КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2012 року Справа № 1170/2а-4955/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
в складі головуючого: судді Петренко О.С.
за участю секретаря судового засідання : Снісар Я.В.
представників сторін:
позивача –Родін Р.В.,
відповідача –Драний В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомиргородський шкірзавод»
до відповідача: Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень –рішень, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новомиргородський шкірзавод»звернулося до Маловисківська міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень–рішень № 0000132310 від 21.06.2011 року та № 0000122310 від 21.06.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення–рішення № 0000132310 від 21.06.2011 року та № 0000122310 від 21.06.2011 року винесені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
В судове засідання з’явився представник відповідача, який позов не визнав, посилаючись на те, що працівниками Державної податкової інспекції при винесенні оскаржуваних рішень дотриманні норми чинного законодавства України, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до довідки з ЄДР підприємств та організацій України /т.1 а.с. 168/ товариство з обмеженою відповідальністю «Новомиргородський шкірзавод»зареєстроване Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та діє на підставі статуту /т. 1 а.с. 156-167/.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" Державна податкова адміністрація України, крім інших, здійснює такі функції: виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
На підставі направлень від 11.05.2011 року №№115-2310-36631097,116-2310-36631097, 117-1710-36631097,118-2400-36631097, спеціалісти Новомиргородського відділення Маловисківської ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 03.09.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 03.09.2009 року по 31.03.2011 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 06.06.2011 року за №9/2310/1710/2400/36631097 / т. 1 а.с. 10-67/.
Даною перевіркою встановлено порушення:
1) п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп..5.3.9, п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 350189,00 за 2010 рік.;
2) пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 252463,00 грн. за 2010 рік;
3) пп.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, в результаті чого занижено податкові зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період в сумі 45,00 грн.;
4) пп.«б»п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині порушення Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників доходу і сум утриманого з них податку, а саме недостовірними відомостями про суми виплачених доходів на користь платника у вигляді заробітної плати у І кварталі 2011 року.
На підставі акту перевірки винесено /т. 1 а.с. 68-71/:
- податкове повідомлення–рішення №0000122310, згідно якого позивачу нараховано податкове зобов’язання в сумі 437736,00 грн. (по податку на прибуток);
- податкове повідомлення –рішення №000132310, згідно якого позивачу нараховано податкове зобов’язання на суму 315579,00 грн.
1. Податкове повідомлення –рішення №0000122310, згідно якого позивачу нараховано податкове зобов’язання в сумі 437736,00 грн. (по податку на прибуток).
Перевіркою встановлено порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 350189,00 грн.
Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та (або) зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 даного кодексу тягне за собою накладення на платника штрафу в розмір 25% суми нарахованого податкового зобов’язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та (або) неправомірно заявленої суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми ПДВ.
Як встановлено в судовому засіданні податкове зобов’язання з податку на прибуток (основний платіж), визначене оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням у зв’язку із включенням до складу валових витрат у 2010 році на загальну суму 1400757,00 грн., зокрема:
- за ІІ квартал 2010 року –в сумі 888635,00 грн. ( ТОВ «Фрейя»);
- за ІІІ квартал 2010 року –в сумі 412122,00 грн. (ТОВ «Гіперон 2010»)
- за IV квартал 201 року –в сумі 100000,00 грн. (ФОП ОСОБА_3).
Вказані господарські операції, на думку перевіряючих, не носять реального характеру.
Відповідно до договору про постачання товару №15/04/10 від 15.04.2010 року позивачем було придбано у ТОВ «Фрейя»шкіру великої рогатої худоби на загальну суму 1066362,00 грн., в тому числі ПДВ 177727,00 грн.
З метою підтвердження взаємовідносин ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»з ТОВ «Фрейя»до Васильківської ОДПІ було направлено запит на проведення зустрічної звірки від 11.05.201 року вих. №746/7/23-10.
Васильківською ОДПІ листом від 24.05.2011 року №1245/7/23-112 повідомило, що провести зустрічну звірку ТОВ «Фрейя»неможливо, в зв’язку з відсутністю посадових осіб за юридичною адресою та надано акт від 12.07.2010 року.
Згідно наданої інформації встановлено, що ТОВ «Фрейя»в податковій звітності не виявлено власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилась господарська діяльність.
Крім того, спеціалістами відповідача зазначено, що до перевірки не було надано жодного підтверджуючого документу щодо транспортування товару, відповідно до спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29.12.1995 року №488/346, яким встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов’язковим для всіх суб’єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:
- подорожній лист вантажного автомобіля, ф.№2; товарно-транспортна накладна, ф. №1-ТН, талон замовлення, ф.№1-ТЗ.
Позивачем до суду надано копію договору про постачання товару від 15.04.2010 року №15/04/10 /т.1, ас. 85-86/, відповідно до якого ТОВ «Фрейя»зобов’язалось поставити ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»шкіру великої рогатої худоби.
Крім того, позивачем надано копії накладних №400027 від 28.04.2010 р., №4000050 від 06.05.2010 р., №400083 від 14.06.2010 р./т.1, а.с. 87-89/, які на його думку, підтверджують реальність укладеного договору.
