ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 р. | № 8/278 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Ужгородхліб”, м. Ужгород (далі –ВАТ “Ужгородхліб”)
на рішення господарського суду Закарпатської області від 18.02.2005 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006
зі справи № 8/278
за позовом ВАТ “Ужгородхліб”
до адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород
про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.09.2004 № 30 зі справи № 04-21/2004.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – не з’яв.,
відповідача –Атаманюка Т.О., Сочки В.Ю.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.02.2005 (суддя Русняк В.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006 (колегія суддів у складі: Краєвська М.В. –головуючий, судді Дух Я.В. і Зданкевич З.І.), у позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.09.2004 № 30 зі справи № 04-21/2004 (далі –оспорюване рішення) прийнято відповідно до чинного законодавства та підстав для визнання його недійсним не вбачається.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ “Ужгородхліб” просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, визнавши оспорюване рішення недійсним. Скаргу мотивовано неповним з’ясуванням попередніми судовими інстанціями обставин справи, невідповідністю висновків суду матеріалам справи та її обставинам, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про правомірність оспорюваного рішення, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Закарпатським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (далі –територіальне відділення АМК) проведено перевірку дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції ВАТ “Ужгородхліб”. За результатами перевірки прийнято оспорюване рішення, згідно з яким:
ВАТ “Ужгородхліб” визнано таким, що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів з часткою 65, 5 % в територіальних межах м. Ужгорода;
дії ВАТ “Ужгородхліб” щодо надання одним покупцям відстрочки оплати поставленого товару, а з іншими –здійснення розрахунків за поставлений товар шляхом попередньої оплати визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону у вигляді застосування різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;
на ВАТ “Ужгородхліб” накладено штраф у сумі 300 грн.;
- в акті перевірки, здійсненої територіальним відділенням АМК, зазначається, що продукція протягом 2002 - 2003 років та січня - лютого 2004 року реалізувалася ВАТ “Ужгородхліб” більш як 160 покупцям, і лише у чотирьох випадках (договори постачання, укладені названим товариством від 11.02.2004 № 6 з ПП Глебою Ю.А., від 11.02.2004 № 7 з ПП Прокопенко, від 23.10.2003 № 46 з ПП “Адвокатське бюро “Срібна земля”, від 2004 № 1 з ТОВ “Старий Уж”) передбачено такі порядок і умови розрахунку за товар, як оплата протягом 7 - 14 календарних днів з дати отримання товару, а в решті випадків (більше 156) розрахунки здійснювалися шляхом попередньої оплати;
- з метою визначення статусу ВАТ “Ужгородхліб” на ринку хліба та хлібобулочних виробів територіальне відділення АМК провело аналіз діяльності усіх суб’єктів господарювання, які діють на зазначеному ринку, в тому числі безпосередньо в м. Ужгороді;
- для проведення аналізу було отримано інформацію від органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання; на підставі цієї інформації з’ясовано, що на ринку хліба та хлібобулочних виробів –виробництво та реалізація хліба та хлібобулочних виробів в м. Ужгороді діє 14 суб’єктів господарювання та 6 виробників, які завозять в м. Ужгород хліб та хлібобулочні вироби для реалізації. Зазначеним суб’єктам господарювання територіальним відділенням АМК було надіслано відповідні запити про надання інформації про надання інформації щодо обсягів виробництва та реалізації в натуральних і вартісних показниках, проаналізовано було обсяги реалізації через власну мережу та обсяги оптової реалізації;
- територіальним відділенням АМК було встановлено, що ВАТ “Ужгородхліб” не зазнає значної конкуренції на ринку виробництва хліба та хлібобулочних виробів. Частки на ринку, які належать його конкурентам, є невеликого розміру (питома вага 5 найбільших виробників становить 17, 2 % від загального обсягу);
- визначення монопольного (домінуючого) становища ВАТ “Ужгородхліб” на ринку виробництва хліба та хлібобулочних виробів здійснювалося територіальним відділенням АМК згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі –Методика);
- частки усіх разом узятих конкурентів на товарному ринку хліба та хлібобулочних виробів є меншими від частки ВАТ “Ужгородхліб”, причому частка наступного за ним за обсягами суб’єкта господарювання –виробника хліба та хлібобулочних виробів становить на ринку 4, 2 %;
- “побічним доказом” ринкової влади ВАТ “Ужгородхліб” є його лист від 08.09.2004 № 262, в якому назване підприємство визнає, що воно має можливості стримувати ціни на ринку хлібобулочних виробів; крім того, в цьому листі ВАТ “Ужгородхліб” відреагувало на зауваження територіального відділення АМК щодо застосування різних умов оплати при укладенні договорів з суб’єктами господарювання, оскільки зобов’язалося привести чинні угоди у відповідність до законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем визначається як порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 статті 50 Закону) і тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу, передбачену частиною другою статті 52 Закону.
