Дата документу 01.08.2011                                                               Справа №  2-1787/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2011 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя  у складі:

                                  головуючого судді      Турбіної Т.Ф.    

                                  при секретарі               Кривицькій К.Л.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3,   про стягнення аліментів на утримання непрацездатного сина,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2      про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, зазначивши, що відповідач є його батьком. Шлюб між батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був розірваний у 2001 році. З 07.07.2009р. позивачу присвоєна перша група інвалідності зі 100% втратою працездатності і призначена пенсія по інвалідності у розмірі 1027,54 грн. На теперішній час позивач самостійно пересуватися не може, переніс три операції з пересадки шкіри. Потребує постійного стороннього догляду, спеціального харчування, медичного обслуговування та лікування. За весь час  батько жодного разу не навідав, матеріальної допомоги не надавав і не надає. Допомогу надає лише мати ОСОБА_3, здійснюючи постійний догляд за позивачем, через що не може працювати. Розмір державного пенсійного забезпечення є вкрай недостатнім. Будучи інвалідом, позивач вимушений позичати грошові кошти у друзів та знайомих. Відповідач має постійне місце роботи, стабільних дохід, інших непрацездатних осіб на його утриманні не має. Посилаючись на ст. 198 СК України, яка передбачає обов’язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати, просить стягнути з відповідача аліменти на свою користь у розмірі 900 грн.,  з моменту оформлення інвалідності, але не менше 30% прожиткового мінімуму, на період інвалідності.  Уточнивши позовні вимоги, просить стягнути на його користь аліменти у розмірі у розмірі 1200,00 грн.,   але не менше 30% прожиткового мінімуму, на період інвалідності.

Позивач надав заяву, в якій свої позовні вимоги підтвердив у повному обсязі, просив справу розглядати без його присутності.

Відповідач проти позову частково заперечував, вказуючи на відсутність можливості надавати матеріальну допомогу синові у розмірі 1200,00 грн. щомісяця, проти щомісячного відрахування на користь сина коштів у розмірі 300-400 грн. не заперечував.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася,    надала заяву про розгляд справи за її відсутністю.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи,  суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню частково з  наступних підстав.

Відповідно до ст. 198  Сімейного кодексу України (СК)  батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.

Судом встановлено, що з ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2. Батьки позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвали шлюб 05.03.1996р.,  що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, НОМЕР_1, виданим Відділом РАГС Комунарського районного управління юстиції м. Запоріжжя.

Згідно висновку МСЕК №121647 від 07.07.2009р. позивачеві присвоєна перша група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності становить 100%.  Інвалідність встановлена на строк до 01.08.2012р. Згідно висновку та інших матеріалів справи, позивач самостійно пересуватися не може, потребує постійного стороннього догляду. Знаходиться на диспансерному нагляді невролога, хірурга, пластичного хірурга, потребує стаціонарного лікування в неврологічному відділенні.

Згідно довідки Головного управління ПФУ в Запорізькій області позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1027,54 грн. щомісяця.

Позивач   проживає з матір’ю ОСОБА_3, яка здійснює за ним постійний догляд. ОСОБА_3 зареєстрована як приватний підприємець.  Через необхідність постійного перебування поряд з позивачем, займатися професійною діяльністю можливості не має. Згідно наданих довідок ДПІ,  з 2009 року доходи були відсутні. Як пояснила ОСОБА_3,  оформити соціальну допомогу по догляду за хворим, розмір якої менше 200 грн., не має можливості через важкий матеріальний стан та необхідність першочергового забезпечення життєво необхідних потреб сина у лікуванні, а для ліквідації приватного підприємства необхідні значні кошти. Можливість забезпечити   постійний догляд  сторонніми особами  у позивача та матері, яка його доглядає, відсутня  через суттєву вартість таких послуг.    

Позивач отримав інвалідність в результаті ДТП. Винна особа – ОСОБА_4, засуджений вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2010р., яким з нього присуджено до стягнення на користь потерпілої ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду у розмірі 200000 грн. Згідно інформації Комунарського ВДВС ЗМУЮ за виконавчим листом стягнення не проводяться, виконавчий лист боржником не виконаний.

Відповідач працює на ВАТ ЗМК «Запоріжсталь»,   згідно довідки підприємства у 2010 році його середньомісячний дохід становив 3769,31 грн.

Частково заперечуючи проти позову, відповідач надав докази надання ним в добровільному порядку матеріальної допомоги своїй матері, яка проживає в Російській Федерації.  На утриманні відповідача неповнолітніх, непрацездатних осіб не знаходиться.

На підставі викладеного  суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги.  Його батько ОСОБА_2 має можливість надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому непрацездатному синові. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальний стан позивача та відповідача, обов’язок обох батьків надавати матеріальну допомогу повнолітнім непрацездатним дітям,  розмір пенсійного забезпечення позивача, а також ту обставину, що відповідач частково позов визнає і не заперечує проти відрахування на  користь позивача аліментів у розмірі не більше 400 грн.

Аліменти слід присудити від дня пред’явлення позову, оскільки заявляючи вимоги  присудити аліменти за минулий час, позивач не надав доказів того, що він вживав заходів щодо отримання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати  у зв’язку з ухиленням  останнього від їх сплати. Оскільки позивач визнаний інвалідом першої групи, аліменти присуджуються на строк інвалідності.

Враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України щодо порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи про стягнення аліментів, ч.3 ст. 88 ЦПК України, яка встановлює, що у разі  звільнення позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, суд присуджує стягнення  судових витрат, пов’язаних з розглядом справи,  з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись  ст.ст.10, 60, 84, 88, 130, 174, 212, 213-215,   88 ЦПК України, суд

 Керуючись  ст.ст.10, 60, 84, 88,  212, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

           Позов   ОСОБА_1  задовольнити частково.

Стягнути з  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,  на користь  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2,   аліменти   у розмірі 400 грн.   щомісячно,  починаючи з 22.02.2011 року  на строк інвалідності.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 51,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120  грн.

Рішення про стягнення аліментів в розмірі суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.    

             Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                          Турбіна Т. Ф.