Справа № 333/6710/24

Провадження № 2/333/405/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого – судді Кулик В.Б., за участі секретаря судового засідання Пантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Богославського Віктора Анатолійовича до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

01.08.2024 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Богославського В.А. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що позивач є рідним батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати якої ОСОБА_2 протиправно в порушення вимог СК України, вже тривалий час (з 24.01.2020 року) перешкоджає у побаченнях та спілкуванні з донькою без жодних пояснень та правових підстав. Позивач ОСОБА_1 , перебував з відповідачем з 28.04.2017 року у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25.03.2019 року шлюб батьків дитини розірваний. З часу розірвання шлюбу відповідач чинила постійні перешкоди у спілкуванні батька з дитиною та його участі у вихованні доньки. Фактично, внаслідок неправомірних дії відповідача, позивач був позбавлений можливості реалізації своїх батьківських прав та обов`язків, адже відповідач не давала можливості йому бачитись, спілкуватись з дитиною, опікуватись її здоров`ям, розвитком, навчанням та вихованням. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2019 року ОСОБА_1 встановлено порядок участі у вихованні доньки ОСОБА_3 з дотриманням розпорядку дня дитини та стану її здоров`я без участі матері наступним чином: шляхом надання побачень з дочкою кожного понеділка та середи з 15 год. 00 хв. до 20 год.00 хв. за місце проживання батька з правом відвідування культурних, розважальних закладів, відвідування парків, дитячих майданчиків; шляхом надання побачень з дочкою кожної суботи з 09 год. 00 хв. до неділі 09 год. 00 хв. за місцем проживання батька з правом відвідування культурних, розважальних закладів, відвідування парків, дитячих майданчиків; шляхом надання спільного відпочинку з донькою кожного року влітку до 25 днів на території місця проживання батька або для оздоровлення та відпочинку у місцях, які мають умови для дитячого відпочинку (організоване харчування, умови для прибування і дозвілля малолітньої дитини) за попередньою домовленістю і узгодження дати, період) і місця відпочинку, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Навіть після ухвалення вищезазначеного рішення відповідач продовжувала чинити перешкоди у спілкуванні батька з дитиною та його у часті у вихованні доньки та фактично не виконувала рішення суду.

07.09.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62929724 та 07.09.2020 року супровідним листом № 53253/10-18.3-34 зазначену постанову від 07.09.2020 року направлено сторонам виконавчого провадження за адресами зазначеними у виконавчому документі.

25.01.2021 року відповідач вкотре не надала можливості для побачень з дитиною, через, що позивач вимушений був з цього приводу звернутися до правоохоронних органів (талон-повідомлення ЄО № 1313, 1314). Також, 25.01.2021 року державним виконавцем складено акт де вказано, що боржником ОСОБА_2 за вказаною адресою та у вказаний час, які зазначені у виконавчому документі, не було надано дитину для побачення з батьком. Поважних причин державному виконавцю не повідомлено. 27.01.2021 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу (ВП № 62929724) на боржника ОСОБА_2 у сумі 1 700,00 грн. за невиконання рішення суду. 03.02.2021 року позивач знов був змушений звернутися до правоохоронних органів талон-повідомлення ЄО № 2555. 17.02.2021 року державним виконавцем складено акт, де вказано, що боржником ОСОБА_2 за вказаною адресою та у вказаний час, які зазначені у виконавчому документі, не було надано дитину для побачення з батьком. Поважних причин державному виконавцю не повідомлено. 18.02.2021 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу (ВП № 62929724) на боржника ОСОБА_2 у сумі 3 400,00 грн. за невиконання рішення суду. Невиконання рішення суду щодо побачень відбулося з неповажних причин у зв`язку з перебування відповідача за межами України згідно з відповіддю Державної прикордонної служби, що ОСОБА_2 перетинала кордон 11.02.2021 року та 23.02.2021 року, що може свідчити про не можливість виконання рішення суду. Крім того, 19.04.2021 року державним виконавцем складено акт де вказано, що боржником ОСОБА_2 за вказаною адресою та у вказаний час, які зазначені у виконавчому документі, не було надано дитину для побачення з батьком. Поважних причин державному виконавцю не повідомлено.

ОСОБА_2 рішення щодо притягнення її державним виконавцем до відповідальності оскаржила до Запорізькою окружного адміністративного суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 280/2066/21 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щетинкіної А.С. від 27.01.2021 року ВП № 62929724 про накладення штрафу у розмірі 1 700,00 грн.; визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щетинкіної А.С. від 18.02.2021 року ВП № 62929724 про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн., у задоволенні позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021 рішення Запорізького окружною адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 280/2066/21 залишене без змін.

У зв`язку з систематичним невиконанням рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею державним виконавцем 22.02.2021 року було подане до ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області подання про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України. У зв`язку з тим, що навіть після цього подання ОСОБА_2 все одно не виконувала в повному обсязі рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини 23.08.2022 року позивач звернувся до ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з заявою про притягнення відповідача до відповідальності за невиконання рішення суду (талон-повідомлення ЄО № 18381). 22.09.2022 року позивач також звернувся до ВП № 4 Запорізького РУІІ ГУНП в Запорізькій області з заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України. 22.09.2022 року, ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області за заявою позивача заведене кримінальне провадження № 12022082040001351 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 382 КК України.

На теперішній час відповідач також чинить перешкоди у побачення з дитиною, налаштовує доньку проти батька та відповідно не виконує вимогу про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. У зв`язку з чим позивач вимушений був вкотре звернутися до виконавчої служби для поновлення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні (заяви від 01.07.2024 року та 11.07.2024 року). Однак відповідач продовжує штучно створювати умови для втрати зв`язків доньки з батьком, перешкоджає їх вільному спілкуванню, в результаті чого позивач був позбавлений можливості протягом тривалого часу спілкуватися з донькою. Позивач переживає за фізичний та психічний стан дитини.

Позивач вважає, що відсутність протягом тривалого часу повноцінного спілкування з дитиною завдає йому моральної шкоди, призводить до переживань, та зумовлює докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відстоювати в виконавчій службі, поліції, суді тощо свою правоту. Перешкоджання батькові у спілкуванні з дитиною є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки такі дії призводять до душевних страждань, переживань, приниження гідності, організації додаткових зусиль для зустрічей з дитиною, відстоювання своїх прав в різних державних органах, суді. Також це порушує принцип рівноправності батьків у вихованні дитини, і баланс між інтересами дитини та інтересами батьків. Враховуючи систематичність, тривалість та глибину моральних страждань, зокрема, період відсутності повноцінного спілкування позивача з дитиною, характер невиконання умов рішення суду відповідачем, необхідність докладати додаткових зусиль позивачем для забезпечення побачень з дитиною, вважає обґрунтованим і достатнім відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. Попередній розрахунок судових витрат складає 75 000,00 грн.

Просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові виграти з оплати судового збору в сумі 3 028,00 грн. та правничої (правової) допомоги в розмірі 40 000,00 грн.

