Дата документу       Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-392/12                                Головуючий у 1-й інстанції: Троценко Т. А.   

                       Суддя-доповідач: Дашковська А. В.

                                 РІШЕННЯ

                       І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

07 лютого  2012 року                                                                      м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:                                                                      Осоцького І.І.,

суддів:                                                                                Дашковської А.В.,

                                                                                          Мануйлова Ю.С.,          

при секретарі:                                                      Бурима В.В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  02 листопада 2011 року  по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування запису про реєстрацію та ОСОБА_4 на додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  28 листопада 2011 року  по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування запису про реєстрацію,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, зазначивши в обгрунтування позову, що його дружина ОСОБА_3 зареєстрована але протягом 5 років не проживає в будинку АДРЕСА_2, який належить йому на праві власності. Відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на ст.ст. 391, 405 ЦК України та ст.ст. 6, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", та вказуючи на те, що  відповідач не  надає йому довідку про доходи, а тому  він не може оформити субсидію, просив суд усунути перешкоди в користуванні домоволодінням, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зобов’язати  Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області зняти відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2.  

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  28 листопада 2011 року  позов задоволено частково.

 Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_2.

 В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

 В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову.

22.11.2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що суд, постановляючи  рішення, не вирішив питання про судові витрати. Просив стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату державного мита  в сумі 8 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі 37 грн. та  витрати на правову допомогу в сумі 350 грн.

Додатковим рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  28 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 державне мито в сумі 8 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі 37 грн., в задоволенні решти заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь витрати на правову допомогу в сумі  350 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни  рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

            Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

           Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

           При ухваленні рішення суд зобов’язаний вирішити, зокрема, питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими обставинами.

           У рішенні суду обовязково  повинні зазначатися встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

           Проте  ухвалене по справі рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

   Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 з 24 липня 1982 року знаходяться в зареєстрованому шлюбі (а.с.5).

ОСОБА_3 зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 (а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на положення ст.ст.392, 405 ЦК України, та обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що будинок АДРЕСА_2 належить йому на праві власності, його дружина - ОСОБА_3 зареєстрована але протягом 5 років не проживає в зазначеному будинку та перешкоджає відповідачу в оформленні субсидії, оскільки не  надає йому довідку про свої доходи.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод при здійсненні ним прав користування своїм майном.

           Згідно зі ст. 405 УК України, члени сім'ї   власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону.

          Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

          Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

               Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

           Згідно з ч.1ст.182  ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

            За змістом ч.3, ч.4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права  на  нерухоме  майно,  які підлягають  державній реєстрації відповідно до цього Закону,  виникають з моменту  такої реєстрації.

           Права  на нерухоме майно,  що виникли до набрання чинності цим Законом,  визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або  якщо на момент виникнення прав  діяло  законодавство,  що  не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

          Суд першої інстанції, задовольнивши позов ОСОБА_4 в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим будинком, та застосувавши до спірних правовідносин положення ст.405 ЦК України (в редакції 2003року), в якості належних доказів права власності позивача на будинок посилався на запис в погосподарській книзі Осипенківської сільської ради про те, що домоволодіння за адресою:  АДРЕСА_2»значиться за ОСОБА_4 та акт від 16.08.1981 року, затверджений виконкомом Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області, за яким позивач сплатив грошові кошти за зазначений будинок (а.с.6,20).

           Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів.

            Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

           Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1ст.105 Цивільного кодексу Української РСР ( в редакції 1963 року, яка діяла на час складання акту від 16.08.1981 року ), громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не має права розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

           Зі змісту ст.47 Цивільного кодексу Української РСР ЦК України ( в редакції 1963 року) вбачається, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Перелік нотаріальних дій, які вчиняють посадові особи виконавчих комітетів  міських, селищних, сільських Рад народних депутатів відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.76 р. № 1/5 ( яка діяла станом на16.08.1981 року), не містить нотаріальної дії щодо посвідчення договору про відчуження житлового будинку, іншого нерухомого майна.

Проте зазначений пункт про посвідчення угод (в тому числі договорів про відчуження житлового будинку, іншого нерухомого майна) містить Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. N 45/5.

          В матеріалах справи відсутні та позивачем не надані правовстановлюючі документи на підтвердження його права власності на будинок АДРЕСА_2.

           Оскільки, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим будинком на підставі ст.405 ЦК України, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

          Відмовляючи в задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні жилим будинком, суд лише зазначив, що неможливість оформлення субсидії не є підставою, яка заважає користуватись будинком, проте не звернув уваги на те, що, по-перше, позивачем не доведена наявність у ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, по-друге, позивач заявив дві взаємовиключні вимоги: про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування.

           Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", питання про зняття з реєстрації членів сім'ї власника будинку залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилим приміщенням, яке регулюється нормами житлового і цивільного кодексів (ст. ст. 71, 72, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

           У зв’язку з тим, що підстави для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим будинком в сенсі вимог ст.ст.392,405 ЦК України відсутні, висновок суду першої інстанції про наявність у  позивача права зняти ОСОБА_5  з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2», пред’явивши  в Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області рішення суду про визнання її такою, що втратила право користування, є необгрунтованим.

           З урахуванням вищевикладеного, колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в частині підстав відмови ОСОБА_4 в задоволенні позову про усунення перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловим будинком та зобов’язання  Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти відповідача з реєстраційного обліку в житловому будинку є такими, що не відповідають нормам матеріального права. Тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, але з інших підстав, а саме з підстав недоведеності наявності у позивача порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 79 ЦПК України, до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

У зв»язку з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування запису про реєстрацію, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 державного мита в сумі 8 грн.50 коп, витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.  та витрат на правову допомогу в сумі 350 грн. не підлягають задоволенню, а додаткове рішення суду від 28 листопада 2011року- скасуванню з ухваленням нового додаткового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 79, 88, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

                                                                 ВИРІШИЛА:

          Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити.   

        Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  02 листопада 2011 року  по даній справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування запису про реєстрацію - відмовити.                  

Додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від  28 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове додаткове рішення наступного змісту:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського РВ УМВС України в Запорізькій області про стягнення державного мита, витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи та витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду  України з розгляду цивільних і кримінальних справ   протягом двадцяти днів.

                Головуючий:

                Судді: