якою за час фактичного користування Будинком після припинення дії Договору оренди релігійна громада зобов’язана внести орендну плату у подвійному розмірі.
Водночас попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що в період часу, за який КП “Київжитлоспецексплуатація” вимагає стягнення з релігійної громади плати за користування нею Будинком (Приміщенням), таке користування фактично не здійснювалося. Отже, слід погодитися з висновком названих судових інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність підстав для зазначеного стягнення.
Ті вказані скаржником обставини, що Будинок було знесено до повної сплати релігійною громадою його ринкової вартості і він до 02.12.2003 значився на балансі КП “Київжитлоспецексплуатація” (про що також згадано в оскаржуваних судових рішеннях), не свідчать про фактичне користування релігійною громадою Будинком у період часу з квітня по 2 грудня 2003 року, а отже, й не можуть вважатися підставами для нарахування відповідної плати.
Твердження скаржника про те, що “підписавши акт 02.12.2003р., відповідач погодився, що рішення Київради від 30.01.2003р. № 257/417 та розпорядження КМДА від 10.04.2003р. № 633 виконано 02.12.2003р.”, не ґрунтується на законодавчих приписах та не випливає з установлених судовими інстанціями обставин справи.
Вищим господарським судом України не з’ясовано порушення або неправильного застосування попередніми судовими інстанціями зазначених у касаційній скарзі приписів статей 526, 610 і 623 Цивільного кодексу України.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 зі справи № 2/481 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов