ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

«26» січня 2012 року                                                м. Ялта

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого, судді –  САВРАНСЬКОЇ Т.І.,

при секретарі – Юрченко С.В.,

за участю:

позивачів – ОСОБА_1, ОСОБА_2;

відповідача – ОСОБА_3;

представника відповідача ОСОБА_3 на підставі довіреності від 29 березня 2011 року – ОСОБА_4;

прокурора, який вступив у процес на захист інтересів відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до Ялтинського міського суду АР Крим із зазначеною позовною заявою в порядку процесуальних вимог цивільного судочинства і просили суд :

-   Усунути ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_6 перешкоди у здійсненні права користування частиною будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу бетонної самочинної будівлі у вигляді фундаменту з незакінченою кладкою стін;

-   Зобов’язати ОСОБА_3 знести самочинну будівлю на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що здійсненням цього самочинного будівництва порушується право позивачів на користування належною їм на праві власності часткою будинку і земельною ділянкою.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили задовольнити позовні вимоги з викладених підстав.

Відповідач ОСОБА_3, його представник і прокурор, який вступив у процес на захист інтересів відповідача, проти позовних вимог заперечували по суті, посилаючись на недоведеність обставин чинення перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 у здійсненні їх права користування належним їм майном.

Сторони та їх представники сторін не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовної заяви з таких підстав.

Свідоцтвами про право на спадщину за законом від 6 листопада 2008 року за реєстровими №№ 3-6659, 3-6660, 3-6661 та відповідними Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 листопада 2008 року  посвідчується право власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 і  ОСОБА_6 кожного на 1/15 частку житлового будинку АДРЕСА_1, Автономної Республіки Крим,  з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 10 листопада 2010 року, залишеним без змін Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 7 лютого 2011 року, встановлено, що ОСОБА_3 є власником 3/10 часток житлового будинку АДРЕСА_1, а власником Ѕ частки вказаного будинку є ОСОБА_7

Зважаючи на таке, зазначені особи є співвласниками будинку АДРЕСА_1.

Державним актом на право власності на земельну ділянку від 5 березня 2008 року посвідчується право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0.0825 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1, а також господарських будівель і споруд.

Позивачі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_6, беручи до уваги вимоги ст. ст. 125, 126 ЗК України, не вважаються співвласниками цієї ділянки, проте на час вирішення справи їм належить право користування нею як співвласникам житлового будинку у розумінні висновків Конституційного Суду України у пп. 5.3. Рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року №  1-17/2005.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 у відповідністю з ч. 1 статті 61 ЦПК України визнав, що провадить будівельні роботи з прибудови та реконструкції тієї частини будинку, яка перебуває у його володінні та користуванні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом із тим, обґрунтовуючи негаторний позов здійсненням ОСОБА_3 будівельних робіт, позивачі не зазначили, у чому конкретно полягає порушення їх права користування частиною будинку і земельної ділянки та не надали доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Суду також не було надано доказів того, що між співвласниками і користувачами земельної ділянки було досягнуто домовленості щодо порядку володіння та користування цією земельною ділянкою із визначенням конкретних меж або про поділ земельної ділянки із дотриманням рівних часток у праві спільної сумісної власності (стаття 88 ЗК України), тобто, звертаючись до суду за захистом, позивачі не визначили і право на конкретну земельну ділянку як об’єкт захисту.

Отже, по суті  позов ґрунтується на хибному усвідомленні позивачами природи негаторного позову, який, на їхню думку, заявляється, у разі самочинності будівництва і без обґрунтування порушення таким будівництвом права користування або розпорядження своїм майном, не враховуючи, що порушення норм містобудівного законодавства і як наслідок порушення права на земельну ділянку – є підставою для вчинення інших позовів (знесення нерухомого майна, звільнення земельної ділянки тощо), які за своєю природою походять від віндикаційного позову щодо захисту права володіння.

Дійшовши таких висновків, суд зауважує, що свого підтвердження не знайшли й доводи про самочинність будівництва, оскільки відповідачем у справі були надані докази дотримання ним вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» N 3038-VI від 17 лютого 2011 року, зокрема, щодо виконання статті 34 цього закону.

Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності сторін та їх представників, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. 357, 391 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 154, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                         Т.І. Савранська