Розроблена відповідно до статті 12 Закону Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб’єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Згідно з пунктом 1.2 Методики об’єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб’єкти господарювання; групи суб’єктів господарювання - декілька суб’єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг. Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання може включати в себе такі дії:
- встановлення об’єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб’єкта господарювання (групи суб’єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб’єктом (суб’єктами) господарювання;
- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;
- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);
- визначення товарних меж ринку;
- визначення територіальних (географічних) меж ринку;
- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб’єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;
- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;
- розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку;
- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
- визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб’єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта (суб’єктів) господарювання на ринку.
Таким чином, установлення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об’єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Відповідної правової позиції дотримується й Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 13.09.2005 № 39/225.
За приписами пунктів 10.2.1, 10.3 Методики:
- монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта (суб’єктів) господарювання визнається становище, зокрема, коли частка одного суб’єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що:
має конкурента(ів) на ринку;
зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар’єрів для вступу на ринок інших суб’єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин;
- суб’єкт (суб’єкти) господарювання не зазнає(ють) значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має (мають) здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб’єктів господарювання, чи ущемлювати інтереси інших суб’єктів господарювання чи споживачів.
Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Задовольняючи позов, попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що:
- монопольне (домінуюче) становище ВАТ “Ужгородхліб” на ринку виробництва хліба та хлібобулочних виробів у м. Ужгороді визначено територіальним відділенням АМК відповідно до вимог Методики;
- наявність значної конкуренції з боку інших суб’єктів господарювання на зазначеному ринку ВАТ “Ужгородхліб” не доведено;
- з боку ВАТ “Ужгородхліб” мало місце застосування різних умов (в частині строків оплати товару, що поставляється) до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання без об’єктивно виправданих на те причин.
Відповідні висновки названих судових інстанцій не спростовуються доводами касаційної скарги.
Так, скаржник посилається на недоведеність територіальним відділенням АМК наявності у нього (скаржника) ознак ринкової влади, про які йдеться у пункті 10.3 Методики. Однак судом першої інстанції цілком обґрунтовано зазначено, що для визначення монопольного (домінуючого) становища окремого суб’єкта господарювання не потрібна наявність усіх цих ознак, а достатньо й окремих з них; в даному разі йдеться про належність конкурентам на даному ринку частки порівняно невеликого розміру.
Зазначені скаржником обставини щодо нерівності, на його думку, умов його діяльності з конкурентами “в частині оподаткування, обліку і організації праці” не є сферою регулювання конкуренційного законодавства і не входили до предмету дослідження в даній справі. Що ж до можливості подання такими конкурентами “будь-якої вигідної для них інформації, перевірити яку взагалі неможливо”, то місцевим господарським судом вірно відзначено з цього приводу, що подання недостовірної інформації тягне за собою відповідальність згідно з законом (зокрема, статтями 52, 54 Закону, статтею 1664 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
Скаржник посилається на відповідність згаданих чотирьох угод (які передбачали інший порядок і умови розрахунків за поставлений товар) вимогам статті 203 Цивільного кодексу України. Однак сама по собі така відповідність жодним чином не виключає необхідності додержання при укладанні договорів приписів конкуренційного законодавства, зокрема Закону. Стосовно ж того, що ВАТ “Ужгородхліб” “не нав’язувало у вказаних 4-х випадках умови розрахунку за товар”, то в судових рішеннях з цієї справи його дії і не кваліфікувалися саме як “нав’язування” певних договірних умов іншим суб’єктам господарювання.
Твердження скаржника про те, що для “накладення штрафу необхідно, щоб наше підприємство вже мало статус такого, що займає монопольне становище” на час укладення “вказаних 4 Угод”, не ґрунтується на приписах чинного законодавства, яке, зокрема, не передбачає визнання суб’єкта господарювання таким, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, лише на майбутнє (тобто після прийняття відповідного рішення органом Антимонопольного комітету України, в даному разі –оспорюваного рішення).
Інші доводи касаційної скарги стосуються доведення фактичних обставин справи, які вже були предметом дослідження й оцінки попередніх судових інстанцій; касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що відхилені господарським судом, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 18.02.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006 зі справи № 8/278 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Ужгородхліб” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов