ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
ПОСТАНОВА
Іменем України
10.10.2006 | Справа №2-23/7670-2006А |
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Кримхліб” (95013, м.Сімферополь, вул.Севастопольська, 51а)
До відповідача відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим (95006, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Рози Люксембург, 17-а)
Про визнання не чинним рішення
Суддя Г.М.Іщенко
При секретарі Єменджієвої А.М.
представники:
Від позивача Потапенко Б.П.- представник, дов. від 03.01.2006р. №01-71/05
Від відповідача Бугаєв С.М.- представник, дов. від 10.01.2006р.№9, Просоєдов О.І. – представник, дов. від 10.01.2006р. №10
Сутність спору: Відкрите акціонерне товариство “Кримхліб” звернулося з позовом до Господарського суду АРК про визнання недійсним рішення виконавчої дирекції відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим від 02.12.2005р. №06-4/1-1021 про застосування та зарахування в бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображенні у звіті (Ф 4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню (а.с.17).
01.06.2006р. позивач, уточнив позовні вимоги відповідно нормам Кодексу адміністративного судочинства України, і, просить суд визнати не чинним рішення №06-4/1-1021 від 02.12.2005р. Також позивач усунув технічну описку у назві відповідача, вказавши правильну назву – відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим (а.с.96,100).
31.08.2006р. в господарський суд АР Крим від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно яким позивач просить визнати не чинним рішення №06-4/1-1021 від 02.12.2005р. у сумі 94195,04грн., оскільки воно втратило чинність, а також визнати не чинним рішення №06-4/1-1021 від 02.12.2005р. у нової редакції на суму 86238,03грн.
У судовому засіданні 05.09.2006р. позивач, уточнив позовні вимоги, і, просить визнати не чинним рішення відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим №06-4/1-1021 від 02.12.2005р. у нової редакції на суму 86238,03грн. (а.с.118).
Відповідач проти позову заперечує за мотивами, викладеними у відзиві на позовну заяву (а.с.77).
Згідно з пунктом 6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р. до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
25.10.2005р. – 09.11.2005р. відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим була проведена документальна перевірка правильності нарахування, повноти сплати і використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, за результатами якої 09.11.2005р. був складений акт №06-4/1-498 (а.с.18-24).
Перевіркою виявлені порушення: пункту 1 статті 1 Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, що привело до заниження фонду оплати праці для нарахування внесків в розмірі 75334,00грн.; також був завищений фонд оплати праці для нарахування внесків в розмірі 2734,00грн.; порядку використання страхових внесків, які потягли за собою завищення витрат Фонду на суму 1932,76грн; вимог пункту 1 статті 23 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, за результатами чого нарахована пеня в сумі 243,00грн; випадки несвоєчасності сплати страхових внесків у розмірі 25170,82грн. Також на суму недоїмки, виявленої у ході перевірки, (додатково нараховані страхові внески в сумі 2991,47грн.) нарахована пеня в розмірі 142,00грн.
За результатами перевірки 02.12.2005р. відповідачем винесене рішення №06-4/1021 про застосування та зарахування в бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображенні у звіті (Ф 4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню в розмірі 94195,04(а.с.17).
Позивачем 12.12.2005р. до відповідача була направлена скарга №01-9/1410, згідно якої він просить скасувати рішення №06-4/1-1021 від 02.12.2005р. в частині стягнення внесків у сумі 2933,90грн. та штрафу у сумі 75334,00грн., витрачання коштів соціального страхування у сумі 1000,00грн.(а.с.13).
За результатами розгляду скарги на адресу позивача було направлено рішення №06-4/1-1021 з урахуванням змін, згідно якому, керуючись підпунктом 6 пункту 1 статті 28 Закону України від 18.01.2001р. №2240-111 “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” про визначення суми платежу і штрафних (фінансових) санкцій та зарахування у вигляді донарахованих внесків, пені, неправомірних витрат на допомогу і штрафу в загальній сумі 86238,03грн., а саме: додатково нараховані внески – 172,84грн.; нарахована пеня – 2231,00грн.; не прийняті до заліку витрати – 45457,84грн.; застосований штраф за несвоєчасність сплати страхових внесків – 12585,43грн.; застосований штраф за порушення порядку витрачання страхових коштів – 22728,92грн., яке і оспорюється позивачем(а.с.7-8).
Суд вважає, що позовні вимоги відкритого акціонерного товариства “Кримхліб” є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України “Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до рішення №06-4/1-1021(яке просить визнати не чинним у повному обсязі позивач) відносно позивача визначена сума платежів та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 86238,03грн.(а.с.7-8).
З акту перевірки від 09.11.2005р. №06-4/1-498, висновки якого стали підставою для винесення спірного рішення у розмірі 86238,03грн., вбачається, що відносно позивача додатково нараховані внески у сумі 172,84грн., пеня у сумі 5,00грн. та накладений штраф у сумі 3062,00грн.(всього 3239,84грн.) з урахування вартості проїзних білетів, які на момент перевірки були персонально розподілені між робітниками підприємства та знаходились в їх постійному користуванні, що підтверджується даними аналітичного звіту з кредиту субрахунку 661 –“розрахунки по заробітної платі”. Вартість проїзних білетів фактично була включена у оподатковуваний дохід кожного робітника.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995р. №108/95-ВР, грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які провадяться понад встановлених норм, включаються до заробітної платні до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Отже, суд приходить до висновку, що вартість проїзних білетів повинна включатися до заробітної плати до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат з послідуючим нарахуванням на цю вартість внесків за даним видом соціального страхування.
Перевіркою встановлений факт неприйняття до заліку витрат у сумі 1000,00грн., які зв’язані з похованням пенсіонера Гаврилюк М.І., а також нарахована пеня у сумі 28,00грн. та накладений штраф у сумі 500,00грн. (всього 1528,00грн.).
Відповідно частини 1 статті 4 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням“ від 18.01.2001р. №2240-111 право на матеріальне забезпечення виникає з настанням страхового випадку в період роботи, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР допомога на поховання пенсіонерів надається виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду. Отже, виплата допомоги на поховання пенсіонера за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової працездатності проведена позивачем не правомірно. Відповідачем правомірно відповідно до абзацу 5 пункту 1 статті 30 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням“ були не прийняті до заліку витрати у сумі 1000,00грн., які пов’язані з похованням пенсіонера Гаврилюк М.І., правомірно позивачу нарахована пеня у сумі 28,00грн. та накладений штраф у сумі 500,00грн.
Як вбачається з позовних вимог, позивач фактично оспорює три епізоду цього рішення у загальній сумі донарахованих сум у розмірі 72018,46грн, а саме: 3239,84грн. – питання включення вартості проїзних білетів у оподатковуваний дохід кожного робітника підприємства; 1528,00грн. – питання, яке пов’язане з витратами на поховання пенсіонера Гаврилюка М.І.; 43525,08грн. – питання неприйняття до заліку витрат, які пов’язані з дитячим оздоровленням.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оскільки позивачем не надані суду докази про неправомірність спірного рішення в частині визначення суми платежів та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 14219,58грн., суд в цій частині відмовляє в задоволенні позову.
Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в частині визначення суми платежів та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18987,41грн.
Відносно неприйняття до заліку витрат у сумі 43525,08грн., які пов’язані з дитячим оздоровленням та нарахування пені у сумі 1963,00грн. та штрафу у сумі 21762,54грн. (всього 67250,62грн.) судом встановлено наступне.
Відповідач вважає, що позивач проводив придбання частини дитячих оздоровчих путівок з використанням коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що відноситься до одної з видів соціальних послуг.
Статтею 48 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” визначено, що за рахунок коштів Фонду здійснюється часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв в порядку, визначеному правлінням Фонду.
Відповідно до підпункту 2.2.7 Інструкції про порядок планування, обліку, видачі путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, придбаних на рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24.12.2001року №51 путівки, які фінансуються за рахунок коштів Фонду повинні видаватися застрахованим особам безкоштовно в частині її вартості, що фінансується Фондом.
Також судом встановлено, що Інструкція про порядок планування, обліку, видачі путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей, придбаних на рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності діяла до 02.06.2005р. З прийняттям правлінням Фонду 02.06.2005р. постанови №55 “Про затвердження інструкції про порядок забезпечення застрахованих осіб і членів їх сімей путівками на санаторно-курортне лікування, які придбані за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності”, яка визначає порядок забезпечення застрахованих осіб та членів їх сімей путівками на санаторно-курортне лікування, порядок продажу путівок у дитячі оздоровчі установи не встановлює, Інструкція №51 втратила чинність. Таким чином, питання про продаж путівок у дитячі оздоровчі установи Інструкцією №55 в даний час ( з 02.06.2005р.) не визначене.
Як свідчать матеріали справи згідно даним бухгалтерського обліку, застраховані особи, які отримали путівки, хоча частково і сплатили за них, або та частина вартості путівок, яка була профінансована Фондом, ними була отримана безкоштовно. Крім того, підприємство доплатило за рахунок своїх коштів вартість путівок, тоді як проведена робітниками оплата не покривала їх повну вартість. Так, у 2004 році: повна вартість путівок складала 55331,32грн., витрати Фонду – 16470,00грн., витрати підприємства – 31261,32грн., доплата робітників – 7600,00грн.; у 2005 році: повна вартість путівок складала 70371,72грн., витрати Фонду – 27055,08грн., витрати підприємства – 31616,64грн., доплата робітників – 11700,00грн. Отже, суд приходить до висновку, що путівки для оздоровлення дітей у 2004 – 2005 роках були профінансовані Фондом на 29,7% і на 38% відповідно. Оскільки виділений Фондом коштів у повному обсязі не вистачило, то сума, якої не вистачило, була притягнута шляхом змішаного фінансування: за рахунок коштів підприємства та за рахунок коштів робітників. Робітники ту частину вартості путівок, яка була профінансована Фондом, отримали безкоштовно, тим самим ніяких порушень з боку підприємства при передачі застрахованим особам путівок допущено не було. Такий порядок оплати путівок законом не заборонений.
Суб’єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Отже, визначення позивачу суми платежів і штрафних(фінансових) санкцій в сумі 67250,62грн. є неправомірним і висновки акту перевірки від 09.11.2005р. №06-4/1-498 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги відкритого акціонерного товариства “Кримхліб” є частково обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 2,65грн. з Державного бюджету України на підставі частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 10.10.2006р. Постанова складена у повному обсязі 16.10.2006р.
На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1.Позов задовольнити частково.
2.Визнати не чинним рішення відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим №06-4/1021 від 02.12.2005р. про застосування та зарахування в бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображенні у звіті (Ф 4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню в розмірі 67250,62грн.
3. В частині визнання не чинним рішення відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим №06-4/1021 від 02.12.2005р. про застосування та зарахування в бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображенні у звіті (Ф 4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню в розмірі 18987,41грн. відмовити.
4.Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач – Державний бюджет м.Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління Державного казначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026) на користь відкритого акціонерного товариства “Кримхліб” (95013, АР Крим, м.Сімферополь, вул. Севастопольська,51а, рахунок №26006301015501, КФ „Південний”, МФО 384652, ЗКПО 00381580) 2,65грн. державного мита.
5.Виконавчий документ видати після набрання постановою законної сили.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.