На підтвердження оплати товару позивачем надано виписки по рахунку /т. 1 а.с. 93-97/.
У відповідності до вищевказаного договору, зокрема п.6 "Порядок розрахунку", розрахунки за кожну партію товару здійснюються 100% попередня оплата, що не відповідає поставці 28.04.2010 року, 06.05.2010 року, 14.06.2010 року, дата останнього руху за здійсненими операціями 03.06.2010 року, 01.07.2010 року, 22.07.2010 року, 30.07.2010 року, 16.08.2010 року, стосовно цієї невідповідності представник позивача не зміг пояснити у судовому засіданні.
Відповідно до договору про постачання товару №10/07/10 від 01.07.2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Гіперон 2010»(код ЄДРПОУ 36757976), придбано шкіру великої рогатої худоби на загальну суму 494545,93 грн., в тому числі ПДВ 82424,32 грн. /т.1,а.с.72-78/.
На підтвердження факту укладеного договору позивачем до суду надано /т. 1 а.с. 74-77/:
- накладну від 20.07.2010 року № 1000092;
- накладну від 30.08.2010 року № 1000114;
- накладну від 07.09.2010 року № 1000115;
- накладну від 14.09.2019 року № 1000151.
На підтвердження оплати товару позивачем надано виписки по рахунку /т. 1 а.с. 81-84/.
У відповідності до вищевказаного договору, зокрема п.6 "Порядок розрахунку", розрахунки за кожну партію товару здійснюються 100% попередня оплата, що не відповідає поставці товару та здійснення платежу за нього.
Суд не приймає позицію ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»про те, що податкові /т. 1 а.с. 78-80, 90-92/ та видаткові накладні, є такими, що беззаперечно підтверджують такі витрати, оскільки валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання господарської операції, зокрема, товарно транспорті накладні, які позивачем надано не було.
Таким чином, додані документи не можуть бути належним доказом виконання ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010», ФОП ОСОБА_3 господарських операцій із перевезення вантажу контрагентам позивача та не обґрунтовують вартість наданих послуг.
Більш того, суд враховує, що саме товарно-транспортні накладні, а не накладні є тими первинними документами, які підтверджують виконання господарської операції.
Відповідно до договору від 01.09.2010 року №1/10, укладеного між ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»та ФОП ОСОБА_3 (виконавець), останній зобов’язаний надати послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять позивача (замовника). Предметом досліджень був експорт шкірсировини, ринки збуту, пошук продавців овчини та обладнання для переробки шкір ВРХ та овчини /т.1.,а.с.141-142/.
Підставою для оплати є акт здачі–приймання результатів досліджень, а у випадку їх доопрацювання –відповідний акт здачі –приймання.
Вартість зазначених робіт віднесена ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»до складу валових витрат у сумі 100000,00 грн. за листопад 2010 року.
Позивачем до суду надано копію акту виконаних робіт по договору №1/10 від 01.09.2010 року /т.1, а.с. 143/, які на думку позивача підтверджують реальність виконаних операцій.
До матеріалів справи в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010»позивачем копій товарно-транспортних накладних чи іншого товарно-супроводжуючого документа не надано.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що копії товарно-транспортних накладних у ТОВ «Новомиргородський шкірзавод»відсутні, оскільки не складалися із перевізниками перед транспортуванням товарів.
Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 (далі –Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Згідно абз. 27 п. 1 Правил товарно-транспортна накладна –єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
У відповідності до п. 11.5 зазначених Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
У відповідності до п.11.6 Правил, після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.
Так, згідно п.11.7 Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий –передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Відповідно до п. 11.8 Правил, у тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов’язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).
У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.
Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом –Закон №996-XIV) первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010», ФОП ОСОБА_3 є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції, в порушення вищезазначеного первинні документи, що долучені до матеріалів справи не відповідають даним вимогам.
Згідно п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої
постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами.
Враховуючи відсутність документального підтвердження виконання операцій купівлі–продажу між даними юридичними особами, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення–рішення №0000122310, згідно якого позивачу нараховано податкове зобов’язання в сумі 437736,00 грн. винесено правомірно, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
2.Податкове повідомлення-рішення №0000132310 від 21.06.2011 року, яким нараховано податкове зобов’язання на суму 315579,00 грн.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" /далі Закон №168/97-ВР/ податкове зобов'язання –загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням
товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов’язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.
Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Із аналізу статей Закону 168/97-ВР слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
З наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010», ФОП ОСОБА_3 товару /послуг/ не підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000132310 від 21.06.2011 року задоволенню не підлягають.
Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.
При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010», ФОП ОСОБА_3, є нікчемними правочинами в силу вимог ст.ст. 203,215,216,228 ЦК України.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).
У відповідності з вимогами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.5 ст.203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Також, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В судовому засіданні відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що вищезазначені договори, сторонами яких є позивач та ТОВ «Фрейя», ТОВ «Гіперон 2010», ФОП ОСОБА_3 були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Керуючись ст.ст. 86, 159-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України –з дня отримання копії постанови у повному обсязі, апеляційної скарги.
Повний текст постанови суду виготовлено та підписано 30 січня 2012 року.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду підпис О.С. Петренко
Згідно з оригіналом