Ухвалою судді від 02.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

21.10.2024 року до суду надійшов відзив на позов. Заперечення проти позову обґрунтовані таким. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в окремих епізодах в 2021 році відповідач не виконував рішення суду, а саме 25.01.2021 року, 17.02.2021 року, 22.02.2021 року, 19.04.2021 року. Щодо невиконання рішення суду у 2022 році позивач надає докази у виді талонів повідомлення, а також заяви до національної поліції. Разом із тим про існування кримінального провадження відносно відповідача, остання дізналась лише з матеріалів цієї цивільної справи. Про його існування обізнана не була. Також позивачем не зазначено, що 15.02.2023 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, за якою встановлено повне фактичне виконання судового рішення. Позивачем було направлено заяву про закриття виконавчого провадження у зв`язку із виконанням боржником рішення суду. Враховуючи вказане, державним виконавцем, а так само позивачем було підтверджено, що відбулось фактичне виконання рішення суду, а тому підстав для продовження провадження немає. 16.01.2021 року за медичні висновком лікаря було встановлено, що дитина захворіла. Таким чином, на 25.01.2021 рої дитина перебувала в хворобливому стані, що унеможливлює її надання батьку за місце його проживання. В даному випадку переведення дитини в січні із дому до батька мало б негативні наслідки і було б здійснено не в інтересах дитини. Щодо актів складених державним виконавцем 17.02.2021 року та 22.02.2021 року відповідач надає такі пояснення. За даними Державної прикордонної служби, що відповідач перетинала кордон 11.02.2021        року та 23.02.2021 року, що може свідчити про не можливість виконання рішення суду. Щодо акту складеного 19.04.2021 року була аналогічна ситуація коли дитина була хвора, та побачення з дитиною нашкодило б її інтересам та свідчить про нехтування позивачем свого обов`язку щодо забезпечення здоров`я дитини. Окрім цих епізодів позивач бачився з дитиною та проводив з нею час в порядку визначеному рішенням суду. Разом із тим сама дитина в ці моменти вказувала відповідачу, що не має бажання спілкуватися з батьком. Також в періоди перебування дитини з батьком, фактично дитина була на вихованні у жінки, з якою на той момент мешкав позивач. Зокрема співмешканка приводила дитину до лікаря за необхідності, відводила її на гуртки та заняття, при цьому вказуючи оточуючим, що вона є матір`ю дитини та залишаючи свої контакти як матері. Характеризуючи спілкування позивача із дитиною варто відзначити його агресивну поведінку до дитини, психологічний тиск, відсутність навичок спілкування із дітьми, після повернення від батька дитина перебувала в пригніченому стані та була засмучена. На підтвердження фактів психологічного тиску батько весь час вказує дитині на те, вона не має плакати та бути засмученою із ним, не дивлячись на її психологічний стан, у випадку якщо дитина відчуває сум вона має приховувати від позивача свої емоції. Також непоодинокими були випадки побиття дитини, на що позивач у листуванні із відповідачем вказував, що вважає це нормальною практикою. Таким чином, позивачем грубо порушуються його обов`язки щодо виховання дитини. Наявне психологічне насилля щодо дитини, батько під час спілкування дитиною не виконує своїх обов`язки покладених на нього нормами чинно законодавства, принижує честь та гідність дитини. З урахуванням вказаного та спілкування, фактично відбувається, однак із глибоким порушенням прав та інтерес дитини. Щодо добровільності виконання рішення слід відзначити, що рішення суду набрало законної сили 24.01.2020 року. З цього моменту, фактично випадків невиконання відповідачем рішень суду є незначна кількість, при цьому кожен із них має вагомі доводи та здійснені в першу чергу з урахуванням інтересів дитини. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку, а відповідачем обґрунтовано відсутність протиправності та вини, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню. Відповідач поніс судові витрати на правничу допомогу та планує їх понести зв`язку із розглядом справи у розмірі 10 000,00 грн.

28.10.2024 року через систему «Електронний суд» адвокат позивача надав відповідь на відзив. Стислий зміст такий. Після ухвалення рішення, тобто з 20.12.2019 року відповідач ухилялась від його виконання систематично, по що вже зазначено у позові. 22.09.2022 року позивач також звернувся з ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України, заведене кримінальне провадження № 12022082040001351 за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 382 КК України. 22.10.2024 року позивач звернувся до Шевченківської окружної прокуратури, де просив визнати його та доньку потерпілими. На теперішній час відповідач також чинить перешкоди у побачення з дитиною, налаштовує Єву проти батька та відповідно не виконує вимоги про усунення перешкод спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. 01.07.2024 року та 11.07.2024 року позивач вимушений був вкотре звернутися до виконавчої служби для поновлення виконавчого провадження примусового виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні. На теперішній час, виконавче провадження відкрите. Через моральні страждання позивач був вимушений звернутися за консультацією до лікаря невролога.

09.10.2024 року головним державним виконавцем Комунарського ВДВС у м Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Судаковим К.І. в межах виконавчого провадження № 62929724 було винесено постанову про визначення місця надання побачень такого змісту: «Визначити час надання побачень з урахуванням графіку дитини та місцезнаходження учбового закладу, а саме понеділок, з 16:45 до 20:00, с 15:45 до 20:00 за адресою м. Запоріжжя, вул. Європейська, 16». Таким чином, у період з 19.07.2024 року (з часу відновлення виконавчого провадження № 62929724 побачення позивача з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мали відбутися: з 09-00 20.07.2024 року до 09-00 21.07.2024 року, 22.07.2024 року з 15-00 до 20-00, 24.07.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 27.07.2024 року до 09-00 28.07.2024 року, 29.07.2024 року з 15-00 до 20-00, 31.07.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 03.08.2024 року до 09-00 04.08.2024 року, 05.08.2024 року з 15-00 до 20-00, 07.08.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 10.08.2024 року до 09-00 11.08.2024 року, 12.08.2024 року з 15-00 до 20-00, 14.08.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 17.08.2024 року до 09-00 18.08.2024 року, 19.08.2024 року з 15-00 до 20-00, 21.08.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 24.08.2024 року до 09-00 25.08.2024 року, 26.08.2024 року з 15-00 до 20-00 28.08.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 31.08.2024 року до 09-00 01.09.2024 року, 02.09.2024 року з 15-00 до 20-00, 04.09.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 07.09.2024 року до 09-00 08.09.2024 року, 09.09.2024 року з 15-00 до 20-00, 11.09.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 14.09.2024 року до 09-00 15.09.2024 року, 16.09.2024 року з 15-00 до 20-00, 18.09.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 21.09.2024 року до 09-00 22.09.2024 року, 23.09.2024 року з 15-00 до 20-00, 25.09.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 28.09.2024 року до 09-00 29.09.2024 року, 30.09.2024 року з 15-00 до 20-00, 02.10.2024 року з 15-00 до 20-00, з 09-00 05.10.2024 року до 09-00 06.10.2024 року, 07.10.2024 року з 15-00 до 20-00, 09.10.2024 року з 15-45 до 20-00, з 09-00 12.10.2024 року до 09-00 13.10.2024 року, 14.10.2024 року з 16-45 до 20-00, 16.10.2024 року з 15-45 до 20-00, з 09-00 19.10.2024 року до 09-00 20.10.2024 року. 21.10.2024 року з 16-45 до 20-00, 23.10.2024 року з 15-45 до 20-00, 25 днів у період часу з 19.07.2024 року до 31.08.2024 року включно (влітку).

Отже у період з 19.07.2024 року (з часу відновлення виконавчого провадження № 62929724 ) й до цього часу боржник – ОСОБА_2 , систематично всіляко ухиляється від виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2019 року, створюючи батьку перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, в порушення вимог ч. 1 ст. Закону України «Про виконавче провадження» – особисто без поважних причин не забезпечує побачення батька з дитиною в рамках виконавчого провадження № 62929724. Рішенням суду визначений порядок побачень батька кожного понеділка та середи з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., за місце проживання батька з правом відвідування культурних, розважальних закладів, відвідування парків, дитячих майданчиків. 23.10.2024 року, мати дитини в присутності державного виконавця заборонила батькові особисте спілкування з дитиною, заборонила сідати разом з батьком до його автомобіля, у зв`язку з чим їх зустріч тривала менше однієї години замість п`яти передбачених рішенням суду. Дані обставини були відображені в акті державного виконавця від 23.10.2024 року. Щодо тверджень відповідача про участь у вихованні дитини іншої жінки, агресивну поведінку батька до дитини, психологічний тиск, відсутність навичок спілкування із дитиною та нібито, що після повернення від батька дитина перебуває в пригніченому стані необхідно зазначити, що дані обставини є вигаданими самою ОСОБА_2 , вони жодним чином не виправдовують дії відповідача щодо ненадання дитини батькові. Дані дії відповідача та обставини негативно впливають на моральний стан батька, він позбавлений можливості нормального спілкування з донькою, завдають моральних страждань.

11.11.2024 року до суду від представника відповідача – адвоката Стариченка М.П. надійшли письмові заперечення. Протиправність та вина відповідача, як обов`язкові умови для відшкодування моральної шкоди, є не доведеними. Позивачем не доведено причинного зв`язку між нібито протиправними діями ОСОБА_2  та моральною шкодою. Виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні нею, багаторазово закривалося у зв`язку з добровільним виконанням судового рішення, а також заяв позивача. Постанова про визначення часу та місця надання побачень з дитиною була винесена головним державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 62929724 – 09.10.2024 року, а позивач просить відшкодувати моральну шкоду за відсутності побачень з дитиною з 20.07.2024 року, тобто в той час, коли виконавче провадження буд відновлено, але виконавцем не вживалися жодні дії спрямовані на виконання судового рішення. У зв`язку з цим, позов про відшкодування моральної шкоди повинен був пред`являтися за бездіяльність суб`єкта владних повноважень, тобто до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), але аж ніяк не до відповідача. Крім того, звернення позивача за консультацією до лікаря невролога не доводить його моральні страждання. Матеріали справи не містять медичного висновку, де було б зазначено про завдану моральну шкоду чи про погіршення психічного здоров`я ОСОБА_1 , так само як і про причинний зв`язок. Наявний лише рахунок-фактура про оплату послуг. Зважаючи не це, звернення позивача до лікаря невролога може свідчити про інші проблеми зі здоров`ям  ОСОБА_1 , але не про моральні страждання. Заведене кримінальне провадження за № 12022082040001351 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 382 КК України не може свідчити про  протиправну бездіяльність матері чи завдану моральну шкоду. Позивачем цілком і повністю ігнорується думка саме дитини та не враховуються її інтереси. Відповідач понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 06.02.2025 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Железняк А.В. не з`явилися, представник позивача надав заяву, в якій просив провести розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, свої інтереси в суді довірила представляти адвокату Стариченку М.П., який надав заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності відповідача та її представника, відповідач проти задоволення позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.04.2017 року.

У шлюбі у них народилась донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.03.2019 року шлюб між сторонами розірвано. Дитина після розірвання шлюбу проживає з матір`ю.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2019 року ОСОБА_1 встановлено порядок участі у вихованні доньки ОСОБА_3 з дотриманням розпорядку дня дитини та стану її здоров`я без участі матері наступним чином: шляхом надання побачень з дочкою кожного понеділка та середи з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. за місце проживання батька з правом відвідування культурних, розважальних закладів, відвідування парків, дитячих майданчиків; шляхом надання побачень з дочкою кожної суботи з 09 год. 00 хв. до неділі 09 год. 00 хв. за місцем проживання батька з правом відвідування культурних, розважальних закладів, відвідування парків, дитячих майданчиків; шляхом надання спільного відпочинку з донькою кожного року влітку до 25 днів на території місця проживання батька або для оздоровлення та відпочинку у місцях, які мають умови для дитячого відпочинку (організоване харчування, умови для прибування і дозвілля малолітньої дитини) за попередньою домовленістю і узгодження дати, період) і місця відпочинку, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На виконання рішення суду 31.08.2020 року видано виконавчий лист (а.с. 7), який у подальшому передано на виконання до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), заведено виконавче провадження № 62929724.

       До матеріалів справи надані копії актів державного виконавця від 25.01.2021 року, 17.02.2021 року, 22.02.2021 року, 19.04.2021 року, в яких зазначено, що ОСОБА_2 не виконано вимоги державного виконавця та не передано дитину – ОСОБА_4 для спілкування з батьком (а.с. 8-11). Талонами-повідомлення ЄО № № 1313, 1314, 2555, 18381, 12238 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення підтверджено, що ОСОБА_1 звертався у відділ поліції із заявами, так як колишня дружина не виконує рішення суду, не дає спілкуватись з донькою (а.с. 12-16).

       22.09.2022 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082040001351 за ч. 1 ст. 382 КК України, про те, що ОСОБА_5 не виконує рішення суду (а.с. 17).

01.07.2024 року позивачем ОСОБА_1 написано заяву про поновлення виконавчого провадження № 62929724, так як рішення суду не виконується (а.с. 18).

В матеріалах справи наявний рахунок-акт № 176976 від 24.07.2024 року, замовник є – ОСОБА_1 , оплата в розмірі 1 089,00 грн. за консультацію невролога.

23.10.2024 року складено акт державного виконавця, в якому зазначено, що боржник привів дитину для зустрічі з батьком, проте ОСОБА_1 постійно робила зауваження, не дозволила дитині сісти в автомобіль батька, зустріч тривала не більш як пів години.

26.10.2024 року ОСОБА_1 знов звернувся із заявою до начальника ВП № 3 ГУНП в Запорізькій області із заявою щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, так як остання не виконує рішення суду.

