УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2є

________________________________________________________________________________________________

Справа №2-879/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2012 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого                                      судді О.В. Диби

секретарі                                            Євдоченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визнання за чоловіком права на спільну сумісну власність, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із вказаним вище позовом до Оболонського районного суду м. Києва в якому зазначив, що з серпня 1989 року по грудень 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. В травні 1989 року відповідач отримала однокімнатну квартиру яка в лютому 1997 року була обмінена на квартиру більшої площі. Вказана квартира у жовтні 2002 року була відповідачем особисто приватизована та на день розгляду справи належить на праві власності відповідачу одноособово. Позивач посилаючись на те, що в процесі обміну квартирами він витрачав кошти на утримання колишнього володільця спірної квартири для того щоб остання погодилась на обмін, в подальшому, за власний рахунок та власними силами робив поточний ремонт у спільній квартирі, сплачував грошові кошти за житлово –комунальні послуги, придбавав для квартири різні побутові прилади, з урахуванням уточнень які були здійснені в судовому засіданні, просив визнати право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру на підставі ст. 62 СК України.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що між ним та відповідачем у серпні 1989  року був зареєстрований шлюб який рішенням Оболонського районного суду м. Києва у грудні 2011 року було розірвано. У травні 1989 року відповідач отримала у користування однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що в м. Києві яку відповідач у лютому 1997 року обміняла на спірну квартиру АДРЕСА_2. Під час проживання однією сім’єю позивач, при обміні квартири, за рахунок особистих коштів фактично збільшив розмір майна відповідача шляхом утримання попереднього володільця спірної квартири  до її смерті. Крім цього вказував, що відповідач фактично одноособово здійснював облаштування спірної квартири, придбавав речі, здійснював поточний ремонт, сплачував за житлово –комунальні послуги виконував іншу роботу по догляду за майном. У зв’язку із вищенаведеним просив його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з урахуванням уточнень до позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що квартира АДРЕСА_1 була виділене відповідачу ще до шлюбу із позивачем,  позивач не брав жодної участі в істотному збільшенні вартості спірної квартири. Факт обміну квартири відповідача на більшу не може свідчити про те, що позивач своєю працею та/або коштами значно збільшив вартість спірної квартири. Крім того звертав увагу на ту обставину, що при проведенні обміну квартирами позивач не був вказаний в ордері як член сім’ї, а сама квартира була приватизована на підставі норм чинного законодавства України, тому підстав для визнання спірної квартири об’єктом права спільної сумісної власності підстав не має.

Вислухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи у їх сукупності суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.08.1989 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб який, рішенням Оболонського районного суду від 05.12.2011 року було розірвано, що визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.

24.05.1989 року на підставі ордеру на житлове приміщення №5990 серії Б (а.с.8) відповідачу було виділено квартира АДРЕСА_1, що в м. Києві загальною площею 12,83 м. кв. із сім’ї на одну особу.

17.02.1997 року на підставі обмінного ордеру на жиле приміщення №105 (а.с.56) відповідач отримав у користування квартиру АДРЕСА_2 на себе та на свого сина ОСОБА_3, загальною площею 36,40 м. кв.

Відповідно із свідоцтвом про право власності на житло від 01.10.2002 року (а.с.7) квартиру АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить відповідачу у зв’язку із її приватизацією згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що в результаті його власної праці та вкладання коштів, які він особисто заробив значно збільшив вартість спірної квартири, а тому має право на частку в спірній квартирі.

З такими висновками позивача погодитись не можна виходячи із наступного.

У відповідності із ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач посилається на те, що він протягом усього часу спільного проживання, в результаті своїх трудових зусиль та за власні кошти, власними силами проводив поточний ремонт та придбавав різні речі для сім’ї (засклив балкон, придбав кондиціонер, встановив вбудовану шафу на балконі та облицював його вагонкою, облаштував підсобне приміщення, придбав кухню з газовою плитою, холодильником та телевізором, придбав диван та меблі у кімнату та іншу техніку, профілактор «Євмінова», утеплив вхідні двері, облаштував санвузол, придбав пральну машину тощо). Із слів позивача відповідач не брала жодної участі у придбанні вказаних вище речей та в облаштуванні спірної квартири оскільки посилалась на своє погане самопочуття після перенесеної операції (рак молочної желези). Таким чином позивач вважає, що він у зв’язку із вищенаведеним має право на частку у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивач придбавав речі на які він посилається у позовній заяві для інтересів сім’ї яка існувала. Згідно із загальним правилом, такі речі є об’єктами права спільної сумісної власності позивача та відповідача і не можуть бути розцінені судом як значне збільшення вартості нерухомого майна (спірної квартири).  Посилання позивача на те, що відповідач не працювала та не здійснювала догляд та утримання спірного майна,  не може слугувати підставою вважати, що позивач утримував майно за власні (особисті) кошти.

Згідно із ч. 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Крім того, суд також не бере до уваги посилання позивача на  ту обставину, що спірне майно фактично збільшило свою вартість у зв’язку із тим, що позивач утримував колишнього його володільця за власні кошти до смерті для того, щоб останній погодився обміняти меншу квартиру відповідача на більшу яка і є предметом спору, виходячи із наступного.

Відповідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позиція позивача про його активну майнову участь при обміні квартирами підтверджується лише його особистими поясненнями, що не є належними та допустимими доказами.

Крім цього, з обмінного ордеру на жиле приміщення №105 від 17.02.1997 року вбачається, що в квартирі будуть проживати дві особи (відповідач та її син). Позивач взагалі не мав жодного відношення до проживання в спірній квартирі на підставі вказаного вище ордеру.

Таким чином суд вважає недоведеними посилання позивача на його участь у збільшенні вартості спірної квартири та, відповідного задоволення позовних вимог про визнання спірної квартири об’єктом права спільної сумісної власності сторін.

Наявні в матеріалах справи докази, висновків суду не спростовують.

Судові витрати необхідно розподілити відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись  ст. ст. 60, 61, 62 СК України, ст. ст. 10,  57-61,88, 208 - 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визнання за чоловіком права на спільну сумісну власність –залишити без задоволення;

Судові витрати покласти на позивача;

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                                                                                        О.В. Диба

 17.02.2012 Справа № 2-879/12