На запит суду відділом державної виконавчої служби було надано в електронному вигляді матеріали виконавчого провадження № 62929724, де стягувачем є ОСОБА_1 , боржник – ОСОБА_5 рішення суду від 20.12.2019 року. З матеріалів встановлено наступне: 07.09.2020 року відкрито виконавче провадження; 18.01.2021 накладено штраф на стягувача за невиконання рішення суду; 25.01.2021 року акт державного виконавця, побачення не відбулось через хворобу дитини; 16.01.2021 року, 18.01.2021 року, 25.01.2021 року, 01.02.2021 року, 03.02.2021 року, 08.02.2021 року, 11.02.2021 року, 18.02.2021 року, 22.02.2021 року – дитина хворіє, надано довідки, проте є заява стягувача щодо невиконання боржником рішення суду; 02.02.2022 року за заявою стягувача виконавче провадження закрито; 06.06.2022 року – заява про поновлення виконавчого провадження через невиконання рішення суду; 23.06.2022 року заява стягувача про заборону на виїзд боржника за кордон; 30.06.2022 року – відновлено виконавче провадження; 28.07.2022 року – звернення ОСОБА_1 до поліції із заявою про те, що місце знаходження ОСОБА_6 йому невідоме; 22.08.2022 року побачення з дитиною, ОСОБА_7 привів дідусь, проте дівчинка не хотіла йти на контакт з батьком, йти до парку погодилась лише на руках у дідуся, починала плакати, коли ОСОБА_1 спілкувався з дідусем на підвищених тонах; 23.08.2022 року звернення стягувача до поліції із заявою про викрадення доньки ОСОБА_6 , державний виконавець Щетинкіна А.С. перевищує свої повноваження; у період з 06.09.2022 року по 07.12.2022 року виконавчі дії відкладались за актами державного виконавця через підвищену небезпеку через збройну агресію російської федерації; 01.02.2023 року складено акт державного виконавця, про те, що боржник не надала без причин дитину; 14.02.2023 року надійшла заява від стягувача про закриття виконавчого провадження; 15.02.2023 року виконавче провадження закінчено; 01.07.2024 року від стягувача до виконавчої служби надійшла заява про поновлення виконавчого провадження; 19.07.2024 року виконавче провадження відновлено; з 15.09.2024 року по 27.09.2024 року – повідомлення від боржника про хворобу дитини; 30.09.2024 року, 02.10.2024 року – повідомлення боржника про вивіз дитини за межі м. Запоріжжя через посилення обстрілів кабами та загрозу для дитини; 07.10.2024 року побачення з дитиною ( ОСОБА_8 відмовилась залишитись з батьком наодинці), 09.10.2024 року – побачення з дитиною; з 14.10.2024 року по 16.10.2024 року повідомлення боржника про хворобу дитини; 21.10.2024 року – побачення не відбулось через неявку ОСОБА_1 ; 23.10.2024 року – побачення з дитиною ( ОСОБА_8 відмовилась сісти до батька в автомобіль); 27.10.2024 року – звернення стягувача до поліції через невиконання рішення суду), 28.10.2024 року – дитина хворіє, стягувач на побачення не з`явився; 30.10.2024 року – побачення з дитиною ( ОСОБА_8 не хоче залишатись з батьком); 16.11.2024 року стягувач у відрядженні, також було відкладено декілька разів виконавчі дії через хворобу стягувача та його відрядження; 13.12.2024 року – заява ОСОБА_1 до поліції, про те, що Гажиєва вчиняє домашнє насильство; 14.12.2024 року, 16.12.2024 року – хвороба дитини; 03.01.2025 року – побачення не відбулось через відрядження стягувача; 06.01.2025 року виконавче провадження передано до Центрального ВДВС за місцем проживання боржника; 17.01.2025 року – прийняття виконавчого провадження Центральним ВДВС; 24.01.2025 року – побачення не відбулось через відрядження стягувача.

Аналізуючи матеріали виконавчого провадження можна дійти висновку, що ОСОБА_9 дійсно іноді не приводила дитину на побачення з позивачем, проте її дії були через хворобу дитини, що постійно підтверджувалось документально, також, навіть при вивезенні дитини за межі міста, остання повідомила про це державного виконавця. Через несвоєчасне повідомлення державного виконавця про неможливість прибути у призначений день боржника було притягнуто до відповідальності. Крім того, суд звертає увагу, що на побаченнях дитина не має бажання спілкуватись з батьком, що також зафіксовано державним виконавцем в актах. Враховуючи вищевикладене суд не вбачає дії боржника порушують право стягувача, так як побачення не відбувались через хворобу дитини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України).

У ст. 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні іншим своїх прав щодо виховання дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, визначених Конституцією та законами України.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в п. 49 постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України).

Згідно з п. 6 ч. 2 ст.18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Разом із тим, положення п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України не можуть вважатися такими, що виключають можливість відшкодування, на підставі загальних норм ЦК України, моральної шкоди, у випадку її спричинення у сімейних відносинах.

Суд враховує також правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 року (справа № 2-3897/10), який виснував, що з огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у СК України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм (статті 16, 23 ЦК України, п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року в справі № 216/3521/16-ц), а у трудових – у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237 Кодексу законів про працю України).

Враховуючи наведене, суд вважає, що батько має право вимагати відшкодування йому моральної шкоди у випадку порушення його прав, гарантованих СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Частиною першою ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода – це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вина заподіювача шкоди. Позивач стверджував, що неправомірними діями відповідачки йому була спричинена моральна шкода, оскільки остання неправомірно перешкоджає йому спілкуванню з малолітньою донькою та участі у її вихованні.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з тлумачення цієї норми сімейного законодавства, обов`язковою умовою наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, має бути: 1) наявність рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини, яким того з батьків, який проживає з дитиною, зобов`язано вчинити певні дії, що забезпечили б участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини; 2) умисні дії того з батьків, який проживає з дитиною, щодо ухилення від виконання покладених на нього рішенням органу опіки та піклування обов`язків.

Встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2019 року ОСОБА_1 встановлено порядок участі у вихованні доньки ОСОБА_3 з дотриманням розпорядку дня дитини та стану її здоров`я без участі матері.

Указаним рішенням для забезпечення участі ОСОБА_1 у вихованні дочки не було зобов`язано ОСОБА_2 вчиняти якість дії чи утримуватися від чинення будь-яких дій.

Тобто, дії/бездіяльність відповідача не можна кваліфікувати як ухилення від виконання рішення суду.

Крім того, ОСОБА_1 не доведено належними та допустими доказами заподіяння йому моральної шкоди у виді моральних (душевних) чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків з підстав указаних у позові, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діянням відповідача та нанесенням моральної шкоди позивачу.

Суд зауважує, що за приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи докази, надані на підтвердження заявлених позовних вимог, суд вважає, що позивач не надав доказів, які б беззаперечно підтверджували, що він, як батько намагався реалізувати у законний спосіб своє право на спілкування з малолітньою донькою та участь у її вихованні, а відповідач протиправно перешкоджала йому у реалізації цього права, внаслідок чого позивачу була спричинена моральна шкода у заявленому розмірі.

Усі докази звернення до органів поліції чи державного виконавця, стосувались перешкоджанням ОСОБА_2 бачитись батьку з дитиною.

Суду не було надано доказів того, що ОСОБА_1 намагався зустрічатись з донькою, звертався з цього приводу до матері дитини з питання узгодження часу та місця проведення таких зустрічей або визначення способів її участі у вихованні доньки.

Суд вважає необґрунтованими посилання на те, що вивезення матір`ю дитини за кордон є перешкоджанням у спілкуванні батька з донькою, зважаючи на те, що 24.02.2022 року з 05.30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, введено воєнний стан.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

При цьому суд враховує інтереси самої дитини, її соціальні зв`язки, місце проживання та має дотримуватись балансу між інтересами дитини, правами батька на виховання дитини і обов`язком матері та інших родичів діяти в її інтересах.

Суд вважає, що перевезення матір`ю дитини до іншої країни в безпечне середовище, в першу чергу, беззаперечно відповідає інтересам самої дитини, які превалюють над інтересами її батька у спілкуванні з донькою.

Враховуючи наведене, діючи згідно з принципом диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки суд відмовив в задоволенні позову.

Представником відповідача зазначено, що ОСОБА_2 понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Стороною позивача не подано заяву про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.

Договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалами справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу відповідачем надано договір про надання правових послуг адвоката від 29.10.2024 року укладений між нею та адвокатом Стариченком М.П., додаткова угода 1 від 05.11.2024 року, акт виконаних робіт від 05.11.2024 року (послуга – консультація, складання заперечення на відповідь на відзив) сума – 10 000,00 грн., квитанція до прибуткового касового ордеру № 115 від 05.11.2024 року на суму 10 000,00 грн., ордер № 1182837 від 05.11.2024 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЗП 002682 від 18.09.2020 року.

Суд вважає, що за таких обставин позивачем доведено витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн., позивачем не доведено неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката (складність справи, обсяг виконаних робіт, ціна позову), тому вимога щодо стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12-13, 81, 141-142, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1  в особі представника – адвоката Богославського Віктора Анатолійовича до ОСОБА_2  про відшкодування моральної шкоди – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя                                                 В.Б. Кулик